Епідемія туберкульозу в Україні

Твердження західноєвропейських епідеміологів, в кінці 50-х років, про можливість подолати туберкульоз, як масове захворювання не виправдались. Вже в 80-х роках захворюваність на туберкульоз почала зростати у всьому світі. Крім того, з'явились форми туберкульозу, що не піддаються лікуванню існуючими протитуберкульозними засобами. Людство в черговий раз розплачується за свою самовпевненість та безпечність. Особливо загрозлива ситуація склалася в пострадянських країнах, де поряд з зниженням імунітету населення, пов'язаного з погіршенням рівня життя, суттєво зменшилося фінансування охорони здоров'я. В третє тисячоліття Україна вступає з 675 тисячами хворих туберкульозом, що перевищує 1 % населення країни і згідно критеріїв ВООЗ є ознакою епідемії. В Закарпатті захворюваність туберкульозом складає близько 25 хворих на 100 тисяч населення, що значно нижче ніж в Херсонській області, з показником захворюваності - 73,9, в Донецькій, Луганській, Житомирській близько - 65, а також ніж в цілому по Україні - 54,4. В Україні поступово усвідомлюється небезпека розповсюдження туберкульозу.

За даними ВООЗ, майже третина населення земної кулі інфікована мікобактеріями туберкульозу. Вважається, що один хворий може інфікувати 10-15 здорових осіб. Щорічно в світі на туберкульоз захворюють 7-10 млн. чоловік. Загальна кількість хворих у світі досягає 50-60 млн. чоловік. Так, за даними ВООЗ зараз у світі кожен рік хворіють туберкульозом більш ніж 8 млн. чоловік, 95% з них - мешканці розвитих країн; 3 млн. чоловік кожен рік вмирають від туберкульозу.

Зважаючи на ці цифри. Всесвітня Організація Охорони Здоров'я в 1993 році проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. Особливої гостроти проблема захворюваності на туберкульоз набула в Центральній і Східній Європі та країнах, які входили до складу колишнього СРСР.

Сьогодні розрізняють триєдину епідемію туберкульозу. Перша складова її – це зростання захворюваності на типовий туберкульоз. Друга складова епідемії зумовлена хіміорезистентним туберкульозом, яка поширюється швидкими темпами і створює велику небезпеку. Третяскладова зумовлена туберкульозом на тлі СНІДу та у ВІЛ-інфікованих.

Ситуація щодо туберкульозу в Україні досить складна. Туберкульоз не є тільки медичною проблемою. Це – проблема соціальна, яка віддзеркалює соціально-економічний стан країни, культурно-освітній рівень та благополуччя населення, ступінь розвитку охорони здоров'я, у тому числі і фтизіатричної служби. І ця недуга останнім часом викликає велике занепокоєння в Україні і в МОЗ України зокрема.

Основними чинниками неблагополуччя з туберкульозом в Україні є:

а) соціально-економічна криза в країні, що не дозволяє повноцінно фінансувати охорону здоров'я;

б) зниження життєвого рівня населення;

в) згортання протитуберкульозних закладів внаслідок недостатнього їх фінансування.

Виходячи із актуальності проблеми туберкульозу, сьогодні медична громадськість країни має ряд нормативних актів для боротьби з цією недугою. До найважливіших з них слід віднести:

1. Наказ МОЗ України від 14 лютого 1996 р. № 26 "Про удосконалення протитуберкульозної служби". Ним скасований наказ МОЗ України від 26 серпня 1993 р. № 192 "Про удосконалення протитуберкульозної служби" і цим наказом затверджені:

1) Інструкція про діяльність протитуберкульозного диспансеру, диспансерного відділення, кабінету поліклініки (лікарні);

2) Інструкція щодо діяльності фтизіатричного денного стаціонару при протитуберкульозному закладі (диспансери, кабінети, туберкульозні лікарні, санаторії, туберкульозні відділення лікарень загальної мережі);

3) Інструкція про проведення хіміопрофілактики туберкульозу у дітей та підлітків;

4) Інструкція про клінічну класифікацію туберкульозу та її застосування;

5) Інструкція про діяльність диспансерного відділення для хворих з поза легеневим туберкульозом обласного (міського, міжрайонного) протитуберкульозного диспансеру;

6) Інструкція про клінічну класифікацію і диспансерне групування контингентів з поза легеневими формами туберкульозу та їх застосування;

7) Інструкція про хірургічне лікування хворих на туберкульоз легень;

8) Інструкція про діяльність позаштатного головного фахівця з фтизіатрії органу охорони здоров'я.

2. Наказ МОЗ України від 29 липня 1996 р. №233 "Про затвердження інструкцій щодо надання медико-санітарної допомоги хворим на туберкульоз". Цим наказом затверджені такі інструкції:

- Інструкція про направлення хворих на туберкульоз на санаторне лікування;

- Інструкція про проведення флюорографічних обстежень;

- Інструкція по застосуванню туберкулінових проб;

- Інструкція по застосуванню вакцини туберкульозної БЦЖ-М, БЦЖ;

- Інструкція про поділ на групи контингентів протитуберкульозних диспансерних закладів;

- Інструкція про порядок оформлення відпусток хворих на туберкульоз із лікарень і санаторіїв.

3. Наказ МОЗ України від 28 жовтня 1998 р. №314 "Про заходи щодо боротьби з туберкульозом". Цим наказом заборонене скорочення ліжок у протитуберкульозних закладах і посилений контроль за протитуберкульозними заходами.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 667 "Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом". Цією постановою затверджені 32 найвагоміші, найефективніші та найприоритетніші протитуберкульозні заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази та кадрового потенціалу протитуберкульозної служби, профілактики і своєчасного виявлення хворих на туберкульоз, їх лікування та медико-соціальної реабілітації, вдосконалення диспансерного нагляду за ними, а також низка організаційних заходів.В рамках цієї постанови проводиться централізована закупівля найнеобхідніших протитуберкульозних препаратів для хворих України.

5. Наказ МОЗ України від 30 грудня 1999 р. №311 "Про затвердження інструкцій щодо надання фтизіопульмонологічної допомоги хворим". Цим наказом затверджені 3 інструкції щодо бронхіальної астми, хронічного обструктивного бронхіту, пневмонії, а також: інструкція про клінічну класифікацію туберкульозу та її застосування.

6. Закон України від 6 квітня 2000 р. № 1645 - III "Про захист населення від інфекційних хвороб". В цьому законі регламентовані основні засади державного і правового регулювання діяльності у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, в тому числі й туберкульозу.

7. Наказ МОЗ України від 20 квітня 2000 р. №83 "Про оптимізацію та уніфікацію проведення протитуберкульозних заходів в умовах недостатнього їх фінансування". Цим наказом визначені пріоритети залежно від коштовності та ефективності протитуберкульозних заходів, зокрема щодо: а) імунопрофілактики та хіміопрофілактики туберкульозу; б) скринінгової діагностики недуга методами мікроскопії мазка, туберкулінодіагностики серед дітей та підлітків, профілактичної флюорографії дорослого населення; в) антимікобактеріального та хірургічного лікування хворих на туберкульоз; г) диспансерної тактики контингентів протитуберкульозних диспансерів; д) запобігання внутрішньо госпітального зараження на туберкульоз. Регламентовані етапне й контрольоване їх проведення.

8. Указ Президента України від 11 травня 2000 р. № 679/2000 "Про невідкладні заходи щодо боротьби з туберкульозом". Указом Президента України регламентовано ряд заходів на поліпшення ситуації з туберкульозу в Україні.

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2000 р. № 1480 "Про утворення міжвідомчої комісії по боротьбі з туберкульозом", затверджене Положення про цю Комісію, сформований її склад.

10. Наказ МОЗ України від 31 жовтня 2000 р. № 276 "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні". Цим наказом затверджені: 1. Календар профілактичних щеплень в Україні; 2. Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень. 3. Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. 4. Строки розвитку поствакцинальних реакцій та ускладнень на щеплення, які проводяться на ендемічних та ензоотичних територіях та за епідемічними показниками. 5. Форма подачі інформації про випадок побічної дії (ускладнення) після застосування імунобіологічних препаратів.

11. Президент України; Указ вiд 22.03.2002 № 290/2002 Про Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на туберкульоз.

12. Про утворення наглядової ради з питань реалізації спільного із Світовим банком проекту "Контроль за туберкульозом та ВІЛ СНІДом в Україні" МОЗ України, Держкомстат України; Наказ, Форма, Інструкція вiд 25.03.2002 № 112/139.

13. Верховна Рада України; Постанова вiд 01.07.2004 № 1943-IV Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з проблем ВІЛ інфекції СНІДу, туберкульозу та наркоманії Верховна Рада України.

14. Верховна Рада України; Постанова вiд 16.11.2004 № 2187-IV Про прийняття за основу проектів законів України про внесення змін і доповнень до Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" (щодо переліку осіб, які підлягають обов'язковим профілактичним медоглядам).