Етапи навчання рухових дій.

Структура процесу навчання у фізичному вихованні складається з трьох етапів: початкового розучування, закріплення і вдосконалення. На кожному етапі реалізується певна мета та завдання.

Етап початкового розучування. Мета початкового розучування — навчити основам техніки рухової дії, сформувати рухове вміння.

Завдання етапу:

- створити загальне уявлення про рухову дію і установку на оволодіння нею;

- навчити елементам техніки дії, які не були засвоєні;

- сформувати загальний ритм руху.

- попередити або усунути зайві рухи та грубі помилки, які зустрічаються в руховій дії.

Особливістю реалізації цього етапу є широке використання на­очних, словесних і практичних методів. В даному етапі багато чого залежить від віку, рухового досвіду, обдарованості учня.

Передумовою засвоєння кожної вправи є знання учня про вправу, його руховий досвід та фізична і психічна готовність до навчальної діяльності. На цій базі можна оволодівати технікою будь-яких рухових дій. При цьому, навчаючи учнів, вчитель постійно повинен пам'ятати, що кінцевою метою навчання є використання засвоєних фізичних вправ у повсякденному житті для безпосереднього використання в побуті і професійній діяльності та для самовдосконалення і використання набутого фізкультурно-спортивного досвіду в майбутньому при навчанні інших [11, 20, 22].

Спеціальні фізкультурно-спортивні знання, які засвоюють учні у процесі фізичного виховання можна поділити на чотири групи:

- знання, що сприяють організації учнів у процесі фізичного виховання (наприклад, правила безпеки, організації ігор, суддівства тощо);

- знання медико-біологічного спрямування (наприклад, про вплив фізичних вправ на функції організму, про першу медичну допомогу, про втому та відновлення, методи самоконтролю тощо);

- знання, необхідні для практичного засвоєння вправи (наприклад, про техніку виконання вправ);

- знання з організації і методики проведення занять фізичними вправами.

Набуття, уточнення і закріплення знань іде паралельно із засвоєнням техніки фізичних вправ та удосконаленням фізичних якостей. Це особливо стосується третьої і четвертої груп знань, які стають актуальними тільки за умови, коли учень робить спробу виконати фізичну вправу або здійснити певну рухову діяльність. Зміст теоретичних знань, їх обсяг у загальноосвітній школі лімітується навчальними програмами всіх рівнів. [24].

Знання сприяють якісному оволодінню руховими навичками, розвитку в дитини потреби у фізичному вдосконаленні, вихованню звички до самостійних занять фізичними вправами.

Ефективність методики формування знань буде вищою, якщо при цьому дотримуватись певних правил. Найважливішими серед них є:

• оволодіння руховою дією повинно починатися з формування знань про сутність рухового завдання і можливі шляхи його вирішення;

• обсяг і зміст знань повинен відповідати вікові учнів, їх попередній теоретичній підготовці та інтелектуальному розвитку;

• учні краще засвоюють теоретичний матеріал програми, якщо при цьому посилатись на знання з математики, фізики, біології тощо. Для цього вчителю фізичної культури необхідно підтримувати тісні контакти з педагогами, що викладають ці предмети, або, інакше кажучи, в повній мірі реалізовувати між предметні зв'язки;

- особливість засвоєння теоретичних відомостей у фізичному вихованні є те, що джерелом знань служить не тільки інформація вчителя та літературні джерела, але й сама рухова діяльність учнів. На основі м'язових відчуттів, аналізу результатів виконання фізичних вправ учень пізнає закономірності рухів, отримує практичні наслідки впливу певних фізичних вправ на розвиток якостей, удосконалення функцій різних систем організму, переконується у власних рухових можливостях і значимості занять особисто для себе;

- ефективність засвоєння теоретичного матеріалу залежить від адекватності вибраних форм і методів його викладання в кожному конкретному випадку;

Після засвоєння знань необхідних для вивчення рухової навички переходять до первинного розучування. На цьому етапі застосовують розчленовані цілісні методи. Як при розчленованому, так і при цілісному методах розучування дії на цьому етапі слід використовувати різноманітні методичні прийоми, які полегшують відчуття рухів, дотримання заданих траєкторій. Серед них:

- виконання підвідних вправ. Підвідна вправа за біомеханіч­ними і біодинамічними характеристиками подібна основній вправі, але виконується в більш спрощеному варіанті. Вона підбирається, як правило, індивідуально для кожного з учнів;

- використання предметних орієнтирів: обмежувачів руху, показників напрямку, фіксаторів уваги і т.п.

О.М. Максименко (2001) рекомендує на цьому етапі виконувати такі методичні правила:

- навчання здійснювати тільки за добрим психофізіологічним станом тих, хто навчається;

- при можливості виключити вплив зовнішніх збиваючих факторів;

- припиняти повторне вивчення рухової дії при наявності ознак втоми, в зв'язку з чим змінені м'язові відчуття будуть сприяти формуванню невірних рухових уявлень;

- припиняти повторення при зниженні якості виконання, а також при збільшенні кількості помилок;

- інтервали відпочинку між повтореннями повинні бути достатніми для відновлення;

- в структурі одного заняття навчання необхідно планувати на початку основної частини, коли учні ще уважні і працездатні;

- в системі занять кращі результати при навчанні досягаються при так званому концентрованому підході, коли учень зберігає зорові і рухові відчуття і уявлення від попереднього заняття. [8, 11, 15].

Етап поглибленого розучування. Мета етапу — завершити формування рухової дії на рівні навички. Завдання етапу:

- поглибити розуміння учнями закономірностей рухової дії, що вивчається;

- уточнити дію за її основними фазами та деталями техніки;

- добитись цілісного виконання рухової дії на основі усвідомленого контролю просторових, часових і динамічних характеристик техніки;

- удосконалити ритм дії, домогтися вільного і плавного виконання рухів;

- створити умови варіативного виконання дії.

Особливості реалізації етапу визначаються завданнями. На етапі в подальшому широко використовуються словесні методи, особливо суттєвим є самоаналіз. Частка класичних наочних методів до кінця етапу поступово знижується, за виключенням, мабуть, методів термінової інформації. Із практичних методів провідним стає цілісний метод. Доцільно включати на заняттях змагальний метод відповідно з акцентом не на результат, а на якість техніки виконання. На етапі необхідно дотримуватись наступних методичних принципів:

- навчання слід, як і раніше, проводити за доброго почуття та високої уваги учнів;

- число повторень можна поступово збільшувати, проте при зниженні якості виконання навчання потрібно припиняти;

- інтервали відпочинку між повтореннями поступово скорочуються за умови, що вони достатні для відповідного психофізичного настрою чергової спроби. Якщо дії структурно не складні і виконуються короткочасно, тоді відпочинок на протязі 2—5 хвилин достатній;

- у рамках одного заняття навчання на даному етапі слід планувати в першій половині основної частини уроку, коли ще не настала значна втома.

Етап закріплення і вдосконалення. Мета етапу — рухове вміння перевести в навичку з наступним переходом в цілісне виконання в різнихумовах.

Завдання етапу:

- добитись стабільності і автоматизму виконання рухової дії;

- завершити індивідуалізацію техніки дії відповідно до досягнутого ступеня розвитку індивідуальних здібностей;

- добитись виконання рухової дії у відповідності до вимог його практичного використання (максимального зусилля і швидкості, раціонального ритму і т.п.);

- забезпечити варіативне виконання навички в залежності від конкретних практичних обставин.

Особливості реалізації цього етапу при використанні методу слова в тому, що робиться поглиблений аналіз та самоаналіз техніки дій, пропонується самостійна робота з книгою. Роль наочних методів поступово знижується, проте значну роль відіграють методи термінової інформації, спостереження за технікою виконання аналогічних дій більш кваліфікованими виконавцями. Із практичних методів ведучим залишається цілісне повторення з додатковими варіантами. Починається все ширше використання методу сумісної взаємодії. Змагальний метод використовується не тільки з метою удосконалення техніки, а і для досягнення певного результату

На даному етапі не виключається необхідність перебудови технікирухової дії. Це може статись у двох випадках:

- коли засвоєні форми рухів не зовсім відповідають новим функціональним можливостям організму;

- коли сформована неправильна навичка в результаті недостатньо кваліфікованого навчання [20].

Попередження та виправлення рухових помилок.При правильній методиці навчання процес оволодіння руховими навичками не завжди супроводжується помилками. Помилками називають неправильні або малоефективні рухи.

Причинами виникнення різноманітних помилок можуть бути:

1) невірне розуміння учнями запропонованого рухового завдання;

2) невміння учнями розумово проаналізувати дану вправу;

3) невідповідність розумового проекту виконання рухової дії м'язовим відчуттям;

4) недостатня загальна фізична підготовленість;

5) відсутність гармонії в розвитку фізичних якостей;

6) невпевненість у своїх силах, відсутність рішучості;

7) при втомі учнів;

8) через невідповідність технічних засобів.

Н. М. Терентьева виділяє наступну класифікацію рухових помилок:

- помилки в окремих рухових діях і помилки загальні;

- локальні та комплексні;

- типові та нетипові;

- автоматизовані та неавтоматизовані;

- значні та незначні.

Попередження помилок значно полегшує навчання. Тому вигідніше попередити, аніж виправляти помилки.

Завдання попередження помилок:

1) домогтися, щоб учні правильно зрозуміли загальну мету вправи;

2) правильно зрозуміли техніку вправи;

3) учням треба пропонувати лише доступний навчальний матеріал;

4) наполягати на ретельному виконанні вправи;

5) додержуватися співвідношення між швидкістю виконання та правильністю виконання вправи.

Причина та характер помилки повинні бути зрозумілими для учнів. Важливо при виправленні помилок не виправляти їх усі за раз, а по черзі, починаючи з головних [19, 20].