Соціокультурні процеси та мистецькі здобутки Галицько-Волинського князівства.

Культура Галицько-Волинського князівства – складова частина історії Давньої Русі періоду феодальної роздробленості. У 30-х рр. ХІІ ст. в результаті феодальної роздрібненості Київська Русь розпалася на окремі землі (князівства).

У 1199 р. волинський князь Роман приборкав боярську верхівку і об’єднав Галичину і Волинь, у 1202 р. він оволодіває Києвом і стає великим князем. Центром своєї держави він обрав близький до західних кордонів Галич. Найвищого розвитку Галицько-Волинське князівство досягло у 30 – 60 рр. ХІІІ ст. за правління Романового сина – Данила Галицького. Це було одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості, до його складу входили галицькі, перемишльські, звенигородські, теребовлянські, володимирські, луцькі, белзькі і холмські землі, а також територія сучасного Поділляі Бессарабії. Галицько-Волинське князівство вважають першою етнічною українською державою. Воно занепало через відсутність міцної княжої влади і надмірно сильної боярської аристократії, у 1349 р. Галичина була захоплена сусідньою Польщею, а Волинь – Литвою.

Культура Галицько-Волинського князівства мала тісні взаємозв’язки з культурою інших земель Стародавньої Русі, що пояснюється єдністю економічних та політичних інтересів княжих династій, попереднім культурним надбанням. Разом з тим Галицько-Волинське князівство мало тісні культурні взаємозв’язки з країнами Західної Європи, що виявилось у торгівлі та дипломатії. Воно перебувало під впливом різних культурних традицій – Київської Русі та Візантії, Західної та Центральної Європи та азійського Сходу.

Провідну роль у культурному житі країни займала Волинь, а саме м. Володимир, яке прославилося завдяки діяльності князя Василька, великого книжника і філософа, як сказано в літописі. Другим за значенням був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам’ятками письменства – Галицько-Волинським літописом та Галицьким Євангеліє.

Яскравим виявом високого рівня культури була архітектура краю. Визначальним було культове будівництво.Причому на ранньому етапі,коли князівство перебувало у складікиївської держави, мистецтво та архітектура розвивались у руслі традицій київсько-візантійського стилю.Але починаючи з ХІІ ст.усе яскравіше проявляються місцевіособливості – будуються церкви з білого каменю з широким застосуванням рельєфних прикрас, що характерно було для романського стилю, який панував у Європі в ХІ – ХІІ ст. В одному лише Галичі було не менше 30 монументальних споруд. У 1157 р. Ярославом Осмомислом був зведений Успенський собор – третій за розміром собор Київської Русі, найбільша святиня й окраса княжого Галича, яскравий зразок галицької білокам’яної архітектури. На жаль, зберігся від нього лише фундамент. До наших днів збереглась лише церква св. Пантелеймона, збудована 1200 р., у якій можна побачити такі ознаки романського стилю, як восьмигранні колони з капітелями, яких не було в давньоруському оздобленні.

У ХІІІ – ХІV ст. закладається низка нових міст і замків, наймогутнішими серед яких були Луцьк, Острог, Кременець, Олесько, Хотин, Білгород-Дністровський, Холм, Львів (1256). Для будівництва замків Данило Галицький запрошував найкращих майстрів з Європи. Певні зміни відбуваються й у зведенні оборонних споруд (мурів, веж, башт), які будуються з каменю. Найдавніша серед них – фортеця Тустань поблизу Львова (ІХ–Х ст.), а також оборонні укріплення Кам’янця, Дрогобича, Луцька.

Іконопис Галицько-Волинського князівства розвивався під русько-візантійськимвпливом, проте зображення більш реалістичні, яскравіші, життєрадісніші. Наприклад, ікона

Юрія-змієборця (кін. ХІV – поч. ХV), знайдена поблизу Дрогобича і зберігається у Львівському державному музеї українського мистецтва; Красилівська Богородиця (ХІІІ). Про високий рівень іконопису в Галичині свідчить той факт, що після захоплення Львова польським королем Казимиром у 1349 р. він запросив львівських художників розмальовувати свій палац у Кракові. Новими в Галицькій Русі були литі олов’яні та бронзові ікони.

Розвивався фресковий і мозаїчний живопис, хоча мозаїчні панно не збереглись. Але з’являються вітражі, які називали римським склом і які є свідченням романського, навіть готичного стилю. Розвивається й рельєфна пластика. У всіх давньоруських землях були відомі галицькі кахлі з рельєфними зображеннями, які збереглись до наших днів.

Найвагомішою літературною пам’яткою був Галицько-Волинський літопис, який під впливом західноєвропейських хронік мав характер цілісного біографічного твору. Розповідь то забігає вперед, то повертається назад.

Отже, Галицько-Волинському князівству належить почесне місце у формуванні української культури, зміцненні її зв’язків з культурами інших західноєвропейських країн.