Функціональна форма управління
Лінійна форма управління
За теперішніх умов виокремлюють шість основних організаційних форм управління: лінійну, функціональну, лінійно-функціональну, програмно-цільову, дивізіональну, матричну.
Лінійна форма управління передбачає ієрархічну структуру відносин між начальником і підлеглими ("згори донизу"). Так, в американській компанії "Ексон" та інших великих корпораціях налічується 11–14 рівнів ієрархії. Всі розпорядження йдуть від одного начальника. Керівник кожного ієрархічного рівня має очолювати таку оптимальну кількість підлеглих, якою можна ефективно управляти. Керівник вищого рангу не має права віддавати розпорядження, накази безпосередньо працівникам окремого структурного підрозділу, оминаючи їх керівника. Керівник підрозділу, у свою чергу, повинен приймати рішення з багатьох проблем виробничо-фінансової діяльності свого підрозділу. При цьому ланки лінійної структури управління в основному відповідають ланкам виробництва, що є важливою позитивною рисою цієї форми управління (рис. 2).
Лінійну форму управління використовують на малих підприємствах, де власник постійно контролює виконання усім персоналом власних розпоряджень. Основним недоліком такої форми організаційної структури є надзвичайно складна процедура прийняття управлінських рішень – дозвіл на кожний етап діяльності необхідно отримати за висхідною через всю ієрархію керівників, тобто знизу нагору. Рішення приймаються на тривалих засіданнях, після численних узгоджень і під колективну відповідальність за будь-які дії. Лінійна структура управління дуже складна і повільно реагує на внутрішні та зовнішні зміни, виключає новаторський ризик підприємця.
Функціональна форма управління
За функціональної форми управління спільні для кількох підрозділів функції управління передають одному органу (підрозділу) або виконавцю. Він здійснює їх, отримуючи накази від кількох керівників. Тобто субординація в управлінні дотримується відповідно до функцій (див. рис. 3).
Керівники окремих підрозділів (функціональні керівники) повинні добре знати лише окремі аспекти виробничо-фінансової діяльності. Це дає їм змогу швидко і легко реагувати на внутрішні і зовнішні зміни. Позитивною особливістю функціональної форми є уникнення дублювання у діяльності виконавців. Кожен з них може досконало виконувати окрему функцію. Недолік – відсутність єдності при отриманні розпоряджень (виконавець може отримати розпорядження від кількох функціональних керівників, що інколи знижує їх відповідальність), погіршення координації в управлінській діяльності зі зростанням складності виробничого процесу й поглибленням спеціалізації
Функціональна форма управління не заперечує повністю лінійну. Функціональний керівник віддає розпорядження керівникам лінійних підрозділів, а на нижчих ланках структури управління можуть формуватися функціональні підрозділи, що означає створення подвійної ієрархії (підпорядкованості): управління будується відповідно до вимог лінійної форми, а функціональні ланки кожного рівня одночасно підпорядковуються керівникам цього ж рівня і відповідній функціональній ланці вищого рівня управління. Позитивним аспектом такої подвійної структури є намагання поєднати функції на кожному рівні управління зі спеціалізацією функцій за ланками управління.
Лінійно-функціональна форма управління досконаліша. Управлінські рішення тут розробляють висококваліфіковані, досвідчені спеціалісти, а розпорядження передаються по лінійних ланках. В основу цієї структури покладено принцип, згідно з яким у кожного підлеглого може бути лише один начальник. Лінійний керівник очолює штаб, до складу якого належать функціональні органи управління (відділи, групи), окремі фахівці, які відповідають за конкретну функцію управління. Лінійні та функціональні керівники, а також висококваліфіковані спеціалісти, що розробляють управлінські рішення, узгоджують свої рішення і дії на засіданні спеціальних колегій (або рад). Узгоджені розпорядження передаються по лінійних ланках лише за згодою вищого лінійного керівника. З його відома функціональні підрозділи вищого рівня управління передають розпорядження на нижчий (рис. 4).
Недоліками цієї форми управління є штучне розширення управлінського апарату (а отже, нераціональне збільшення витрат на управління), розбіжності між функціональними і лінійними службами та ін.
За програмно-цільової форми управління виокремлюються керівники проектів або підрозділів, які дають розпорядження щодо найефективнішого використання всіх ресурсів (матеріальних, трудових і фінансових) для досягнення конкретних цілей виробництва: будівництва нового заводу або цеху, реконструкції діючого підприємства, конструювання і розроблення нової техніки тощо. Керівник проекту отримує завдання від вищого керівництва і звітує перед ним. Йому, в свою чергу, підпорядковується увесь штат працівників.
Однак виконання окремими підрозділами індивідуальних завдань ускладнює координацію між ними. Щоб узгодити їх діяльність, створюється єдиний координаційний центр. З часом підрозділи можуть бути перетворені на внутрішні фірми, тобто відносно незалежні господарські одиниці, які мають більшу самостійність, ніж підрозділи.
Дата добавления: 2020-03-17; просмотров: 502;