Прокуратура України

Прокуратура України — це єдина система державних органів, що здійснює прокурорський нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів.

Згідно з Конституцією України на прокуратуру України покладено такі повноваження:

1) підтримка державного звинувачення в суді. Завдання прокурора — в обвинувачу вальній промові обґрунтувати застосування до підсудного кримінального закону;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Підставою для представництва в суді інтересів громадянина є Його нездатність з поважних причин самостійно захищати свої порушені або оскаржувані права, а держави — наявність порушень чи загрози порушень державних інтересів;

3) нагляд за дотриманням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (до них належать міліція, податкова міліція, органи безпеки України, митні органи, органи державного пожежного нагляду, органи прикордонної охорони та деякі інші);

4) нагляд за дотримання м законів при ви конанні судових рішень з кримінальних справ, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Прокуратура зобов'язана здійснювати нагляд за дотриманням законів у слідчих ізоляторах, ізоляторах тимчасового утримання, закладах з виконання кримінальних покарань, психіатричних лікарнях із суворим та посиленим спостереженням.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент У країн и за погодженням із Верховною Радою України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що тягне за собою його відставку. Термін повноважень Генерального прокурора України — п'ять років.

Прокуратура України — це єдина система, до якої входять Генеральна прокуратура України; прокуратура Автономної Республіки Крим; прокуратури областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних); міські, районні та міжрайонні прокуратури; спеціальні прокуратури (військові, екологічні, транспортні).

Як і органи виконавчої влади, органи прокуратури побудовані за ієрархічним принципом. Усі нижчі (за статусом) прокурори підпорядковуються вищестоящим, і всі прокурори — Генеральному прокуророві.

Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори координують діяльність з боротьби зі злочинністю всіх правоохоронних органів.

Наболілим питанням у реформуванні прокурорської системи України є наглядова функція прокуратури. Проблема наглядової діяльності пов'язана з надміру широким охопленням суспільних відносин, у яких вона відбувається.

В остаточному варіанті Резолюції Парламентської Асамблеї Європи (2001) стосовно дотримання обов'язків і зобов'язань Україною нашій державі запропоновано повністю імплементувати реформу прокуратури згідно з принципами і стандартами Ради Європи, метою якої має бути скасування наглядової функції прокуратури, яка не відповідає Конституції України та загрожує підриву незалежності доволі слабкої судової системи. Тут ідеться насамперед саме про прокурорський нагляд за дотриманням і застосуванням законів, який суперечить принципу верховенства права. Проте частина українських учених вважає, що відмовлятися від наглядової функції прокуратури передчасно.

Як своєрідний компроміс у вирішенні цього питання можна розглядати включення до ст. 121 Конституції України п. 5, згідно з яким прокуратура здійснює функцію нагляду за дотриманням прав і свобод людини і громадянина, дотриманням законів з цих питань органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами (Закон України "Про внесення змін у Конституцію України" (2004)).

Прийняття доповнень у такій редакції дає змогу, з одного боку, закріпити в конституційному порядку фактичну переорієнтацію прокуратури на правозахисну діяльність, яка виникла останнім часом, а з іншого — зберегти законоохоронний потенціал прокуратури, включаючи і захист державних інтересів. Справа в тому, що у багатьох правових сферах (податковій, природоохоронній та ін.) інтереси громадян тісно переплітаються з інтересами держави, а саме забезпечення прав і свобод громадянина є пріоритетним державним інтересом.

Одним із головних підрозділів органів внутрішніх справ, які здійснюють охорону громадського порядку і боротьбу зі злочинністю в Україні, є міліція. Правову основу її діяльності становить Закон України "Про міліцію" від 20 Грудня 1990 року. В цьому Законі вперше комплексно регламентований правовий статус міліції, яка визначається як державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне довкілля, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу і охоронну функції. Вона складається з таких підрозділів: кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна міліція, Державтоінспекція, міліція охорони, спеціальна міліція. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1995 р. було створено кримінальну міліцію зі справ неповнолітніх.

У своїй діяльності міліція підпорядкована Міністерству внутрішніх справ України. На покращення роботи органів міліції спрямований Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року.

Законом України від 22 лютого 2006 р. було затверджено Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.

Державним правоохоронним органом спеціального призначення є Служба безпеки України. її головне завдання—забезпечити державну безпеку України. СБУ підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Ралі України. Організація і діяльність Служби безпеки України регламентовані Законом України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 року.

Новий розвиток у незалежній Україні отримала адвокатура. Адвокатура не є державним органом і не входить до системи органів держави. Віднесення її до системи правоохоронних органів пояснюється тільки логікою її функціональної діяльності, спрямованої на сприяння захисту прав, свобод і представлення законних інтересів фізичних і юридичних осіб, надання їм іншої юридичної допомоги. Адвокатура — це добровільне професійне громадське об'єднання, незалежне від органів держави.

Діяльність адвокатури регламентується Законом України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року.

Закон виокремлює різні організаційні форми і види діяльності адвокатури. Зокрема, адвокат має право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори і інші адвокатські об'єднання.

ПРАВОВА СИСТЕМА

Проголошення незалежності поставило перед Україною завдання реформування правової системи. По-перше, необхідно було відмовитися від догм соціалістичного права, по-друге, в короткі терміни впровадити елементи так званого буржуазного права. Процес створення нового права розпочався у трьох напрямках: шляхом пристосування частини норм радянського права; прийняттям нормативних актів у тих сферах відносин, які не врегульовані чинним законодавством; проведення широкомасштабної кодифікації права, при якій реформуванню будуть піддані усі галузі права.