МЕТОДИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НАВЧАННЯ РУХОВИМ ДІЯМ

Навчання у фізичному вихованні визначається як організований процес передачі і засвоєння системи спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне удосконалення людини.

У навчанні беруть участь два суб'єкти цього процесу: учень і вчитель. Перший прагне навчитись, другий — навчити. Успіху у навчанні досягають там, де дії учня керовані усвідомленою метою і спрямовані на засвоєння необхідних знань, умінь, навичок, форм поведінки та видів діяльності. Діяльність учителя полягає в організації процесу навчання, керуванні ним. Без розумного і цілеспрямованого керівництва вчителя й активної, свідомої участі учня позитивного результату у процесі навчання досягнути не можна.

Вивчення фізичних вправ на уроках і в позаурочний час передбачає послідовне формування умінь та навичок виконувати окремі рухові дії. При цьому вчитель (та й учні) повинен завжди знати, що саме необхідно сформувати в кожному конкретному випадку і якщо таке формування не відбулося, процес навчання не можна вважати завершеним. [15, 17].

1.1. Загальна характеристика рухових умінь і навичок.

Процес володіння руховою діяльністю починається із формування вміння. Визначити поняття рухове вміння можна як сформовану на основі знань і досвіду функціональну властивість людини не автоматизовано управляти рухами в процесі моторної діяльності. Основними ознаками рухового вміння є:

1. Рухова діяльність здійснюється під обов'язковим контролем сві­домості. При навчанні вправам це вимагає значної концентрації уваги.

2. Рухова діяльність характеризується відсутністю погодженості між окремими фазами та елементами, існує надмірна м'язова напруженість.

3. Рухи на рівні формування вміння не стійкі і не надійні. Відбуваєть­ся пошук найкращих способів вирішення рухового завдання.

4. Збиваючі фактори (кліматичні умови, втома і т.п.) можуть суттєво негативно впливати на рухову діяльність. Багаторазове систематичне повторення рухової дії призводить до того, що вміння переходить у рухову навичку. Тривалість пере­ходу залежить від наступних факторів:

- рухової обдарованості і попереднього досвіду учня;

- віку учня (діти засвоюють рухи швидше, ніж дорослі); координаційної складності рухових дій;

- методів, які використовуються в навчанні;

- рівня інтелектуального розвитку учня. [19, 20].

Рухова навичка — це автоматизований спосіб управління рухами в цілісній моторній діяльності. Основними ознаками рухо­вої навички є:

1. Автоматизм є основною ознакою навички. При цьому людина, здійснюючи мінімальний контроль за технікою рухів, може кон­центрувати свою увагу на інших об'єктах. Звільняючись від участі в контролі за виконанням окремого руху в складному руховому акті, свідомість виконує пошукову, контролюючу і регулюючу функції.

2. Для навички характерна досконала координованість частин тіла в руховому акті, відсутність закріпачення, легкості і погодженості всіх елементів руху. Це дозволяє виконувати рухову дію з максималь­ним зусиллям і проявом швидкості, оптимальним ритмом і темпом.

3. Навичка має високу надійність, тобто вплив збиваючих зов­нішніх факторів відносно не значний.

4. Навичка характеризується тривалістю запам'ятовування. Навчившись плавати або їздити на велосипеді, людина зберігає ці навички протягом всього життя.

5.Володіння технікою рухів досконалої навички формує специфічні психомоторні відчуття: для плавця — відчуття води, стрибуна — відчуття висоти, боксера — відчуття дистанції.

6.Виконання рухів може відбуватись із значною варіативністю. [19, 21, 23].

В практиці фізич­ного виховання спостерігається декілька закономірностей формування рухових навичок. Ось деякі з них:

1. Вплив вдалої чи не вдалої спроби на процес навчання. Серед спеціалістів з фізичного виховання існує думка, що в процесі навчання руховим навичкам позитивно впливають лише вдалі спроби.

Було проведено дослідження Л. Сергієнком, Ю. Подоляком та С. Євтушоком (1977), в якому визначався ефект вдалої і невдалої спроби в процесі навчання. Ними було виявлено, що інколи для процесу навчання невдала спроба має більший ефект, ніж вдала спроба. Проте це положення справедливе тільки тоді, коли помилка невдалої спроби була своєчасно відмічена і вказана тому, хто навчається. Іншими словами вчитись можна тільки на тих помилках, які усвідомлені і від яких можна мати корисну інформацію. Невідмічена помилка є небажаною в процесі навчання рухам. До того ж слід підкреслити, що навчаючий ефект невдалої спроби спостерігається лише після серії вдалих спроб. За думкою цих спеціалістів, періодично зустрічаючись, невдала спроба в процесі навчання дозволяє більш точно диференціювати кінестетичні відчуття, які багаторазово удосконалювались шляхом виконання вдалих спроб. Звідси можна рекомендувати інколи виконання рухової навички з помилками, що певним чином позитивно вплине на диференціацію кінестетичних відчуттів.

2. Зміна швидкості в формуванні навички. Навичка формується, як правило, нерівномірно. Нерівномірність має дві тенденції:

- на початку навчання відбувається порівняно швидке оволодіння рухами, а потім якісний приріст навички загальмовується. Подібна закономірність характерна для навчання порівняно легким руховим діям, коли учень швидко схоплює основу дії і тривало засвоює її деталі;

- спочатку навчання спостерігається незначне якісне формування навички, а потім воно різко зростає. Подібна закономірність характерна для навчання відносно складним діям.

3. Затримка («плато») в формуванні навички. Тривалість затримки в формуванні навички може бути різною. Вона обумовлена двома причинами:

- внутрішня — адаптаційні процеси відбуваються повільно у даної особистості (дія генетичних факторів);

- зовнішня — викликана невірною методикою навчання або недостатнім розвитком рухових навичок.

4. Попередній розвиток рухових здібностей. За даними Л.ІІ. Сергієнко, О.В. Петунін, (1973) збільшення вихідного рівня розвитку рухових здібностей, які мають суттєвий вплив на дану діяльність на величину істотної різниці (t>2,5) сприяє збільшенню швидкості засвоєння рухових навичок приблизно на 10-20 %.

5. Згасання рухової навички. Ця закономірність проявляється тоді, коли тривалий час не повторюється рухова дія. Згасання навички відбувається поступово. Спочатку навичка якісно не змінюється, але учень починає почувати невпевненість, що інколи приводить до зривів у виконанні дій. Потім втрачається здібність до точного диференціювання дій, порушуються складні координаційні відношення між рухами і нарешті учень не може виконувати деякі складні рухи. Тимчасове невиконання навички використовують в ситуації, коли потрібно загасити навичку з метою формування нової техніки рухів.

6. Перенос рухових навичок. У фізичному вихованні і спорті важливим є позитивний і негативний перенос навичок. Ось деякі в цьому відношенні характеристики:

- позитивний перенос — це така взаємодія навичок, коли раніше сформована навичка сприяє (полегшує, прискорює) формуванню нової навички. Основною умовою по­зитивного переносу навички є наявність структурної схо­жості головних фаз рухових дій. Наприклад, метання малого м'яча — метання списа, їзда на велосипеді — управління мотоциклом, акробатичні стрибки -— стрибки з жердиною в легкій атлетиці. Позитивний переніс рухових навичок найбільш сильно проявляється на початкових етапах навчання;

- негативний перенос — це така взаємодія навичок, коли вже сформована навичка ускладнює формування нової рухо­вої навички. Це відбувається при подібній структурі підго­товчих фаз рухів і відсутності схожості основних фаз. Така взаємодія навичок відома під назвою «інтерференція» [23, 24].