Особливості будови дна Атлантичного океану
Атлантичний океан за середніми глибинами посідає третє місце після Тихого та Індійського. Площа океану з морями 91,66 млн км2. На глибини 3000—6000 м припадає 80 % його площі. Характерною особливістю батиметрії океану є те, що частка шельфу становить 8,5 % усієї площі дна. Найбільше його в північній частині басейну — уздовж берегів Європи й Північної Америки, де він досягає ширини сотень кілометрів. У південній частині його значно менше, а поблизу берегів Бразилії та Африки — до кількох десятків кілометрів. Для рельєфу шельфу характерні жолоби та банки.
Важливим елементом дна Атлантики є великий підводний Серединно-Атлантичний хребет, що простягнувся посередині океану з півночі на південь майже на 17 000 км. Ця підводна споруда така велика, що якби її прибрати, то рівень Світового океану знизився б на кілька десятків метрів. За формою він нагадує латинську літеру S і має ширину понад 1000 км. Це порівняно молода гірська споруда. Цікаво відмітити, що вісь хребта майже на всьому протязі проходить на однаковій відстані від материкових схилів обох боків океану. Через те він і дістав назву “Серединно-Атлантичного хребта”. Складається хребет з безлічі лінійно витягнутих вулканічних плато, великих підводних гір і вулканів. В багатьох місцях він розчленований поздовжніми ущелинами і численними поперечними розломами. Ці розломи поділяють його на окремі блоки, що змістилися в широтному напрямі на сотні кілометрів. В осьовій зоні хребта виявлено вузьку (30—60 км) і глибоку (1—2 км) поздовжню рифтову долину.
На екваторі Серединно-Атлантичний хребет перетинається серповидним жолобом Романш (7856 м), який поділяє його на Північноатлантичний і Південноатлантичний хребти. Ширина хребта коливається від 500 до 1400 м при висоті над навколишнім ложем океану 3500-4000 м. В ряді місць він виходить на поверхню у вигляді островів: Азорських, Вознесіння, Трістан-да Кунья, Буве та ін.
Північноатлантичний хребет значно нижчий. Глибини над ним 2000—4000 м, лише де-не-де трапляються окремі підвищення. Південно-Атлантичний хребет значно вищий та більш розчленований. В багатьох місцях глибини над ним менші 2000 м і навіть 1000 м.
Серединно-Атлантичний хребет симетричний щодо берегів, тому поділяє дно на дві рівні частини —західну і східну, а ряд перпендикулярних підвищень, що відгалужуються від нього, створюють глибоководні улоговини. Західна частина океану має більші середні глибини (5500—6000 м), ніж східна (4000—5000 м).
У західній частині вирізняють улоговини Лабрадорську, Ньюфаундлендську, Північноамериканську, Бразильську та Аргентинську, у східній — Північноєвропейську, Іберійську, Канарську, Кабо-Верде, Ангольську та Капську. Улоговини Східної Атлантики менш глибокі та слабше відособлені. У південній частині океану розміщені Південно-Антильська та Африкансько-Антарктична улоговини.
Рельєф ложа океану досить складний. Значний інтерес становить зона між ложем океану і материковим схилом. Це хвиляста рівнина з невеликим похилом у бік океану, вкриті товщею (3—3,5 км) осадових відкладів. Материкова обмілина в Атлантиці найбільша в північно-східній, північно-західній та південно-західній частинах. Всього вона займає не менше 6% загальної площі дна. В її межах переважають рівнинні ділянки. Ближче до Серединно-Атлантичного хребта на глибинах 5,5—6,0 км розміщується зона абісальних горбів. Крім того, в океані тисячі поодиноких вулканічних гір, вершини яких укриті кількома сотнями метрів води. У тропічній частині Атлантичного океану, в межах материкової обмілини, нерідко трапляються нерівності дна, утворені кораловими рифами.
Дата добавления: 2019-12-09; просмотров: 848;