Від першого контакту між продавцем і покупцем до повної реалізації угоди обидві сторони виконують певну роботу, яка умовно поділяється на три великі фази.

До першої фази належить досягнення домовленості про умови інкасо. Експортер визначає у своїй пропозиції умови платежу, обговорює їх з покупцем і включає у договір про купівлю-продаж.

У другій фазівидається інкасове доручення і подаються документи. Після отримання замовлення або після укладення договору про купівлю-продаж продавець відвантажує замовлений товар або безпосередньо на адресу покупця або на адресу посередника. Водночас він складає всі необхідні документи (рахунок-фактура, коносамент, страховий сертифікат, свідоцтво про походження товару тощо) і відправляє їх разом з інкасовим дорученням своєму банкові (банк-ремітент). Банк-ремітент передає документи з необхідними інструкціями інкасуючому банкові.

У третій фазі платнику подаються документи. Інкасуючий банк інформує покупця про надходження документів, а також про умови викупу. Він приймає платіж або акцептований вексель і передає покупцеві документи. Сплачена сума за інкасо переводиться банку-ремітенту, який потім зараховує її на рахунок експортера.

При інкасовій формі розрахунків, як правило, беруть участь чотири сторони:

· експортер (продавець, довіритель) — сторона, що виставляє документи на інкасо;

· банк–ремітент — банк, якому довіритель доручає операцію щодо інкасування;

· інкасуючий банк, яким може бути будь-який банк, що бере участь у виконанні інкасового доручення, за винятком банку-ремітента. Цей банк подає документи платнику;

· імпортер (покупець, платник) — сторона, що здійснює платіж або акцепт за отриманий товар.

Рис. 5. Розрахунки у формі інкасо

Позначення: 1 — укладення контракту; 2 — відвантаження товару експортером; 3 — отримання від перевізника транспортних документів; 4 — подання документів експортером своєму банку; 5 — відправлення документів банку-кореспонденту країни імпортера; 6 — подання банком отриманих документів імпортеру; 7 — отримання платежу від імпортера; 8 — переказування отриманих коштів від імпортера банку-ремітента; 9 — зарахування банком-ремітен­том виручки на рахунок експортера.

Валютні операції.

Міжнародні розрахунки тісно переплітаються з валютними операціями комерційних банків. Валютні операціїявляють собою операції обміну однієї національної валюти на іншу через купівлю-продаж на валютних ринках.

Валютні операції поділяються на поточні конверсійні операції з негайною поставкою валюти та поточні депозитно-кредитні операції, а також строкові операції, поставка валюти за якими відбудеться в майбутньому. Поточні конверсійні операції, а також поточні депозитно-кредитні операції становлять основну частку валютних операцій. На них на світових ринках припадає майже 90% обороту ринку. Розрізняють такі поточні операції: • "тод" (поставка валюти сьогодні — "сьогодні на сьогодні");• "том" (поставка валюти наступного робочого дня — "сьо­годні на завтра");• "спот" (поставка валюти на другий робочий день — "сьо­годні на післязавтра"). Такі операції використовуються переважно для обслугову­вання зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одер­жання додаткового прибутку в разі коливань валютних курсів(становлять 60% від загального обсягу міжбанківського ринку).

Поточні операції з негайною поставкою валюти називаються ще операціями «спот» (spot). Їх сутність полягає в купівлі-продажу валюти на умовах її поставки банками-контрагентами на другий робочий день з дня укладення угоди за курсом, зафіксованим у момент її укладення. При цьому враховуються робочі дні в країнах валют, з якими укладаються угоди, тобто якщо наступний день за датою угоди є неробочим для однієї валюти, термін поставки валют збільшується на один день. Наприклад, для угод, укладених у четвер, термін поставки валюти — понеділок, у п’ятницю — вівторок.

За угодами спот поставка валюти здійснюється на рахунки, які вказані банками-отримувачами. Дводенний термін переказування валют за укладеною угодою раніше обумовлювався труднощами здійснення його в коротший термін. Однак значне поширення засобів зв’язку (СВІФТ), систем електронних міжбанківських переказів (ЧІПС у США, ЧАПС у Лондоні, СЕП в Україні), комп’ю­терної обробки операцій дає змогу сьогодні значно прискорити переказування валюти. Про це свідчить поява таких операцій, як розміщення одноденних депозитів (overnight — розрахунки «сьогодні на сьогодні»), або валютних операцій з розрахунками today («сьогодні на сьогодні»), tomorrow («сьогодні на завтра»).

Разом з тим традиційно базовою валютною операцією є угода спот і базовим курсом — курс спот. Саме на базі курсів спот розраховуються інші курси угод на валютному ринку — крос-курси, курси форвардних і ф’ючерсних угод.

Валютні операції з негайною поставкою є наймобільнішим елементом валютної позиції і містять у собі відповідний ризик. Зміна курсу може зумовити або великі прибутки, або великі збитки. Для запобігання ризикам валютні дилери проводять економічний та технічний аналіз руху курсу. У результаті аналізу вони віддають перевагу «довгій» (купівля валюти) або «короткій» (продаж валюти) позиціям для конкретної валюти, щодо якої вони укладають угоду. При появі нових повідомлень протягом дня оцінка тенденцій валютного ринку дилерами та напрямки валютних операцій можуть неодноразово змінюватись.

Укладаючи валютні угоди з негайною поставкою, банки дають доручення про переказування проданої валюти і на використання придбаної валюти, не очікуючи отримання письмового підтвердження про купівлю або продаж від контрагента. При великих оборотах валюти банки вимагають від клієнтів перераховувати на свої рахунки відповідні кошти (заставу), щоб запобігти ризикам неплатежу.

За допомогою операцій спот банки забезпечують потреби своїх клієнтів в іноземній валюті, перелив капіталів, у тому числі «гарячих» коштів, з однієї валюти в іншу, здійснюють арбітражні та спекулятивні операції.

Крім ризику валютних позицій, для банку існує ще ризик непереказу покриття у зв’язку з коливаннями курсів на валютних ринках. Різниця в часі роботи регіональних та міжнародних валютних ринків веде до того, що зазвичай банк переказує продану валюту до отримання інформації про зарахування на його рахунок суми придбаної валюти. У зв’язку з цим банки встановлюють для своїх клієнтів ліміти незавершених операцій, тобто загальну суму валютних угод, за якими ще не надійшла інформація про переказ валюти. Використання електронних засобів інформації і комунікацій зводить до мінімуму розрив між зарахуванням на рахунок банку коштів та отриманням ним інформації про це. Банки можуть отримувати інформацію з комп’ютера кореспондента, в якого відкриті їхні рахунки, і навіть у разі несприятливої різниці у часі будуть мати інформацію про всі суми, що надійшли, вранці наступного дня. Це, однак, передбачає наявність суттєвих операційних витрат. Тому тільки великі банки можуть ефективно забезпечити значні обсяги операцій на валютних ринках.

Для страхування ризиків курсових коливань на ринку з’яви­лися нові інструменти — строкові валютні операції. Строкові валютні операції (форварди, ф’ючерси, опціони) — це угоди, при яких сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент їх укладення.

Сьогодні строкові валютні операції досить популярні, оскільки вони дають змогу не тільки страхувати ризики, а й ще мати великі прибутки на торгівлі валютними контрактами. Укладення валютних строкових угод відбувається на спеціалізованих біржах у великих міжнародних фінансових центрах, таких як Лондон (Лондонська біржа фінансових ф’ючерсів — LIFFE), Чикаго (Чиказька біржа опціонів — CBOE), Нью-Йорк (Нью-Йоркська ф’ючерсна біржа — NYFE).

Курс валют за строковими угодами відрізняється від курсу за операціями спот. Хоча, як правило, напрямок динаміки курсів за поточними і строковими угодами збігається, це не виключає відповідної автономності зміни курсів за строковими угодами, особливо в періоди криз або спекуляцій з валютами. Різниця між курсами становить відповідну величину, що називається дисконт чи премія. Детально це питання розглядатиметься в наступних розділах

Курс валют за строковими угодами розраховується на базі курсу спот та відсоткових ставок за депозитними вкладами в країнах відповідних валют. Вплив відсоткових ставок на курс строкових операцій пов’язаний з тим, що для купівлі валюти в май­бутньому необхідно буде взяти позику або зняти з депозиту, сплативши при цьому відсоток за кредит, або втративши його за вкладом. Водночас розміщення придбаної валюти на депозит приносить відсоток.

Строкові операції поділяються на: форвардні, ф’ючерсні та опціонні. Форвардні операції — це угоди між двома контрагентами про майбутню поставку валюти за раніше обумовленим курсом, які укладаються поза біржею. Форвардні угоди є твердими та обов’язковими для виконання на відміну від ф’ючерсів та опціонів. Форвардна угода звичайно укладається з метою здійснення реального продажу або купівлі валюти та застосовується для страхування ризику зміни курсу валют. Разом з цим форвардні операції можуть використовуватись і для проведення валютних спекуляцій на курсовій різниці. Теоретично не існує гарантій виконання форвардної угоди, тому в практиці страхування ризиків використовуються ф’ючерсні валютні операції.

Ф’ючерсні операції — це угоди з купівлі-продажу валют у майбутньому між двома сторонами за раніше обумовленим курсом, які укладаються на біржових ринках. Особливістю ф’ючерс­них угод є те, що вони стандартизовані і поставки валюти відбуваються в строго визначені терміни. Поставка валюти за контрактом повинна здійснюватись через рахункову палату біржі, яка гарантує виконання зобов’язань за угодами всіма сторонами. Але, як правило, реальна поставка валюти за ф’ючерсними угодами не відбувається.

Мета проведення ф’ючерсних операцій полягає: по-перше, в страхуванні ризиків від несприятливих змін валютних курсів; по-друге, у проведенні спекулятивних операцій. Спекулянт відкриває валютні позиції на великі суми під незначне забезпечення (маржу). Чим сильніше коливаються курси валют, які лежать в основі контрактів, тим більший обсяг попиту на ці угоди з боку хеджерів і тим вища ціна контракту.

Оціонні операції — це угоди, що дають право (але не зобов’язання) одному учаснику угоди купити або продати відповідну кількість іноземної валюти за фіксованим курсом протягом визначеного часу, тоді як другий учасник за грошову премію зобов’язується за необхідності забезпечити реалізацію цього права, будучи готовим продати або купити іноземну валюту за відповідною договірною ціною.

Опціонні контракти так само, як і ф’ючерсні, є стандартизованими і здійснюються через біржу, хоча є також випадки позабіржової торгівлі. Опціоні угоди укладаються для страхування ризиків та проведення спекуляцій. Але, якщо при укладенні ф’ючерсної угоди і зміні тенденцій ринку власник контракту може втратити всі кошти, то при опціонній торгівлі власник втрачає тільки премію. Тенденції світових валютних ринків свідчать про стрімке зростання обсягів саме опціонних операцій.

Різновидом валютних операцій, які поєднують поточні і строкові операції, є угоди своп (swap). Своп — це валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на відповідний термін з тими самими валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки). За операціями своп поточна операція здійснюється за курсом спот, який у зустрічній угоді (строковій) коригується з урахуванням премії або дисконту, залежно від руху валютного курсу. При цьому клієнт має економію на маржі — різниці між курсами продавця і покупця за поточною угодою. Операції своп вигідні для банків: вони не створюють відкритої позиції (купівля покривається продажем), тимчасово забезпечують не­обхідною валютою без ризику, який пов’язаний зі зміною її курсу. Операції своп використовуються для:

· здійснення комерційних угод, які дають змогу уникнути збитків при конвертації валют;

· придбання банком необхідної валюти без ризику (на основі покриття контругодою) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних резервів;

· взаємного міжбанківського кредитування в двох валютах.