Процес встановлення експортного контролю в Україні

Процес становлення і розвитку України, як незалежної держави, потребував створення структури, яка була у змозі створити умови для захисту інтересів національної безпеки, додержання міжнародних зобов`язань України, пов’язаних з нерозповсюдженням зброї масового знищення, засобів її доставки та запобіганням розповсюдженню звичайних озброєнь, надлишкове накопичення яких може призвести до порушення регіональної і світової стабільності.

Після набуття державної незалежності Уряд України мав вирішити складне завдання: забезпечити у стислі строки і на належному рівні ефективний державний контроль за міжнародними передачами (експорт, імпорт, транзит) звичайних видів озброєнь, а також товарів, які є “чутливими” у зв’язку з проблемою розповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки.

Одним з головних елементів такої системи є встановлення ефективного державного контролю за здійсненням міжнародних передач озброєнь та військової техніки (далі – товари військового призначення), а також товарів, що можуть бути використані для створення звичайних озброєнь, зброї масового знищення та засобів її доставки (далі – товари подвійного використання). За аналогією з більшістю держав світу, які на цей час мали такий державний контроль, така система була названа “система експортного контролю”. Правовою підставою встановлення експортного контролю в Україні став Закон “Про зовнішньоекономічну діяльність”, ухвалений Верховною Радою України 17 квітня 1991 року.

Практична діяльність у галузі державного експортного контролю розпочалася після затвердження відповідного Указу Президента України від 20 січня 1992 року № 45 та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 1992 року № 153, відповідно до яких було створено Урядову експертно-технічну комісію. Ця Комісія мала відповідні функції та повноваження на прийняття рішень щодо можливості здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання. Одним з основних завдань Комісії було створення системи експортного контролю в нашій державі, а також сприяння розвитку міжнародного співробітництва України з іншими державами у цій галузі.

Майже рік роботи Комісії та набутий за цей час досвід роботи у галузі експортного контролю, а також вивчення відповідного міжнародного досвіду, показали необхідність удосконалення існуючої системи експортного контролю, перш за все шляхом надання системі міжвідомчого характеру. Цей досвід дозволив перейти до наступного етапу побудови національної системи експортного контролю України, який вирішив завдання щодо створення механізмів міжвідомчого узгодження та збільшення оперативності прийняття рішень у цій галузі.

У відповідності до Указу Президента України від 3 січня 1993 року № 3 “Про удосконалення державного експортного контролю” Урядова експертно-технічна комісія була перетворена на Урядову комісію з експортного контролю. Основним завданням цієї Комісії було “забезпечення належного контролю за експортом/імпортом зброї, військової техніки, окремих видів сировини, матеріалів, обладнання та технологій, що можуть використовуватися для створення зброї, військової та спеціальної техніки, додержання міжнародних зобов’язань України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення і засобів її доставки”.

Основні функції та завдання Урядової комісії з експортного контролю, а також її персональний склад були затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1993 року № 160. Водночас Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1993 року № 159 був затверджений “Перелік видів сировини, матеріалів, обладнання та технологій, вивезення яких за територію України може здійснюватись тільки за спеціальним дозволом”.

Разом з Урядовою комісією з експортного контролю був створений Експертно-технічний комітет при Кабінеті Міністрів України, завданням якого було проведення відповідних експертиз та виконання функцій робочого органу Урядової комісії з експортного контролю. У відповідності з положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 року № 779, основним завданням Експертно-технічного комітету було “забезпечення належного державного контролю за експортом (імпортом) зброї, військової та спеціальної техніки, робіт та послуг, пов’язаних з ними, військового майна, окремих видів сировини, матеріалів, обладнання та технологій, що можуть використовуватись для виробництва (створення) всіх видів зброї, військової та спеціальної техніки, науково-технічної продукції військового призначення, дотримання Україною міжнародно-правових норм щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки.”

За ініціативою Експертно-технічного комітету (доповідна записка до Кабінету Міністрів України від 25.11.94 року № 77/8-509) вже у 1994 році на підставі відповідного доручення Кабінету Міністрів України від 28 листопада 1994 року № 19858/96 почалося активне створення нормативно-правової бази експортного контролю.

Ратифікація Україною Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підписання Меморандуму про взаєморозуміння між Україною та США щодо передач ракетного обладнання і технологій, підписання документів щодо співробітництва з МАГАТЕ, підписання Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення хімічної зброї та її знищення, а також відповідної Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення бактеріологічної і токсинної зброї та її знищення, а також приєднання України до міжнародних режимів експортного контролю (Група Ядерних Постачальників, Комітет Зангера, Вассенаарська Домовленість) стали імпульсом до подальшого удосконалення системи державного експортного контролю.

Відповідно до Указу Президента України від 28 грудня 1996 року № 1279/96 “Про дальше вдосконалення державного експортного контролю” з метою забезпечення інтересів національної безпеки, додержання міжнародних зобов’язань України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки, встановлення належного державного контролю за здійсненням міжнародних передач озброєнь, військової та спеціальної техніки, окремих видів сировини, матеріалів, обладнання та технологій, що можуть бути використані для створення зброї, військової і спеціальної техніки, а також підвищення відповідальності органів експортного контролю, Урядова комісія з експортного контролю була перетворена на Урядову комісію з політики експортного контролю, а Експертно-технічний комітет при Кабінеті Міністрів України – на Державну службу експортного контролю України. Таким чином, було прийняте рішення про підвищення статусу державного органу експортного контролю, реформувавши його на самостійну структуру із статусом центрального органу виконавчої влади. Державна служба експортного контролю стала головним робочим органом системи державного експортного контролю України.

З метою подальшого вдосконалення системи державного експортного контролю України Указом Президента України від 4 лютого 1999 року № 121 Урядову комісію з політики експортного контролю було ліквідовано. Цим же Указам при Президентові України було створено Комісію з політики експортного контролю та військово-технічного співробітництва з іноземними державами.

У рамках проведеної наприкінці 1999 року адміністративної реформи, відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573, Державна служба експортного контролю України була ліквідована, а її функції перейшли до переутвореного Міністерства економіки України.

Разом з тим, з метою підвищення ефективності військово-технічного співробітництва України з іноземними державами, Указом Президента України від 8 липня 2000 року № 868 утворений Комітет з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України, на який були покладені функції розроблення пропозицій і рекомендацій щодо концептуальних засад, пріоритетних напрямів державної політики, з інших питань військово-технічного співробітництва з іноземними державами та експортного контролю, забезпечення політичних, економічних та військових інтересів України в цих сферах.

Введення Державної служби експортного контролю до складу Міністерства економіки України значно ускладнило як механізми прийняття рішень у галузі експортного контролю, так і оперативність прийняття таких рішень, тому виходячи з відповідних завдань, затверджених Президентом України, за підсумками засідання РНБО України, що відбулося у червні 2001 року, з метою підвищення ефективності державного експортного контролю та забезпечення міжнародного авторитету України Указом Президента України від 27 грудня 2001 року № 1265 була утворена Державна служба експортного контролю України, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики експортного контролю.

У зв’язку із проведенням у грудні 2010 року адміністративної реформи Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 448 затверджено оновлене “Положення про державну службу експортного контролю України” (Держекспортконтроль). Зазначеним Положенням встановлено, щоДержекспортконтрольвходить до системи органів виконавчої влади і є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного експортного контролю.

Держекспортконтроль є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем’єр-міністра України – Міністра економічного розвитку і торгівлі України. До основних завдань Держекспортконтролю Президентом України віднесено такі завдання, як:

реалізація державної політики у галузі державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення, подвійного використання та інших товарів, що не внесені до списків товарів, що підлягають державному експортному контролю та щодо яких відповідно до законодавства можуть бути застосовані процедури державного експортного контролю (далі – товари);

захист національних інтересів та зміцнення міжнародного авторитету України під час здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів шляхом забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України, пов’язаних із нерозповсюдженням зброї масового знищення, засобів її доставки та обмеженням передач звичайних видів озброєння для недопущення їх застосування у терористичних та інших протиправних цілях;

сприяння розвитку міжнародного співробітництва та взаємодії з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями з питань нерозповсюдження та експортного контролю.

Держекспортконтролем розроблені національні Списки товарів, що підлягають державному експортному контролю. Ці списки гармонізовані з контрольними списками міжнародних режимів експортного контролю “Австралійська група”, режим “Вассенаарська домовленість”, режим “Група ядерних постачальників”, “Режим контролю ракетних технологій”. Процедури експортного контролю за міжнародними передачами товарів визначені Законом України від 20 лютого 2003 року № 549 “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” (із наступними змінами і доповненнями) та здійснюються відповідно до нормативно-правових актів, що затверджені відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

Станом на 2012 рік Україна є єдиною державою серед держав СНД, яка є членом усіх без винятку міжнародних режимів експортного контролю.

__________________

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть головні питання, що обговорювалися ООН у сфері нерозповсюдження зброї масового знищення.

2. Назвіть основні етапи становлення експортного контролю в Євросоюзі.

3. Наведіть приклади регіональних організацій, що мають відношення до експортного контролю, та назвіть їх головні характеристики.

4. Назвіть приклади ініціатив щодо обмеження звичайних озброєнь та зміцнення режимів нерозповсюдження, а також наведіть їх характеристики.

5. Надайте характеристику процесів встановлення експортного контролю у колишніх радянських республіках та Україні.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Ядерное нераспространение // Под общ. Ред. В.А. Орлова и Н.Н. Сокова. – М.: ПИР-Центр политических исследований, 2000. – 501 с.

2. Р.М. Тимербаев. Россия и ядерное нераспространение 1945- 968. – М.: Наука, 1999. – 382 с.

3. Гришуткін О.М. “Міжнародні аспекти експортного контролю”, Збірник “Експортний контроль України” у двох томах за загальною редакцією О.С. Легейди, том І, НТЦ експорту та імпорту спеціальних технологій, техніки та матеріалів, Київ. 2003 р.

Додаткова

4. В.М. Чумак Ядерна стратегія США: Від перевершення до нерозповсюдження. – Київ. – 1999. – 300 с.

5. Проблема создания в Центральной Азии зоны, свободной от ядерного оружия. – Алматы, 1998. – 71 с.

6. В.М. Чумак, В.М. Бегма, О.Ф. Кукін, В.Л. Заборський. Україна і світовий ринок озброєнь. – К.: НІСД, 1997. – 107 с.

7. Нерозповсюдження та контроль озброєнь. – К.: Центр досліджень проблем нерозповсюдження.

8. Ядерный контроль. – М.: ПИР-Центр.

9. Marie-Helene Labbe. La Tentation Nucleaire. Documents Payot. Paris: Editions Payot & Rivages, 1995.

10. Richard A. Falkenrath, Robert D.Newman, and Bradley A.Thayer. America’s Achilles’ Heel. Nuclear, Biological, and Chemical Terrorism and Covert Attack. The Belfer Center for Social and International Affairs Studies in International Security. Cambridge, Mass., London: The MIT Press, 1998.

11. Глобальні виклики сучасності. Із засідання Наукової Ради МЗС України 10 жовтня 2001 р. // Політика і час. – 2001. - № 11.

12. Richard K. Betts. The New Threat of Mass Destruction // Foreign Affairs. – Vol. 77. – №1. – Jan. / Feb. 1998.

Тема 4

МІЖНАРОДНІ РЕЖИМИ