Основні засади судочинства в Україні

Конституція України (ст. 129) визначає такі основні засади судочинства: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, 8) забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Законність. Згідно з Конституцією України (ст. 6), органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Правосуддя у цивільних і кримінальних справах здійснюється у точній відповідності з законодавством України; у випадках, передбачених міжнародними угодами, суди України застосовують законодавство відповідно до порядку, встановленому цими угодами.

Принцип законності визначається в першу чергу тим, щоб суд у своїй діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно і точно виконували вимоги матеріального і процесуального права. Вся діяльність суду підпорядковується процесуальному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Гарантіями реалізації принципу законності є нагляд судів вищого рівня, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження рішень і вироків суду тощо.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом. Конституція України (ст. 24) проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність громадян перед законом означає, що при розгляді цивільних і кримінальних справ до всіх громадян застосовується одне і те ж матеріальне і процесуальне законодавство, ніхто при цьому не має ніяких привілеїв і не піддається ніяким обмеженням.

Рівність громадян перед судом передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь і нести відповідальність перед судами, які входять до єдиної судової системи України, не може бути при цьому ніяких привілеїв чи обмежень. Правосуддя в господарських відносинах здійснюється на засадах рівності перед законом і арбітражним судом усіх підприємств та організацій не

залежно від організаційної форми, форми власності май на, місцезнаходження, підлеглості та інших обставин.

Чинне законодавство України передбачає винятки ;

принципу рівності громадян перед законом стосовно Президента України, народних депутатів, суддів.

Забезпечення доведеності вини. Відповідно до Конституції України (ст. 62), особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено і законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до цього конституційного положення обов'язок доведеності вини обвинуваченого покладається на відповідних суб'єктів: органи дізнання та попереднього слідства, прокурора, а у справах приватного обвинувачення — на потерпілого або його представника Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Навіть визнання обвинуваченим своєї вини є недостатнім для винесення обвинувального вироку якщо винуватість обвинуваченого не підтверджується усією сукупністю доказів. До остаточного вирішенню кримінальної справи і офіційного визнання особи вину ватою з нею не можна поводитись як з винуватою, публічно, в засобах масової інформації, в офіційних документах стверджувати, що дана особа є злочинцем.

Згідно з проектом нового Кримінально-процесуального кодексу, розробленого на основі Конституції України, коли винуватість обвинуваченого не доведена, суд зобов'язаний прийняти рішення про його невинуватість. Норми про предмет доказування сформульовані таким чином, що вони орієнтують дізнавача, слідчого, прокурора на з'ясування не тільки обставин діяння і участі є його вчиненні конкретної особи, а й тих обставин, які виключають або пом'якшують кримінальну відповідальність. Реалізацією принципу презумпції невинуватості стало надання обвинуваченому права на поводження з ним як з невинуватим до набрання обвинувальним ви роком законної сили. Покладення обов'язку доказування на обвинувача зумовило розширення прав і можливостей захисту щодо спростування доказів обвинувачення.

Принцип презумпції невинуватості має гуманний зміст, важливе юридичне і етичне значення, він, поруч з іншими конституційними гарантіями, сприяє вирішенню одного з головних завдань правосуддя — не допусти ти засудження невинуватих.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, Змагальність означає, що в судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір дві сторони: позивач і відповідач (у кримінальному процесі — сторони обвинувачення й захисту), відстоюючи наданими їм процесуальним законодавством засобами свою позицію, права і законні інтереси. Цивільне процесуальне законодавство встановлює, зокрема, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Необхідною передумовою реалізації принципу змагальності є процесуальна рівність сторін. Чинне цивільне і кримінальне процесуальне законодавство забезпечує рівні права сторін знайомитись з матеріалами справи, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснення, користуватись іншими процесуальними правами, наданими за коном.

Принцип змагальності є важливою процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного встановлення дійсних обставин справи і прийняття справедливого судового рішення

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Розкриваючи завдання прокурора в судовому процесі. Закон України про прокуратуру (ст. 34) визначає, що прокурор, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктив ний розгляд справ та постановленню судових рішень, що грунтуються на законі. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів. У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.

Необхідно відмітити, що останнім часом прокурори беруть участь у судових розглядах лише приблизно 50 % кримінальних справ. Правовою основою цього є закріплене ст. 36 Закону України про прокуратуру право прокурора брати участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Відсутність прокурора при розгляді кримінальної справи в суді змушує суд брати на себе ту час тину процесуальної роботи, яку мав би виконувати прокурор, здійснювати невластиву для суду, як органу правосуддя, обвинувальну діяльність. Тому проект нового Кримінально-процесуального кодексу України містить принципові зміни. Суд звільняється від будь-яких функцій обвинувачення. Передбачається, зокрема, що прокурор, не затверджує обвинувальний висновок, а сам складає його на основі матеріалів попереднього слідства;

вручає обвинуваченому копію обвинувального висновку;

направляє справу до суду; представляє її в суді при по передньому розгляді; зачитує обвинувальний висновок в суді. Встановлюється обов'язкова участь прокурора у розгляді усіх кримінальних справ; відмова прокурора від підтримання обвинувачення в суді тягне за собою закриття справи, якщо функцію обвинувачення не бере на себе потерпілий.

Забезпечення обвинуваченому права на захист. Чинне кримінально-процесуальне законодавство України встановлює, що підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і під судного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати Їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення.

Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. Захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під вар ту — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту за тримання. У разі коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду.

Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника. Відмова від захисника не може бути прийнята у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років; у справах про зло чин осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист; у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають його відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Не допускається відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Чинне законодавство України встановлює, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд, крім

того, допускається за мотивованою ухвалою суду у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, яких притягнуто по справі; у випадках, коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, свідка чи інших осіб, які беруть участь у справі, членів їх сімей чи близьких родичів; в арбітражних судах — коли це суперечить інтересам охорони комерційної таємниці. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками.

Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх правил судочинства. Рішення і ви роки судів у всіх випадках проголошуються прилюдно.

Важливим є закріплення Конституцією правила про повне фіксування технічними засобами судового процесу, оскільки, фіксуючи свідчення учасників процесу (на слух), секретарі засідань, цілком природно, випускають певні деталі, які можуть виявитись необхідними для прийняття рішення у справі.

Гласність судового розгляду сприяє здійсненню судом попереджувальної і виховної функції, посиленню громадського контролю за діяльністю суддів, слідчих органів і прокурорів, підвищує почуття відповідальності у суддів та інших учасників судового розгляду.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Концепція судово-правової реформи в Україні (проект), ви ходячи з вимог Конституції України, передбачає створення, поряд з касаційним, апеляційного перегляду судових рішень, які не набрали законної сили, як додаткової гаранти правосудності рішень і вироків судів першої інстанції.

Проект нового Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України встановлює перегляд в апеляційному порядку вироків, поставлених судом першої інстанції (крім вироків суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства), а також постанови про застосування примусових заходів виховного і медичного характеру. Суд апеляційної інстанції має право повністю або частково, шляхом проведення судового слідства, безпосередньо дослідити докази, у тому числі й ті, які не розглядалися судом першої інстанції. Апеляційний суд вправі, скасувавши вирок суду першої інстанції, постановити свій вирок, причому допускається погіршення становища підсудного, але лише за умови, якщо про це ставилось питання в апеляції прокурора, потерпілого або його представника.

У касаційному порядку передбачається перегляд ви років суду присяжних та вироків, поставлених після скороченого судового слідства, вироків і постанов суду апеляційної інстанції, ухвал (постанов) суду про закриття справи або направлення на додаткове розслідування, а також окремих ухвал (постанов). Суд касаційної інстанції вправі переглянути судові рішення лише з точки зору додержання під час розслідування і судового розгляду справи норм кримінального і процесуального права. Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови у касаційному порядку є істотне порушення кримінально-процесуального законодавства, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого. Суд касаційної інстанції не вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Скасування обвину вального вироку за мотивів необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин, а також виправдувального вироку можливе не інакше як за касаційним по данням прокурора, касаційною скаргою потерпілого чи його представника.

Обов'язковість рішень суду. Згідно з чинним законодавством рішення, вироки, ухвали і постанови суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягають обов'язковому виконанню на всій території України.

Конституція України (ст. 129) встановлює, що законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. Закон України про арбітражний суд (ст. 4) закріплює, зокрема, такий специфічний принцип арбітражного судочинства, як принцип арбітрування. Зміст цього принципу, згідно зі ст. 73 Арбітражного процесуального кодексу України, полягає у тому, що арбітражний суд сприяє досягненню угоди між сторонами; умови угоди викладаються в адресованій арбітражному суду письмовій заяві, підписаній представниками сторін; арбітражний суд приймає рішення відповідно до цієї угоди, якщо угода між сторонами не суперечить законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

5. Вища рада юстиції України:

порядок формування, склад, основні функції і повноваження

Згідно з Конституцією України (ст. 131), в Україні діє Вища рада юстиції, яка складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

До відання Вищої ради юстиції належить внесення подань про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

здійснення дисциплінарного провадження стосовно суд дів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Адвокатура

Відповідно до Конституції України (ст. 59), для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Адвокатура України ? добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колеги, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання.

Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства, складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; здійснюють представництво в суці, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами, подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання і попереднього слідства, здійснюють інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як до кази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема

запитувати Й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом, отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, виконувати інші дії, передбачені законодавством.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках, та в інших випадках, передбачених законодавством. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталася до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди, забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.