Природно-ресурсний потенціал

Важливою складовою економічного потенціалу національної економіки є природно-ресурсний потенціал.

Природно-ресурсний потенціалвизначається сукупною продуктивністю природних ресурсів у конкретно-географічних природних умовах.

Природні умови – сили природи, які мають істотне значення для життя та діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Вони значною мірою визначають особливості економічної діяльності людини, опосередковано визначають ступінь їх ефективності.

Таким чином, компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх у процес виробництва як предмет або засіб праці. У разі опосередкованого впливу на економічну діяльність ці компоненти природного оточення оцінюються або як природні умови, або як системні компоненти природного середовища функціонування продуктивних сил. Таким компонентом є, наприклад, глибокі надра землі, які ми поки не можемо використати як ресурси, але знаємо про їх існування.

Природно-ресурсний потенціал можна розглядати за такими компонентами:

- мінеральні ресурси;

- земельні ресурси;

- лісові ресурси;

- природно-рекреаційні ресурси.

Схематично модель природно-ресурсного потенціалу наведена на рис. 4.2.

Згідно з діючою статистичною звітністю, для оцінки ефективності використання природно-ресурсного потенціалу країни необхідно використовувати такі показники:

 

Рис. 4. 2. Модель природно-ресурсного потенціалу

 

1) загальний природно-ресурсний потенціал країни:

a. - інтегральний показник якості життя населення;

b. - інтегральний показник рівня економічного розвитку;

2) мінеральні ресурси:

c. - сумарний обсяг випуску промислової продукції на душу населення по таких галузях: електроенергетика, паливна, металургійна, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування і металообробка, промисловість будівельних матеріалів;

d. - обсяг виробництва продукції сільського господарства на 1 га ріллі;

3) лісові ресурси:

e. - обсяг виробництва продукції деревообробної і целюлозно-паперової промисловості;

4) природно-рекреаційні ресурси:

f. - кількість санаторіїв і пансіонатів з лікуванням та їх ємність.

Згідно з першим показником існують регіони:

- з високим загальним природно-ресурсним потенціалом, а саме з високою забезпеченістю мінеральними і земельними ресурсами, високою забезпеченістю природно-рекреаційними ресурсами, низькою забезпеченістю лісовими ресурсами (Донецький, Дніпропетровський, Луганський, АР Крим).

- із середнім загальним природно-ресурсним потенціалом, характеризуються земельними ресурсами і середньою забезпеченість мінеральними і лісовими ресурсами, низькою забезпеченістю природно-рекреаційними ресурсами (Харківський, Київський, Запорізький, Одеський, Чернігівський, Вінницький, Полтавський, Кіровоградський, Черкаський, Миколаївський, Херсонський, Сумський, Хмельницький, Тернопільський).

- із низьким загальним природно-ресурсним потенціалом, характеризуються високою забезпеченістю лісовими ресурсами, середньою та низькою забезпеченістю мінеральними та земельними ресурсами (Львівський, Житомирський, Закарпатський, Івано-Франківський, Рівненський, Волинський, Чернівецький).

Потенціал мінерально-сировинних ресурсів формують промислові запаси паливно-енергетичних ресурсів, металічних, нерудної сировини для чорної металургії, гірничо-хімічної сировини, будівельних матеріалів. Існує декілька способів оцінки цього потенціалу – за валовим продуктом, витратний і метод відновлювальної вартості.

Високою забезпеченістю паливно-енергетичними ресурсами відзначаються Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Львівська області. Значні поклади металічних корисних копалин розвідані у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській областях, а також в Автономній Республіці Крим. Гірничо-хімічна сировина інтенсивно експлуатується господарським комплексом Львівської, Сумської, Івано-Франківської областей та Автономної Республіки Крим. Будівельна сировина розповсюджена рівномірно по всій території країни, однак у структурі мінеральних ресурсів найбільша її частка має місце у Донецькій, Львівській, Луганській, Рівненській і Тернопільській областях та Автономній Республіці Крим.

Для економічної оцінки земельних ресурсів застосовують такі способи: спосіб очікуваного використання, ринковий, витратний, результативний і спосіб капіталізації.

Спосіб очікуваного використання застосовують для неосвоєних земель за цінністю їх майбутнього використання.

При ринковому способі земельна ділянка оцінюється за ринковою вартістю. Даний спосіб застосовують у країнах з розвинутим ринком землі.

Витратний спосіб оцінки земельних ресурсів засновується на обліку витрат, пов’язаних з удосконаленням земельної ділянки. Цінність цього методу полягає в обліку екологічно безпечних напрямків використання сільськогосподарських угідь.

Спосіб капіталізації доходу ґрунтується на визначенні розміру очікуваного прибутку, враховуючи орендний дохід і його капіталізацію, а економічна оцінка земельних ресурсів визначається як добуток земельної ренти й індексу капіталізації (зворотної величини ставки банківського відсотку).

Результативний спосіб оцінки земельних ресурсів полягає в тому, що оцінюється обсяг продукції, яку отримали з земельних ділянок, виходячи із середніх ринкових цін. Цей спосіб оцінки – один з найпоширеніших.

Найбільш достовірну оцінку земельних ресурсів відображає величина виробництва рослинницької і тваринницької продукції. Ця величина інтегрує кліматичні умови, родючість ґрунтів, площі земель та рівень агротехніки. Потенціал орних земель визначається виробництвом рослинницької продукції. Вихід м’яса і молока залежить від величини виробництва зернових культур, проте значною мірою визначає потенціал сінокосів і пасовищ у районах.

Усього в Україні на кінець ХХ ст. виявлено і розвідано більше 80 видів корисних копалин. При аналізі розміщення продуктивних сил держави оцінка корисних копалин з позицій їх використання у народному господарстві, тобто як його мінералоресурсної бази найбільш доцільна. При такому підході всі корисні копалини поділяються на три групи: паливні, рудні й нерудні.

Значні запаси паливних ресурсів в Україні характеризуються різким переважанням у їх структурі твердих видів палива: кам’яного вугілля, горючих сланців і торфу та дефіцитом рідких і газоподібних вуглеводнів. Відсутність достатньої кількості нафти і природного газу створює значні труднощі для розвитку економіки.

Провідне місце серед паливних ресурсів займає кам’яне вугілля, 98% якого добувають у Донбасі, решту – в Львівсько-Волинському басейні. Донецьке вугілля залягає на глибині 500-700 м (максимальна – 1200 м), товщина шарів – 0,5-2,0 м, 25% його коксується. Львівсько-Волинський басейн зосередив 2% вугілля, яке залягає на глибині 300-700 м, товщина шарів – 0,5-1,0 м. Найбільші поклади бурого вугілля – у Дніпровському басейні (2,4 млрд. т, глибина залягання – 5-140 м, відкритий видобуток).

Найбільші запаси нафти і газу – в Дніпровсько-Донецькій, Карпатській, Причорноморсько-Азовській нафтогазоносних провінціях. Уже понад 100 років ведеться видобуток нафти (Борислав) і 80 років – природного газу в Прикарпатті. Це призвело до сильної вичерпаності родовищ. Майже 80% видобутку нафтогазової сировини країни в даний час припадає на родовища Східної України.

Як ресурси низькосортного палива або сировини для виробництва нафтопродуктів можуть розглядатися величезні запаси менілітових горючих сланців, розташовані у Карпатах, а також горючі сланці Болтиського родовища на межі Черкаської і Кіровоградської областей. В Україні відомо понад 2500 родовищ торфу, що зосереджені переважно в Поліссі. Цей ресурс є сировиною для паливної промисловості. Україна багата на рудні металеві корисні копалини, насамперед, руди чорних металів. На її території сконцентровано до 20% світових ресурсів марганцевих руд, найбільше яких видобувають в Нікопольському родовищі. У майбутньому зросте роль найбільшого в світі Велико-Токмацького родовища (Запорізька обл.). Запаси залізних руд становлять 12% від світових і зосереджені у більш ніж 80 родовищах, 60 з яких розташовано в Криворізькому басейні.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. До найважливіших належать: поклади титану, алюмінієвої сировини, нікелю, ртуті. Знайдено і золото (Дніпропетровська, Житомирська, Черкаська, Луганська, Донецька, Закарпатська, Одеська області), мідь. Але розвідані запаси руд кольорових металів не можуть забезпечити потреб економіки України.

Територія країни в цілому багата на нерудні корисні копалини, представлені гірничо-хімічною, металургійною сировиною і будівельними матеріалами.

Гірнича хімія займається видобутком: самородної сірки (Прикарпаття), калійних солей (Івано-Франківська та Львівська області), кухонної солі (Донбас, Закарпаття), фосфоритів (Придніпров’я, Сумська й Харківська області).

Розвиток чорної металургії в країні потребує різноманітних нерудних матеріалів – флюсів, вогнетривких і формувальних глин, доломітів, кварцитів. Великі запаси флюсових вапняків розміщені в Донецькій області й Криму, а доломітів – у Донецькій, Дніпропетровській і Закарпатській областях. Основні запаси вогнетривких глин зосереджені в Донецькій, Дніпропетровській, Закарпатській і Черкаській областях, кварцитів – у Житомирській, Кіровоградській, Сумській і Донецькій областях.

Особливо багато в Україні високоякісного каоліну. Значні запаси будівельних матеріалів, зокрема вапняків, цементної сировини, крейди, облицювального каменю: гранітів, мармуру, базальту, лабрадоритів. У Волинській і Рівненській областях, Приазов’ї і Кривому Розі є запаси кольорового каміння: берилу, топазу, бурштину, аметисту, агату, яшми, гірського кришталю.

Земля – один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства, і одночасно – предмет і засіб праці. Загальний земельний фонд України становить близько 603,6 тис. кмІ, з яких 71,2% становлять сільськогосподарські землі, головним чином сільськогосподарські угіддя, якими зайнято майже 70% території України (у тому числі: рілля – 55,1%, багаторічні насадження – 1,7%, сіножаті і пасовища – 12,5%). Лісами вкрито 17,2% загальної площі держави, під забудовами знаходяться 3,8%. Майже 4% території України вкрито водою, 1,5% зайнято болотами. Інші землі (яри, піски, зсуви, радіоактивно забруднені території тощо) займають 4,1% загальної площі України. Структура сільськогосподарських угідь значно впливає на регіональні особливості розміщення сировинної бази агропромислового комплексу. Саме тому вони викликають особливий інтерес. Показник забезпеченості населення сільськогосподарськими угіддями вважають найбільш об’єктивним при економічних оцінках земельних ресурсів. В Україні він складає 0,8 га на одного жителя, з них 0,65 га становить рілля.

Сільськогосподарські угіддя сконцентровані на території нерівномірно. Їх площа зростає від 37% у гірсько-лісовому регіоні Карпат до 90% у степах. На орні землі (ріллю) у структурі сільськогосподарських угідь припадає близько 76%, що свідчить про високу розораність території України. За цим показником Україна займає перше місце в Європі. Проте особливе значення має продуктивність земель, яка залежить від природної родючості ґрунтів. У структурі ґрунтового покриву України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55% площ орних земель. 10% орних земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, 9% – каштанові, 7% – підзолисті, 6,7% – сірі лісові, 2,5% – солонцюваті, 2% – лужні та ін. В Україні зосереджено 25% покритих чорноземом площ світу. У найближчій перспективі значно зміниться структура землекористування. Найважливішим у цих змінах є зростання чисельності фермерських землеволодінь і подальша приватизація землі, що повинно підтверджуватися відповідним законодавством.

Лісові ресурси відіграють важливу роль як у збереженні навколишнього середовища, так і в господарській діяльності людей. Свого часу ліси постачали єдиний відомий людині вид палива. Тепер основним господарським призначенням лісів є сировинне забезпечення промисловості. Головним сировинним продуктом користування лісовими ресурсами є деревина, тобто промислова сировина для деревообробної, целюлозно-паперової, лісохімічної промислової, виготовлення різноманітних конструкційних матеріалів, палива тощо. Помітну частину потенціалу лісових ресурсів регіону становлять не деревні ресурси лісу – це технічна сировина, лікарська (для фармацевтики), кормова база тваринництва, продукти харчування.

У літературі існує декілька методів економічної оцінки лісових ресурсів – валової продуктивності, відновлювальної вартості і рентний.

Метод валової продуктивності полягає в тому, що економічну оцінку лісових ресурсів здійснюють, виходячи з потенційно можливого обсягу їх використання і середніх цін на товарну продукцію, що отримана на первісній стадії опанування ресурсу. Такий спосіб є найбільш розповсюдженим, оскільки дає необхідну для розрахунків інформацію. Економічна оцінка, отримана таким чином, має інформаційне значення, тобто показує кількість природних ресурсів у вартісному вираженні і може бути використана для порівняння наявності ресурсів лісового потенціалу окремих територій.

Сутність методу відновлювальної вартості полягає у визначенні капіталізованих витрат на штучне відтворення лісових ресурсів. При цьому можливе використання декількох способів розрахунку: оцінка здійснюється за вартістю закладки і вирощування лісових насаджень окремого природного складу і віку; за вартістю вирощування кожного окремого дерева у спеціальних закладах. Головний недолік цього методу полягає у тому, що економічна оцінка, отримана на його основі, є занадто завищеною. Проте вона може застосовуватися для встановлення штрафів та інших компенсаційних платежів за знищення лісових ресурсів.

У рентному методі виділяють два підходи. Перший ґрунтується на визначенні ренти як економічного ефекту (додаткового прибутку) від використання ресурсу, що оцінюється, в порівнянні з іншими базовими ресурсами більш низької якості. Другий підхід базується на визначенні ренти як додаткового доходу, що виникає у разі перевищення ринкової ціни продукції над ціною виробництва, що покриває витрати виробництва і дає нормальний прибуток на вкладений капітал. Позитивна риса рентного підходу полягає у тому, що економічна оцінка лісових ресурсів, отримана на основі даного підходу, дозволяє врахувати реальний ефект від їх використання. Проте впровадження такого підходу досить ускладнене, оскільки для таких розрахунків потрібен значний обсяг інформації, отримання якого є проблематичним, а в деяких випадках зовсім неможливе. Тому для економічної оцінки лісового потенціалу доцільно застосовувати метод валової продуктивності.

Основні напрями раціонального використання природних ресурсів:

- комплексне використання, спрямування на максимальне вилучення корисних компонентів з одиниці сировини і відходів;

- відтворення лісових, водних, земельних ресурсів;

- розширення геологорозвідувальних робіт;

- розвиток екологічної інфраструктури (очисні споруди);

- збереження та примноження системи заповідників і заказників.



Дата добавления: 2021-12-14; просмотров: 101; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.036 сек.