Класифікація методів монтажу

Метод монтажу характеризується взаємодією засобів виробництва з пред­метами праці та відображає основні шляхи здійснення даного процесу. Організаційно-технологічна структура методів монтажу включає:

— організацію процесу — напрямок, послідовність та режим виконання окремих операцій, наявність чи відсутність попереднього укрупнення, засо­би транспортування монтажних блоків в монтажну зону і т.і.;

— механізацію окремих процесів (операцій) або ж комплексного процесу;

— технологію виконання окремих операцій чи процесів;

— управління їх виконанням.

6.2.1. По розмірам монтажних блоків та укрупненню розрізняють такі методи:

Монтаж окремими відправними елементами. В цьому разі монтують будівлю чи споруду з елементів у такому вигляді, як вони прийшли з заводу-постачальника (іноді зустрічається укрупнення двох чи більше від­прав­них елементів у один блок). Такий метод потребує мінімальних витрат на підготовчі процеси й найбільш зручний для організації монтажу «з коліс». Але кількість піднімань максимальна, а використання крана по вантажопідйомності мінімальне.

Монтаж блоками. Декілька відправних елементів або вузлів об'єднують в один монтажний блок. Маса блоку може бути підібрана таким чином, що вантажопідйомність крана використовується максимально, а кількість під­йомів стає технологічно мінімальною. Укрупнені блоки можуть бути видов­женими лінійно, плоскими та просторовими. У всякому разі вони мають бути сталими й міцними настільки, щоб витримувати всі монтажні навантаження. Укрупнення в блоки вимагає вживання великої кількості монтажних пристосувань, вартість яких може бути значною.

Монтаж конструктивно-технологічними блоками є розвитком поперед­нього методу; в цьому разі до будівельних конструкцій приєднують техноло­гіч­не устаткування (вентиляційні системи, каналізацію, освітлю­валь­ну арма­туру та інше).

Монтаж споруди в цілому вигляді. Споруда збирається з окремих від­прав­них елементів в зручному для цього становищі (наприклад, висотна споруда — в горизонтальному стані внизу), або збоку від проектного роз­ташування на тимчасових опорах. Після повного збирання виводиться в проектний стан одним з можливих способів (наприклад, методом пово­роту, насуванням тощо).

Такі методи потребують великих одноразових витрат на влаштування тимчасових процесів та споруд, необхідна велика кількість такелажного знаряддя. Не дивлячись на це вони дають велике скорочення трудових затрат й виявляються у більшості випадків економічно доцільними.

6.2.2. По послідовності встановленняя в проектне становище

Метод нарощування, коли монтажні елементи послідовно встановлю­ються в проектне становище знизу вгору, споруда «зростає». Використову­ють­ся звичайні механізми.

Метод підрощування, коли зведення будівлі чи споруди починається зі збирання верхнього монтажного ярусу. Після цього виконується підніман­ня зібраної частини на висоту, необхідну для встановлення ярусу, що ле­жить нижче, й утримання її на термін збирання. Виконується з'єднання двох зібраних ярусів між собою. Цей з'єднаний блок підіймається знов на таку ж висоту і всі операції повторюються. Таким чином настає час, коли необхідно утримувати в стійкому становищі майже всю зібрану споруду за допомогою монтажного устаткування, тобто останнє має бути потужним. Крім того всю споруду, яка інколи має велику висоту треба утримувати в стійкому стані за допомогою складного такелажного оснащення.

Метод повороту. Споруда, що зводиться, збирається в горизонталь­ному стані. Нижній, базовий, елемент з'єднується з фундаментом за допомо­гою опорно-поворотного шарнира. Поворот навколо шарніра здійснюється за допомогою крана або спеціальної такелажної оснастки так, щоб після виведення споруди в прямовисне становище (проектне) нижні елементи отримували спроможність сприймати й передавати на фундамент експлуата­цій­ні наван­таження.

Метод насування. Споруда збирається збоку від постійних фундаментів на тимчасовому стенді. В проектне становище насувається за допомогою потужного такелажного устаткування по спеціальних путях накочування. В залежності від того, як переміщується монтажний блок відносно путі, розрізняють метод «ковзання» та метод «накочування».

Комбиновані методи. Вміщують в себе елементи різних методів, ви­корис­­то­­вую­чи відповідні переваги того чи іншого методу.

Крім того, в залежності від порядку встановлення окремих монтажних блоків з однієї стоянки водійного монтажного механізму розрізняють:

­— роздільний (диференційований) монтаж, коли головний монтажний механізм, послідовно переміщуючись, встановлює однакові (наприклад, колони) монтажні елементи в межах однієї захватки, потім — елементи, що спираються на раніше встановлені (наприклад, підкранові балки чи підкроквяні ферми) в тих же межах; метод використовується при організації потокових процесів;

— комплексний (зосереджений) монтаж, коли головний механізм вста­нов­лює з однієї стоянки всі елементи однієї чи декількох чарунок (яру­сів) будівлі чи споруди, потім переміщується на наступну стоянку;

— комбінований (змішаний) монтаж, коли спочатку монтуються елементи одного з потоків (наприклад, колони) в межах захватки, а потім встановлю­ються останні елементи по чарунках; можна застосовувати, коли монтажна організація має декілька типів монтажних механізмів.

6.2.3. В залежності від умов роботи монтажних елементів та засобів наведення їх на опори розрізняють монтаж:

— на суцільних помостах або окремих тимчасових монтажних опорах. При цьому помости або опори сприймають всі навантаження, що виникають під час збирання споруди з окремих монтажних блоків (відправ­них елемен­тів чи укрупнених попередньо блоків). Після оформлення вузлів та з'єднань помости та опори витягують, попередньо виконуючи процес розкружалю­вання, коли висота помостів (опор) зменшується за рахунок розкру­жалю­­ючих пристосувань (пристроїв), а зібрана конструкція послі­дов­но й відповідно до стадії розкружалювання включається в роботу по розрахунковій схемі;

— напівнавісним методом, коли монтажні блоки після встановлення в проектне становище з одного боку приєднуються до змонтованої раніше частини, а другий (консольний) бік підтримується якоюсь тимчасовою опо­рою, процес розкружалювання відсутній (див. Рисунок 6.2 а);

— навісними методами (Рисунок 6.2 б), коли блоки, що монтуються, закріплюються до змонтованої частини одним боком і в такому стані сприймають монтажні навантаження.

В залежності від способа наведення на опори розрізняють:

— вільний монтаж, коли наведення на опори здійснюється окремими рухами монтажного механізму, сама конструкція в просторі переміщується вільно;

— обмежено-вільний монтаж, коли застосовуються окремі пристосу­ван­ня, що полегшують наведення;

— трафаретний або примусовий монтаж, коли під час наведення мон­таж­ний блок має один ступінь свободи й встановлюється на опори точно в проектне становище. Якщо забезпечується встановлення монтажних бло­ків таким чином, монтаж зветься безвивірочним.

6.2.4. По виду піднімання монтаж буває:

— з вільним підніманням (вертикальним чи горизонтальним пере­мі­щен­ням);

— з примусовим підніманням (вертикальним чи похилим спрямівни­ком, горизонтальним спрямівником, підрощування, поворот у вертикальній чи горизонтальній площині);

— комбіновані методи.

6.2.5. По засобам організації процесу монтаж буває:

— відкритий, коли спочатку зводиться підземна частина будівлі, вклю­чаю­чи фунда­мен­ти під технологічне устаткування, а потім монтується над­зем­на частина;

— закритий, коли зводяться тільки фундаменти під каркас будівлі, мон­ту­­єть­ся сам каркас, а вже в «закритому» каркасі зводяться фундаменти й монтується саме технологічне устаткування;

— суміщений монтаж передбачає одночасне зведення і підземної частини, і монтаж технологічного устаткування, і встановлення конструкцій каркаса;

— комбінований метод вживається, коли в різних прогонах будівлі розта­шо­вані різні по складності підземні частини; тоді в прогонах, де є розвинена підземна частина, запроваджується закритий метод, а там, де підземна частина проста, — відкритий метод.

В просторі монтажний процес може розвиватися по горизонталі, вертика­лі та бути комбінованим.

При горизонтальному напрямі монтаж буває поздовжній або поперечний (секційний).

6.2.6. Класифікація методів монтажу по механізації.

Механізація, як метод використання машин взагалі може бути:

— часткова — передбачає, що частина операцій чи процесів виконуєть­ся вручну, а частина — механізовано;

— комплексна — передбачає виконання всіх процесів і операцій за допомогою взаємопов'язаних між собою по потужності та технологічним параметрам комплектів машин. Машина, що виконує головний процес, зветь­ся провідничою (водійною);

— полуавтоматична механізація припускає використання автоматів для окремих операцій при обов'язковій повній механізації останніх;

— автоматизація технологічного процесу має на увазі, що всі мон­таж­ні операції виконуються по розробленій програмі технологічно взаєм­о­­по­в'яза­ними спеціальними автоматами.

В залежності від виду механізмів, що вживаються, механізація буває за допомогою:

а) мобільних монтажних машин та механізмів (на гусеничному ходу, автомобільних, пневмоколесних тощо);

б) обмежено мобільних монтажних машин та механізмів (баштових, коз­лових, залізничних, портальних тощо);

в) немобільних монтажних машин та механізмів (домкратів різних типів, талей, лебідок тощо);

г) стаціонарних машин, механізмів та пристосувань типу: монтажних щогл, кран-щогл, переносних монтажних стріл, шеврів, вантових мачтово-стрілових кранів, монтажних порталів тощо.