ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

1. Міжнародне приватне право нерозривне пов'язане з розширенням міжнародного торгово-економічного, науково-технічного й культурного співробітництва. Важливу роль у правовому регулюванні цього співробітництва покликані грати норми міжнародного приватного права, значення якого зростає в міру поглиблення міжнародних господарських зв'язків, розвитку нових організаційних форм у різних областях міжнародного ділового співробітництва.

На розвиток міжнародного приватного права впливають основні фактори сучасної дійсності.

По-перше, це інтернаціоналізація господарського життя. Об'єктивний процес інтернаціоналізації сучасного світового господарства вимагає й нового рівня багатобічних економічних відносин. Характерний приклад у цьому плані дає розвиток Європейського континенту. Безпосереднім проявом інтернаціоналізації господарського життя є широкий розвиток різнобічного економічного й науково-технічного співробітництва. Якщо на рубежі XIX й XX століть воно обмежувалося винятково торгівлею, то на рубежі XX й XXI століть - це не тільки обмін товарами й послугами, це промислове співробітництво, що включає в себе спільні підприємства, спільне виробництво, спеціалізацію й ліцензування, це - широка гама науково-технічного співробітництва, проведення спільних досліджень і розробок.

По-друге, це різке посилення міграції населення внаслідок війн, усякого роду конфліктів, політичних і національних причин, а також з метою працевлаштування, одержання утворення.

По-третє, науково-технічний прогрес, з одного боку, завдяки досягненням в області комунікацій, транспорту й зв'язку наблизив континенти й країни й тим самим полегшив загальнолюдське спілкування; розвиток радіо, телебачення, відеотехніки, використання супутників для віщання уможливили транснаціональне використання інформаційних даних, досягнень науки, техніки й культури, а успіхи в освоєнні космосу - комерціалізацію космосу; з іншого боку, негативні наслідки науково-технічного прогресу, як показали трагедії в Чорнобилі й Бхопалі, забруднення навколишнього середовища не можуть бути обмежені межами території якого-небудь однієї держави.

Для міжнародного приватного права більшу роль грає гуманізація міжнародних відносин. У центрі уваги всіх держав - учасників міжнародного спілкування повинні бути людина, його турботи, права й волі.

Взаємозалежність держав знаходить своє вираження в розширенні співробітництва у всіляких сферах, у різко, що збільшився обсязі, спілкування, контактів між людьми незалежно від їхнього громадянства й місця проживання.

У рішенні завдань розвитку співробітництва з різними країнами важлива роль належить праву, правовим методам і коштам.

Специфіка міжнародного приватного права полягає в тому, що при збереженні розходження в правових системах держав саме міжнародне приватне право за допомогою так званих колізійних норм (див. нижче) покликано визначити, право якої держави підлягає застосуванню у відповідних випадках.

2. Наприкінці 80-х - початку 90-х років у СРСР, а потім в Україні відбулися глибокі зміни в правовому регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Надання прав зовнішньоекономічної діяльності промисловим підприємствам, виробничим кооперативам, розвиток коопераційних відносин з організаціями й фірмами інших країн, створення спільних підприємств - усе це відкривало нові перспективи для активної взаємодії й подальшого розвитку міжнародного співробітництва на рівні підприємств. У ході економічної реформи й наші підприємства за рубежем, і іноземні фірми в Україні одержали більше широкі можливості для здійснення інвестиційної й комерційної діяльності, для використання різних форм спільного підприємництва.

Все це мало принципове значення для подальшого розвитку міжнародного приватного права, для підвищення його ролі в справі правового забезпечення економічного, науково-технічного співробітництва між суб'єктами права різних держав.

Розпад Радянського Союзу, створення й становлення права застосовуються норми, сформульовані спочатку як правила міжнародного договору, а потім трансформовані в норми внутрішнього законодавства. Візьмемо як приклад міжнародні договори, що містять уніфіковані матеріально-правові норми, роль і значення яких в області міжнародного приватного права увесь час зростають. Держави - учасники такого договору- зобов'язалися ввести ці норми у своє внутрішнє законодавство. Тим самим дані норми варто розглядати як складову частину змісту міжнародно-правових зобов'язань держав. У той же час ці норми не можна не визнати й нормами цивільно-правовими, оскільки їхнє призначення - регулювати відносини цивільно-правового характеру. І в остаточному підсумку зазначені норми стануть регулювати такі відносини суб'єктів з різних держав-учасників міжнародного договору. Таким чином, у двоїстій природі подібних уніфікованих норм міжнародних договорів, призначених для однакового регулювання майнових відносин з іноземним (міжнародним) елементом, також проявляється правовий зв'язок між міжнародною публічною й міжнародною часткою правом. У сучасній доктрині загальновизнаним є положення про те, що роль міжнародних договорів i як джерел міжнародного приватного права підвищується. У другій половині XX століття число міжнародних договорів, як багатобічних, так і двосторонні, утримуючі норми з питань міжнародного приватного права, різко зросло. Особливо це проявляється в області міжнародного торговельного права. Більше того, з'явилася нова проблема, що одержала відбиття в літературі, проблема усунення колізій, що виникають між цими договорами.

Зв'язок між міжнародною публічною й міжнародною часткою правом проявляється й у тім, що в міжнародному приватному праві використається цілий ряд загальних початків міжнародного публічного права. Визначальне значення тут мають насамперед принципи суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи, недопущення дискримінації (принцип недискримінації). В області міжнародного приватного права, норми якого в значній мірі формуються кожною державою самостійно, велике значення має принцип дотримання кожною державою як своїх договірних зобов'язань, так і загальнообов'язкових для всіх держав норм і принципів міжнародного права. У нашій літературі на це справедливо звертав увагу С.Н. Лебедєв.

Вихідні початки міжнародного приватного й міжнародного публічного права єдині. Цілеспрямованість обох, писав І.С. Перетерський, є однорідною. Установлюючи норми з питань міжнародного приватного права, наша держава виходить із прагнення до миру й співробітництва. Ця ж політика знаходить своє вираження й у міжнародних договорах, що укладають Україною.

Застосовувані нашою державою норми як міжнародного приватного права, так і міжнародного публічного права спрямовані на правове оформлення економічних, науково-технічних і культурних зв'язків України з іншими країнами, служать розвитку широкого міжнародного співробітництва. У практиці міжнародних відносин ці норми, а також відповідні методи регулювання часто взаємодіють, зберігаючи при цьому свою специфіку й самостійне значення.

У ряді випадків і міжнародне приватне право, і міжнародне публічне право регулюють загальний комплекс тих самих відносин, але з використанням своїх специфічних для кожної із цих систем методів. Взаємозв'язок норм міжнародного приватного права й норм міжнародного публічного права проявляється, зокрема, у тім, що зміст контрактів, що ставляться до області міжнародного приватного права, у якійсь його частині може бути визначено тими угодами, які були укладені між урядами. У той же час кожен контракт має самостійне юридичне значення. На практиці в наведеному нами прикладі категорії міжнародного публічного права й категорії міжнародного приватного права застосовуються спільно.

У літературі кінця XIX століття нерідко втримувалися затвердження, згідно яким у колізійних принципах lex loci actus (закон місця здійснення акту) і lex rei sitae (закон місцезнаходження речі) або ж у принципі автономії волі сторін убачалися норми міжнародного звичаєвого права.

Висунуті великими юристами-міжнародниками Э. Цительманом і Ф. Каном наприкінці минулого століття теорії такого роду так і залишилися теоретичними побудовами, що не одержали підтвердження в міжнародно-правовій практиці, оскільки кожна держава встановлювала у своєму законодавстві, з яких питань повинні бути уведені колізійні норми і яке повинне бути зміст таких норм. Швейцарські юристи К. Келлер і К. Сір виходять із того, що такі нібито звичайні міжнародно-правові норми можуть в однобічному порядку змінюватися автономним правом окремої держави або ж взагалі не застосовуватися.

Таким чином, не можна затверджувати, що в загальному міжнародному праві є обов'язкові імперативні норми (jus cogens), що пропонують яке право підлягає застосуванню до правовідносини з іноземним елементом.

Варто зупинитися й на іншому питанні співвідношення загального міжнародного права з міжнародною часткою правом, що стало досить актуальним в останні роки. Мова йде про проблему екстериторіального застосування національного права. У певних, строго обмежених випадках за згодою однієї держави на його території можуть здійснюватися дії органів іншої держави, застосовуватися іноземні правові норми (наприклад, при виконанні іноземних судових рішень).

Нова ситуація виникла у зв'язку з тим, що екстериторіальне застосування картельного, валютного, зовнішньоекономічного законодавства, зокрема законодавства про експортний контроль однієї країни в іншій, вступає в конфлікт із законодавством цієї іншої країни. "У результаті такої ситуації, - як зовсім справедливо відзначали К. Келлер і К. Сір, - вітчизняна держава може перестати стать хазяїном у власному будинку, у те час як іноземна держава прямим або непрямим образом буде направляти внутрішню господарську політику". У цих випадках виникає питання про порушення принципу державного суверенітету й принципу невтручання у внутрішні справи інших держав.

2. ЗМІСТ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

1. Наша вітчизняна доктрина виходить із того, що норми міжнародного приватного права регулюють цивільно-правові, сімейні й трудові відносини з іноземним, або міжнародним, елементом. Таким чином, мова йде про цивільно-правові відносини, що розуміють у широкому змісті й вихідних за межі однієї держави. Говорячи про майнові й інші пов'язані з ними відносини, необхідно підкреслити, що регулювання цивільно-правових відносин між особами яких-небудь двох держав тісно пов'язане із загальним станом зовнішньополітичних відносин між цими державами.

Насамперед варто зупинитися на тім, що розуміється під таким іноземним (міжнародним) елементом у майнових відносинах. Можна привести три основні групи майнових відносин, для яких характерне наявність такого елемента:

а) майнові відносини, суб'єктом яких виступає сторона, за своїм характером є іноземною. Це можуть бути громадянин іноземної держави, іноземна організація або навіть іноземна держава. Наприклад, зовнішньоекономічне об'єднання "Союзхимэкспорт" укладає договір з англійською фірмою про продаж партії товарів. Іноземним елементом у цьому випадку буде те, що стороною в такому договорі виступає англійська фірма;

б) майнові відносини, коли всі їхні учасники належать до однієї держави, але об'єкт (наприклад, спадкоємне майно), у зв'язку з яким виникають відповідні відносини, перебуває за кордоном;

в) майнові відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов'язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном (заподіяння шкоди, укладання договору, смерть і т.ін.).

Можна привести наступний приклад. Група наших туристів у Парижу після прогулянки на катері по Сені переходила, для того щоб висадитися на берег, через баржу. Настил на баржі не був закріплений, і 14 чоловік провалилися в трюм із триметрової висоти й одержали серйозні каліцтва. Виникло зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Вітчизняна доктрина відносить до міжнародного приватного права питання так називаного міжнародного цивільного процесу. Вона виходить із того, що іноземний елемент у цивільній справі (а до цивільних справ в Україні ставляться й сімейні, і трудові справи) породжує певні процесуальні наслідки.

2. Історично основу міжнародного приватного права завжди становили так називані колізійні норми. Істотною особливістю регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом є те, що в ряді випадків норми міжнародного приватного права на містять прямої відповіді, прямого приписання про те, як потрібно вирішити те або інше питання. Ці норми вказують лише, яке законодавство підлягає застосуванню. Норми такого роду називаються колізійними.

Типовим прикладом застосування колізійних норм у нашій практиці є наступна справа. Всесоюзне об'єднання "Совэкспортфильм" уклало договір з англійською фірмою "Ромулус филмс лтд." про прокат у Великобританії радянського кінофільму "Спляча красуня". У зв'язку із втратою однієї частини фільму англійська фірма в 1967 році позивала проти об'єднання про відшкодування збитків. Питання відшкодування збитків у контракті визначені не були. Виникає, зокрема, питання про те, чи належні відшкодовуватися позитивний збиток і так називана упущена вигода у випадку фактичної неможливості виконання, якщо така неможливість виникла з вини однієї зі сторін. Для того щоб відповісти на це питання, потрібно знати, яке право підлягає застосуванню за даним контрактом. Оскільки договір був укладений у Лондоні, до нього були застосовані норми англійського права.

Колізійні норми з юридико-технічної точки зору являють собою найбільш складні норми, що входять в область міжнародного приватного права. Сукупність таких норм, застосовуваних кожною державою, становить колізійне право. Наша доктрина виходить із того, що міжнародне приватне право не може бути зведено тільки до колізійного права. Колізійне право становить частину міжнародного приватного права, частина найбільш складну й досить істотну, але колізійними питаннями зміст міжнародного приватного права аж ніяк не вичерпується.

3. У сферу міжнародного приватного права необхідно включити всі норми, що регулюють цивільно-правові відносини з іноземним елементом. Так варто зробити тому, що визначальне значення має сам характер відносин, предмет регулювання, а не метод регулювання. Може застосовуватися кілька методів, при цьому один метод не виключає застосування іншого. Матеріально-правовий метод і колізійний метод - це два способи регулювання відносин з іноземним елементом, причому найбільш зробленим є перший спосіб, при якому відбувається безпосереднє застосування матеріальної норми без звертання до колізійної норми. Виходячи з такого підходу, до міжнародного приватного права повинні бути віднесені матеріально-правові норми, уніфіковані шляхом висновку міжнародних угод.

У пояснювальній записці представника Угорщини, спрямованої в 1965 році Генеральній Асамблеї ООН, по питанню про міри, які повинні бути прийняті для прогресивного розвитку в області міжнародного приватного права, відзначалося, що "для цілей, наявних у виді в цей час, під "розвитком міжнародного приватного права" розуміється не стільки яка-небудь міжнародна угода про норми колізійного права, застосовуваних національними й арбітражними судами, скільки уніфікація приватного права, головним чином в області міжнародної торгівлі (як, наприклад, уніфікація правових норм, що стосується міжнародної продажі товарів або складання контрактів)". Це положення застосовне повною мірою й до регулювання відносин в областях науково-технічного й культурного співробітництва, морських, залізничних і повітряних перевезень.

На значенні уніфікації норм у порядку міжнародних угод варто зупинитися більш докладно. Процес інтернаціоналізації господарського життя прискорив процес уніфікації матеріально-правових норм в областях торгівлі, транспорту й ін. Радянський Союз, а потім Україна брали участь в останні роки в розробці ряду проектів конвенцій, що містять матеріально-правові норми.

Матеріально-правові норми, створені в порядку уніфікації, утримуються в таких актах, прийнятих органами Ради Економічної Взаємодопомоги, як різні Загальні умови, які не втратили свого значення й після припинення діяльності РЕВ. Насамперед варто назвати Загальні умови поставок товарів між організаціями країн-членів РЕВ. Крім того, були прийняті Загальні умови монтажу, Загальні умови технічного обслуговування. Загальні умови спеціалізації й кооперування виробництва.

Тим самим була здійснена уніфікація не тільки матеріально-правових норм, але й норм колізійних. В одних областях (поставки товарів, відносини по спеціалізації й кооперуванню, по перевезенню) такі колізійні норми доповнювали уніфіковані матеріально-правові норми, в інші мали самостійне значення (у сімейних, спадкоємних правовідносинах). Останнє порозумівається тим, що в деяких областях відносин істотну роль грають історичні, національні й інші особливості. Тому метод уніфікації матеріально-правових норм був би тут передчасним, а уніфікація колізійних норм шляхом висновку двосторонніх угод (договорів про правову допомогу) виявилася б ефективною.

Практика показала, що найбільш доцільним є висновок таких угод, спрямованих на уніфікацію правового регулювання відносин між господарськими організаціями різних країн, у яких установлення однакових матеріально-правових норм доповнюється уніфікованими колізійними нормами, що відсилають до національного законодавства, що підлягає застосуванню з питань, не врегульованим такими нормами. Стосовно до сфери торговельного мореплавання в нашій літературі відзначалося, що матеріально-правова уніфікація повинна стосуватися основних питань регулювання в сполученні з іншими методами регулювання, у тому числі з рішенням у тих же міжнародних угодах щодо менш важливих питань шляхом установлення уніфікованих колізійних норм.

Виникає питання, чи ставляться до області міжнародного приватного права внутрішні матеріальні норми, тобто норми внутрішнього законодавства, які безпосередньо, без застосування колізійної норми регулюють відносини з іноземним елементом. Одні радянські автори (І.С. Перетерський) відносили ці норми до міжнародного приватного права, інші (Л.А. Лунц) - немає. Відповідно до крапки зору Л.А. Лунца, включення до складу міжнародного приватного права матеріально-правових норм, безпосередньо регулюючі відносини з іноземним елементом, може привести до того, що границя міжнародного приватного права із цивільним правом була б зовсім стерта. На нашу думку, виходячи з характеру регульованих правом відносин, ці норми також варто включити до складу міжнародного приватного права. Мова при цьому йде не про загальні норми нашого цивільного законодавства, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним елементом у чинність відсилання до них колізійних норм, а про спеціальні норми, безпосередньо встановлених державою для регулювання зовнішньоекономічних відносин або відносин по науково-технічному, культурному співробітництву.

Специфіка правового регулювання в області міжнародного приватного права визначається тим, що держава приймає спеціальне законодавство з питань зовнішніх економічних зв'язків, норми якого не зливаються з іншими нормами внутрішньої системи права, а носять відособлений характер. Ці норми прийняті винятково для регулювання відносин з іноземним елементом.

Специфіка цих правил полягає в тому, що вони вирішують те або інше питання власне кажучи, містять прямі матеріально-правові норми, не використовуючи колізійний метод.

Таким чином, до складу міжнародного приватного права входять як колізійні, так і матеріально-правові норми, що регулюють цивільно-правові відносини з іноземним елементом, які виникають в областях міжнародного економічного, науково-технічного й культурного співробітництва, а також норми, що визначають цивільні, сімейні, трудові й процесуальні права іноземців. Тим самим, включаючи уніфіковані норми до складу міжнародного приватного права, що підлягає застосуванню в чинність колізійних норм, ми з урахуванням специфічних особливостей права дотримуємося широкої концепції міжнародного приватного права.

4. У доктрині міжнародного приватного права різних держав питання про предмет цієї галузі права вирішується неоднаково.

У роботах англійських (А. Дайсі, Дж. Чешир, П. Норт) і американських (Д. Біль, Г. Гудрич) авторів розглядаються як колізійні питання, питання вибору права (choice of law), так і питання підсудності (juridiction), тобто правила про те, які суперечки по правовідносинам з "іноземним елементом" повинні розглядатися місцевими судами, а які - судами інших держав. Такий процесуальний підхід до проблем міжнародного приватного права приводить у ряді випадків до обмеження застосування іноземних законів і відповідно до розширення сфери дії внутрішнього права.

У Франції доктрина (А. Батіффоль, П. Саватье) відносить до міжнародного приватного права насамперед норми про громадянство, маючи на увазі правила про французьке громадянство (nationalite). У курсах і підручниках традиційно розглядається правове положення у Франції іноземців (condition des etrangers), тобто правила внутрішнього матеріального права по широкому колу питань (в'їзд, перебування іноземців, їх майнові й інші права), і тільки після розгляду цих двох комплексів вивчаються питання колізії законів (conflit des lois) і міжнародної підсудності (conflit de juridiction).

Більше широкий підхід характерний для робіт И. Лусуарна й П. Бореля (Франція), П. Лаліва (Швейцарія) і ін.

Німецькі юристи Л. Раапе, Г. Кегель зводять міжнародне приватне право до колізійного права. Правда, Г. Кегель включив у свій підручник (хоча й у вигляді додатка) питання міжнародного цивільного процесу, міжнародного "права експропріації", міжнародного валютного права й права картелів, обмовивши публічно-правовий характер цієї проблематики.

На думку М. Іссада (Алжир), у сучасних умовах міжнародне приватне право не може бути обмежено колізійним правом. У більше широкому змісті, уважає він, "міжнародна частка право - це право, що регулює міжнародні відносини незалежно від застосовуваних методів. Методів може бути безліч, і один не повинен виключати інший".

Чехословацький юрист П. Каленский відносить до цієї області й колізійні, і матеріально-правові норми. Такий же підхід характерний для юристів Болгарії:

В. Кутикова - автора підручника, И. Алтынова, що написав книгу про систему міжнародного приватного права. Прямо протилежну позицію займає інший болгарський юрист - Ж. Сталев, що відстоює у своїй роботі концепцію міжнародного приватного права як права винятково колізійного.

Китайська доктрина (Ияо Хуанг, Рен Лишенг, Ллю Дінг), як правило, виходить із широкого підходу до міжнародного приватного права, відносячи до нього всі випадки регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом (китайська теорія "великого міжнародного приватного права"), однак Чи Хао Пій розглядає міжнародне приватне право як винятково колізійне право (теорія "маленького міжнародного приватного права").

Польські автори К. Пшибыловский, М. Сосьняк, В. Валашек звичайно зводять міжнародне приватне право до колізійного права з додаванням питань так називаного міжнародного цивільного процесу. Аналогічним образом надходять угорські теоретики (у підручнику Л. Рецеі, у численних роботах И. Сасі).

5. З питанням про предмет міжнародного приватного права безпосередньо зв'язане й питання про найменування цієї галузі права й галузі правознавства (правової науки). Нинішня назва (private international law) було вперше запропоноване американським автором Дж. Сторі в 1834 році. В англо-американській доктрині ця назва застосовується в XX столітті поряд з раніше, що вживався терміном, "конфліктне право" (соnflict of law). У державах Європи зазначена назва стала повсюдно застосовуватися починаючи з 40-х років XIX в. (droit international prive, Internationales Rrivatrecht, diritto internazionale private, derecho international privado).

Тим самим терміном "міжнародне приватне право" позначаються й система норм (галузь права), і галузь правознавства. У порівнянні з найменуваннями всіх інших галузей права це найменування найменш загальновизнане.

Всі три елементи даної назви часто оспорюются. Одні автори затверджують, що це не міжнародне право, а внутрішнє право, інші вказують, що ця не частка право, і, нарешті, перебувають навіть такі, які вважають, що це взагалі не право, а якісь чисто технічні правила про вибір законодавства. Останнє затвердження, на відміну від перших двох, не має якої-небудь серйозної основи.

Наведемо як приклад висловлення із приводу цього найменування з підручника Г. Кегля: "Назва "міжнародне приватне право" явно неточно. Мова йде не про міжнародний, а про національний (внутрішньодержавному) праві, і не про матеріальне приватне право, а про право колізійне. Однак сутність ця назва виражає достатнім образом". У західній літературі було запропоновано більше 20 інших назв, але всі вони не прищепилися (наприклад, міждержавне приватне право, зовнішнє приватне право, прикордонне право).

У минулому в радянській юридичній літературі також були висловлені заперечення проти терміна "міжнародне приватне право" з посиланням на відсутність розподілу всього права на публічне й частку.

Однак, незважаючи на невідповідність назви "міжнародне приватне право" тим відносинам, які воно регулювало в СРСР, цей термін незмінно зберігався й застосовувався й у навчальної, і в науковій літературі. У цей час ця назва загальноприйнята в Україні й інших державах, що раніше входили до складу СРСР.

3. ПРИРОДА НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА І ЙОГО МІСЦЕ В СИСТЕМІ ПРАВА

У літературі І.С. Перетерський звернув увагу на те, що в слово "міжнародне" стосовно до міжнародного публічного й приватного права вкладається різний зміст. "Міжнародне публічне право, - затверджував він, - є міжнародним у тому розумінні, що воно встановлює правовідносини між державами (inter nations, inter gentes), a міжнародна частка право - у тому розумінні, що воно встановлює правовідносини між особами, що належать до різних держав, правовідносини, що виходять за рамки окремої правової системи й потребуючі з'ясування, який закон до них застосовується". Таким чином, у першому випадку термін "міжнародне" розуміється в змісті "міждержавне", а в другому - "міжнародне" у змісті регулювання відносин з іноземним елементом.

По питанню про те, чи входить міжнародне приватне право до складу міжнародного права або ж ставиться до внутрішнього права, у радянській юридичній літературі були висловлені різні точки зору. На думку ряду авторів (С.Б. Крилов, М.А. Плоткин, С.А. Голунський, М.С. Строгович, В.Э. Грабарь, А.М. Ладиженський, Ф.І. Кожевников, С.А. Малинин, В.І. Менжинський, І.П. Блищенко, Л.Н. Галенськая), норми міжнародного приватного права входять до складу міжнародного права в широкому змісті слова. В обґрунтування цієї точки зору вказувалося не тільки на глибокий зв'язок, що існує між міжнародною публічною й міжнародною часткою правом, на близьке внутрішнє споріднення між ними, але й на єдність джерел, якому надавалося вирішальне значення. "У міжнародному договірному праві, - писав С.Б. Крилов, - повинно бути побачено основний зміст міжнародного приватного права. Лише вивчення міжнародних договорів дає зміст справжнього міжнародного приватного права".

Ця точка зору ґрунтується на тім, що в міжнародному приватному праві мова йде про міждержавні відносини, що зачіпають питання цивільного права. При цьому зверталася увага на те, що всяка суперечка, конфлікт у цивільно-правовій області між окремими фірмами, навіть спор про розлучення між громадянами різних держав може в остаточному підсумку перерости в конфлікт між державами.

Була висловлена й інша точка зору, що виходить із того, що питання про природу норм міжнародного приватного права вирішується насамперед з урахуванням характеру Регульованих їм відносин. З того факту, що предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру, укладали, що міжнародна частка право входить до складу цивільного, тобто внутрішнього, права, а наука міжнародного приватного права є однієї із цивільно-правових наук. Цей висновок був зроблений І.С. Перетерським, а потім докладно обґрунтований у численних працях Л.А. Лунца, і насамперед у його тритомному курсі міжнародного приватного права.

З даної точки зору виходять у своїх роботах по міжнародному приватному праву такі автори, як А.Б. Альтшулер, М.И. Брагинський, І.А. Грингольц, С.А. Гуреев, К.Ф. Егоров, В.П. Звеков, С.Н. Лебедєв, А.Л. Маковский, Г.К. Матвєєв, Н.В. Орлова, В.С. Поздняков, М.Г. Розенберг, А.А. Рубанов, О.Н. Садків до ін.

Віднесення міжнародного приватного права до внутрішнього права було підтримано в роботах Е.Т. Усенко й у деяких інших працях по міжнародному публічному праву. У сучасному світі, відзначає А.П. Мовчан, існують тільки два види систем права - міжнародне право й національні системи права, а "міжнародне приватне право є частиною національних систем права різних держав".

У літературі одержала розвиток і третю точку зору, що спочатку в 20-і роки була висловлена А.Н. Макаровым, а потім розроблена Р.А. Мюллерсоном. Відповідно до неї, норми міжнародного приватного права, регулюючи міжнародні відносини невладного характеру, складаються із двох частин, а саме з певних частин національно-правових систем і певної частини міжнародного публічного права. "Однак, - пише Р.А. Мюллерсон, - ці частини, що утворять у результаті такої взаємодії полісистемний комплекс, не виключаються з відповідних національно-правових систем або з міжнародного публічного права".

Таким чином, особливість міжнародного приватного права як права відповідно до цієї крапки зору укладається в тім, що воно регулює особливу групу суспільних відносин, що володіють двоїстим характером і не мають своєї "власної" системи права. Ця точка зору була сприйнята в підручнику міжнародного права 1982 року, а також підтримана деякою мірою й в інших роботах.

Ще І.С. Перетерський звертав увагу на те, що відносини, які входять в область міжнародного приватного права, хоча і є відносинами цивільно-правовими, мають свою специфіку. Не будь її, самостійне існування міжнародного приватного права не мало б взагалі ніякої підстави. "Правовідносини, що входять в область міжнародного приватного права, - писав він, - хоча і є цивільними, являють собою відома своєрідність, сполучення цивільно-правових і міжнародно-правових початків, що діють спільно й нерозривно".

Інтернаціоналізація господарського життя, розвиток інтеграційних процесів, вплив технічного прогресу на правове регулювання - все це визначає тенденцію підвищення ролі міжнародного договору як джерела міжнародного приватного права. Поряд з нормами, що втримуються в міжнародних договорах, держави застосовують норми міжнародного приватного права, основою яких є загальні початки міжнародного права, загальновизнані принципи й норми сучасного міжнародного права, а також міжнародні порядки.

Хоча певна, а по ряду питань значна частина норм міжнародного приватного права формулюється спочатку в міжнародних договорах, природа, характер таких норм цим не визначаються. Наша доктрина виходить із того, що міжнародний договір містить зобов'язання держав-учасників. Якщо договір зобов'язує держави вводити норми, що містять правила з питань міжнародного приватного права, то держава зобов'язана це зробити. Але для сторін (а ними в правовідносинах в області міжнародного приватного права є громадяни і юридичні особи) зазначені норми стають обов'язковими в тому випадку, коли це запропоновано в тій або іншій формі самою державою. Іншими словами, відповідно до розвитого В нас доктрині, підтримуваної автором дійсної роботи, норми міжнародного договору в результаті трансформації, що розуміє в широкому змісті слова, стають нормами внутрішнього права й тим самим нормами міжнародного приватного права, застосовуваними даною державою. Трансформація здійснюється шляхом прийняття внутрішнього закону або іншого нормативного акту (наприклад, закону про векселі 1937 р., уведеного в СРСР послу приєднання СРСР до Женевської вексельної конвенції 1930 р.).

Після трансформації ці норми зберігають автономне положення у внутрішній правовій системі кожного держави-учасника міжнародного договору. Автономний характер цих норм обумовлений насамперед тим, що вони виражають волю не однієї держави, а всіх держав-учасників договору й що, як правило, ціль створення цих норм - регулювати специфічні майнові й інші відносини з міжнародним (іноземним) елементом, а не взагалі правовий^-правові-цивільно-правові відносини.

З даної властивості норм, з факту їхнього відокремлення треба, що, по-перше, норми не можна довільно, без згоди інших держав-учасників, міняти й, по-друге, тлумачення їх повинне здійснюватися також одноманітно. На це звертається увага в деяких міжнародних угодах. Так, у Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року вказується, що "при тлумаченні дійсної Конвенції слід ураховувати її міжнародний характер і необхідність сприяти досягненню однаковості в її застосуванні" (п. 1 ст. 7).

Тлумачення норм міжнародних договорів здійснюється за іншими критеріями, чим тлумачення внутрішніх законів. Це випливає зі ст. 31-33 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. Застосовувані в договорі поняття можуть не збігатися з поняттями, термінами внутрішнього законодавства. У цих випадках рекомендується враховувати практику й мети договору (ст. 31). Поряд з текстом, що включає преамбулу й додатки, у процесі тлумачення можливе звертання до додаткових коштів тлумачення, у тому числі до підготовчих матеріалів.

Незважаючи на тенденцію підвищення ролі міжнародного договору в даній області, внутрішнє законодавство продовжує залишатися істотним джерелом правового регулювання. Ця обставина зізнається в доктрині багатьох країн. Так, французький юрист А. Батіффоль відзначає, що при відсутності міжнародних договорів відповідні норми формулюються законами різних держав і застосовуються їхніми судами, а законодавство однієї країни значно відрізняється від законодавства іншої. Тому існують французькі, німецькі, італійське законодавства й судова практика по міжнародному приватному праву. Правда, як він зауважує, ситуація в цій області не настільки вуж істотно відрізняється від ситуації в області міжнародного публічного права, де кожна держава також вільно визначає у великому ступені, що воно визнає як міжнародний порядок.

З аналогічного положення виходять, як правило, у переважній більшості випадків курси й підручники по міжнародному приватному праву в різних країнах світу. "Не існує єдиного міжнародного приватного права, - затверджує німецький професор Хр. фон Бар у своєму курсі 1987 року, - а є їх стільки, скільки існує на земній кулі (на цій Землі) правопорядків". Своє міжнародне приватне право є у ФРН, Франції, Великобританії, Італії й т.д. Зміст кожного з них, у всякому разі частково, істотно відрізняється від іншого.

Таким чином, кожна держава (за винятком випадків використання уніфікованих норм міжнародних договорів і загальних початків міжнародного права) застосовує в області регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом не ті самі норми міжнародного приватного права, загальні для всіх держав, а різні норми.

Наведені вище міркування дають підставу розглядати міжнародне приватне право як особливу галузь права й відносити його (всупереч, здавалося б, назві) до сфери внутрішньодержавного права. Що стосується міжнародного приватного права як галузі правознавства, те ця правова наука, що швидко розвивається, виходить як з інститутів і пон<