Ознаки сучасного світу.

Найбільша частина історії сучасного світу припадає на Другу Хвилю, тобто індустріальне суспільство. Які його характерні риси?

v Насамперед зростають механізація, автоматизація і концентрація виробництва, розповсюдження систем машин, тісно пов'язаних у єдиний технологічний ланцюжок. Це має місце в масштабах не лише окремого підприємства, а й країни і навіть світу (вплив сучасних транснаціональних корпорацій). Суспільство наче перетворюється на єдину індустріальну машину, яка складається з багатьох великих, середніх і малих систем, взаємопов'язаних і працюючих у єдиному ритмі.

v В економіці індустріального суспільства наявні як позитивні, так і негативні явища.

ü Відбувається грандіозне зростання продуктивних сил і продуктивності праці,підвищення рівня життя широких мас населення у розвинених країнах.

ü Проте замість захоплення ідеєю прогресу світ стурбований проблемою виживання. Все чіткішою стає безперспективність саме такої моделі розвитку. Добробут і процвітання небагатьох розвинених країн дуже відрізняється від умов існування у відсталих країнах. Алє парадокс: якщо відсталі країни почнуть швидко розвиватися за зразками передових, все закінчиться екологічною катастрофою для всіх.

v Зростаюча взаємопов'язаність суспільства в національних і світових масштабах створила умови для чіткішого виявлення закономірностей циклічної динаміки, яка дає про себе знати в економічних кризах, що з певною періодичністю вражають усе світове господарство.

v У політичній, державно-правовій системах індустріального суспільства теж простежуються суперечливі тенденції.

ü Його епоха почалася із ствердження буржуазної демократії на основі декількох буржуазних революцій — Нідерландської (1566-1609 pp.), Англійської (1640-1660 pp.), Французької (1789-1794 pp.), зі ствердження основ громадянського суспільства. Загальною тенденцією було посилення позицій демократії.

ü Проте індустріальне суспільство пережило й інші варіанти — антидемократичні. Крайніми виявами стали тоталітарні режими. Фашистська Німеччина явила варіант капіталістичний, Радянський Союз — комуністичний. В обох випадках встановленню і зміцненню тоталітарного ладу сприяли величезні технологічні можливості впливу на людину, насамперед в уніфікації політичних поглядів та пропагандистській обробці.

v Формувалася "масова людина". Однак такий феномен не був притаманний тільки тоталітарним суспільствам. Створене індустріалізмом масове виробництво сформувало суспільство масового споживання, де людська особистість зазнала нівелюючих впливів. Відомий науковець К. Ясперс писав: "Техніка радикально змінила повсякденне життя людини в навколишньому середовищі, насильницьки пересунула трудовий процес і суспільство в іншу сферу, у сферу масового виробництва, перетворила усе існування у дію якогось технічного механізму, усю планету — в єдину фабрику. Таким чином відбувся і відбувається й до сьогодення повний відрив людини від її ґрунту. Вона стає жителем Землі без батьківщини, втрачає спадковість традицій. Дух зводиться до здатності навчатися і здійснювати корисні функції". Епоха гуманізму, яка тривала приблизно до середини XIX ст., закінчилася. Це знайшло яскраве виявлення у виникненні і поширенні масової культури — "маскульту"— індустріально виробленої стандартизованої "культурної продукції", розрахованої на "масового споживача". Індустріальне суспільство на перший план висуває економічну ефективність. Цьому має сприяти все. І цим усе зумовлюється.

v Для підтримки складного механізму промислово розвиненої системи необхідне адекватне духовне забезпечення у вигляді норм і цінностей. Серед них — індивідуалістична спрямованість, важливість прав і свобод особистості, особлива повага до закону як такого, незаперечне значення приватної власності, цінність активності і праці, споживацтво, повага до науки і техніки, раціоналізм, віра у прогрес, універсалізм.

ü Останнє виявлялося як впевненість у вищості західних норм і цінностей і призначенні нести їх усьому світові.

ü Західне індустріальне суспільство, яке досягло значних успіхів, виявило прагнення завоювати планету не тільки технологічно, але й світоглядницьки. Його провідними світоглядницькими орієнтирами стали прагматизм і гедонізм.

ü Разом із тим воно виявило однобокість розвитку західної людини, яка перетворювала усе існуюче не тільки на об'єкт раціоналізації і пізнання, але й оволодіння і споживання. Людина індустріального суспільства поставила в центр буття володіння і підкорення природи, встала на шлях перетворення усіх цінностей у кінцевому результаті на товар.

ü За свій прагматизм і практицизм довелося платити кризою духовності, що є одним з аспектів кризи індустріального суспільства. Симптоматично, що навіть на зустрічі в Давосі, яка відбувалася у лютому — березні 2000 p., "елітарний" Захід, репрезентований найвищими керівниками політики, бізнесу і фінансів, другою за значенням небезпекою і проблемою (після змінювання клімату на Землі) назвав зникнення традиційних етичних начал і норм (третьою небезпекою було названо неефективність міжнародної системи, що існує).

Як пише Е. Тоффлер: "Перехресні течії, утворені цими хвилями змін, відбиваються на нашій праці, нашому сімейному житті, нашій сексуальній поведінці й особистій моралі. Вони проявляються в нашому стилі життя й у тому, як ми голосуємо на виборах. Тому що як у своєму особистому житті, так і в нашій політичній діяльності, розуміємо ми це чи ні, більшість із нас у багатих країнах є по суті або людьми Другої Хвилі, які підтримують приречений умерти порядок, або людьми Третьої Хвилі, які будують абсолютно інше завтра, або розгубленою, опертою на суперечність мішаниною обох".

Українане належить до кола "багатих країн". Проте в ній теж існують люди, які відчувають, хоча і не усвідомлюють цього, протиборство різних течій, викликаних зіткненням Хвиль. Особливо влучною і доречною до української ситуації є така думка Е. Тоффлера: "Незалежно від того, що проповідують сьогоднішні партії і кандидати, боротьба між ними навряд чи заходить далі, аніж змагання в тому, хто витисне більше вигоди з решток занепалої індустріальної системи. Інакше кажучи, вони б'ються, як кажуть, за крісла на палубі тонучого "Тптаніка"..." Принагідно слід зауважити, що це писалося за часі» Радянського Союзу, і навряд чи автор знав про Україну. Алє її невеликий досвід незалежного існування показує саме це. Досвід також показує, що держава погано вписується у сучасні процеси, особливо у процес глобалізації. З одного боку, суспільство наче пишається своєю традиційністю і "застиглістю", з іншого — українська еліта не діє адекватно новим умовам.

v Глобалізація — об'єктивна реальність, її неможливо ігнорувати. Вона дає великі переваги, але водночас створює чималі проблеми, які важко розв'язати, особливо для ненайдужчих її учасників. Ейфорійне пророкування про гармонійну планетарну конвергенцію не виправдалося. Не пішли в минуле ані міждержавні конфлікти, ані зіткнення на етнічному і релігійному ґрунті. Нерівномірність розвитку країн і регіонів ніякою мірою неподолана. Існуючі "світи" культур і цивілізацій, що відстоюють свою ідентичність і самобутність, настільки розходяться і розрізняються у сприйнятті та розумінні загальнолюдських цінностей (тих же норм моральності і справедливості), що на зміну колишнім релігійним війнам прийшли конфлікти і війни національно-етнічного походження і характеру, не менш запеклі і руйнівні. Розвинені країни вступили в початкову стадію постіндустріального суспільства. Країни, що розвиваються, з величезними витратами намагаються перебороти труднощі першої фази індустріалізму. У багатьох із них настанови на "наздоганяючий розвиток", спроби форсовано перебороти фундаментальні розходження історично сформованих різних типів суспільства і прорватися до сучасних суспільно-політичних та економічних структур не приносять бажаних результатів.

v Постіндустріальний світ перебуває лише на початковому етапі становлення. Суспільстваз головними ознаками постіндустріалізму тією чи іншою мірою затвердилися лише в декількох державах, хоча його вплив на світовий розвиток набагато ширший географічно і має глобальний масштаб. Це дає змогу в розрізнених і суперечливих явиїцах світового буття виділити загальні тенденції. Історія показала, що завжди успішніше розвивалися ті співтовариства, у яких самоорганізація забезпечувала більш ефективне використання і розподіл того, що давала їм природа. Самоорганізація знаходила зовнішні форми втілення: від державності і законодавства до національної ідеї. Можна навести приклади Сполучених Штатів Америки або Китайської Народної Республіки, коли національна ідея сприяла динамічному розвитку. В Україні в середині першого десятиріччя XXI ст. пошук національної ідеї, що визначила б майбутнє, не закінчився. А тим часом цей вибір обмежений усього двома варіантами. Перший припускає, що за прикладом розвинених країн Україна самостійно реалізує стратегію свого постіндустріального розвитку на основі демократизації економіки і формування відповідної інноваційної мотивації її громадян. Другий варіант пророкує перетворення країни в індустріальний придаток і траспортно-буферну зону для Європейського Союзу і Росії, з фактичною консервацією вже сформованих економічних відносин на основі монопольної концентрації капіталу у вигляді його матеріальних і фінансових активів.

v Наростаюча влада технократів і Героїв. Джон Ролстон Солу своїй праці "Ублюдки Вольтера. Диктатура розуму на Заході" визначає руйнівні наслідки традиційних політико-правових і соціальних систем та суспільних відносин через тотальний контроль з боку нової касти – технократів – "людей, які розуміють організацію, використовують технологію і контролюють доступ до інформації, досвідчені "механіки", що навчені управляти промисловою або державною машиною, прибічники чистої влади, повність незалежної від моральних норм і спираючись виключно на раціональне застосування логіки, прибічники структурного імперативу (кард. Ришельє, Р. Макнамара). Герої– політики, які прагнули будувати раціональний світ шляхом популізму (Наполеон, Гітлер)