Еволюція систем якості

Управління якістю продукції, як було встановлено раніше, є складною системою, яка є невід'ємною частиною в управлінні виробництвом. Впровадження системи управління якістю слід вважати стратегічним вирішенням підприємства, будівельній організації. У своєму розвитку і до теперішнього часу система управління якістю пройшла п'ять етапів (таблиця 1.1).

Таблица 1.1

Етапи розвитку систем управління якістю

Основоположниками наукового управління вважають четверо англійських підприємців, які працювали в першій половині XIX століття, – Дж.Уайта, М. Бультона, Р. Оуена (соц. утопіста) і професора Беббеджа.

Проте, початок управлінню як науці належить в 1886 р. американцю Ф. Тейлору, який написав дві книги «Цеховий менеджмент» і «Принципи і методи наукового менеджменту».

Для успішного функціонування системи ним вперше були введені в області якості інспектори (технічні контролери). У основу системи були покладені наступні принципи: науковий підбір кадрів, їх професійне навчання, координовані взаємини з постачальниками і споживачами, виконання встановлених технічних умов (це перевірялося при вихідному і вхідному контролі), тісна співпраця між робочими і адміністрацією, система мотивації, що передбачає штрафи (або звільнення) за дефекти і брак. Загалом, система зводилася до управління якістю кожного виробу.

Проте система Ф. Тейлора не вирішувала питання управління процесами. Подальший розвиток система управління якістю отримала в створенні основ статистичного управління якістю. У 30-і роки американець Вальтер Шухарт на фірмі БЕЛЛ застосував статистичні методи контролю якості і ввів в практику контрольні карти. Система якості ускладнилася, з'явилися контрольні служби і спеціальність інженер за якістю, який повинен був аналізувати якість виробів і їх дефекти, будувати контрольні карти і так далі. Ускладнилася мотивація праці, до професійного навчання додалося навчання статистичним методам, велику роль грали стандартні таблиці статичного приймального контролю.

Третій етап в 50-і роки ознаменувався комплексним управлінням якості (КУЯ). Це поняття було введене доктором Фейгенбаумом (США) в книзі «Комплексне управління якістю» в 1957г. Ідея зводилася до наступного: на якість впливає безліч чинників, ними треба управляти на всіх етапах виробництва, а для управління треба встановити взаємозв'язок зі всіма підрозділами, які беруть участь в управлінні якістю.

«Облік всіх чинників якості, обхват всіх етапів робіт і ув'язка діяльності підрозділів в єдину систему забезпечення якості – це і є комплексне управління якістю».

Проте, ефективнішим є японський підхід до комплексності управління якістю, який полягає в тому, що у вивченні, розвитку і реалізації методів управління якістю беруть участь всі підрозділи і працівники фірми. Якість обґрунтовується не тільки вживаними високоякісними матеріалами і сучасним устаткуванням, машинами, механізмами, але і найголовніше і таке, що визначає – це людьми, які створюють продукцію і кожен з них повинен усвідомити, що саме від нього, від результатів його роботи залежить якість.

На цьому етапі в розвиток якості великий внесок внесли американські учені Демінг і Джуран, а також відомий японський професор К. Ісікава, автор причинно-наслідкової діаграми «риб'ячий скелет».

Комплексне управління якістю отримав розвиток не тільки в Америці і Японії, але і в інших країнах Західної Європи, формувалася ця система і в колишньому СРСР і на Україні.

Перший досвід системного підходу до підвищення якості продукції був закладений розробкою і впровадженням в 1955 р. на підприємствах Саратовської області. Розроблена машинобудівниками система бездефектного виготовлення продукції, здача її в ВТК з першого пред'явлення (система БІП) була потім упроваджена не тільки на багатьох промислових, будівельних підприємствах, але і в науково-дослідних інститутах і конструкторських бюро. У основі цієї системи була закладена кількісна оцінка праці, вимірювана відсотком здачі виробів (продукції) з першого пред'явлення, що дозволило використовувати матеріальні і моральні стимули, здійснити заходи по ліквідації причин низької якості продукції. Найважливішою властивістю цієї системи є те, що відповідальність за якість продукції несе безпосередній її виробник. Ця система була заснована на двох принципах: кількісної оцінки праці і відповідальності за допущені помилки в роботі.

У 1961 р. подальший розвиток саратовська система отримала в Львівському варіанті – системі бездефектної праці (СБП). У цій системі управління якістю було поширено на всіх працюючих на підприємстві. Суть системи полягала в тому, що за допомогою спеціальних коефіцієнтів якості праці враховувалися робота всіх співробітників, випадки порушення технічної дисципліни, будь-які інші відступи.

Впровадження БІП і СБП дало можливість підвищити відповідальність кожного виконавця за якісні показники, поліпшити якість роботи колективу. Проте виріб не може бути передовим, прогресивним і не гарантує високих показників якості, якщо не провести дослідження і випробування до випуску продукції. Для цього необхідно було підсилити увагу виробничим стадіям його формування, зокрема дослідженню, проектуванню, створенню дослідних і серійних зразків, підготовці виробництва.

Ці питання знайшли відбиття в створеній в 1954 р. в м. Горькому системі управління якістю продукції КАНАРСПІ (якість, надійність, ресурс з перших виробів). Ця система є комплекс дослідницьких, конструкторсько-технологічних організаційних робіт, що мають на меті досягнення заданого рівня якості і надійності виробів з перших промислових зразків.

У 1964 р. колективи Ярославського моторного заводу і Кременчугського автомобільного заводу виступили ініціаторами збільшення моторесурсу дизельних двигунів. За час роботи над цією проблемою була створена строга система управління якістю продукції, що отримала назву наукової організації робіт по підвищенню моторесурсу (система НОРМ). Ця система в порівнянні з КАНАРСПІ була ще одним кроком вперед. Вона забезпечувала якість і надійність комплектуючих виробів, що випускаються суміжними виробництвами, а також забезпечувала не тільки реалізацію вимог діючої і технічної документації, що діяла і технічної, але і систематичне підвищення цих вимог.

Названі системи БІП, СБТ, КАНАРСПІ І НОРМ з'явилися основоположними системами, на базі яких цілим поряд підприємств були створені свої системи, які обраховують специфіку виробництва.

Так, наприклад, на Рибінсьому моторобудівному заводі була створена система НОТПУ (наукова організація праці, виробництво і управління). Система НОТПУ використовувала системи БІП і СБТ для забезпечення якості праці і стабільності виробництва, систему КАНАРСПІ для досягнення високого рівня надійності і довговічності виробів і всебічній конструкторсько-технологічній підготовці, їх серійного виробництва. Суть цієї системи полягала в створенні системи коефіцієнтів для комплексної оцінки рівня робіт по науковій організації праці на виробництві і управління з впровадженням автоматизованої системи управління виробництвом.

Новий крок в розвитку комплексного підходу до проблеми підвищення якості готової продукції був зроблений підприємствами і виробничими об'єднаннями Львівської області в 1975 р.

На передових підприємствах активно упроваджується комплексна система управління якістю. У ній зібраний досвід роботи промислових підприємств міст Саратова, Москви, Ленінграда, Горького, Ярославля, Кременчука.

У розробленій і упровадженій Львівській комплексній системі управління якістю продукції (КС УЯП) принципово нове те, що вона базується на стандартах підприємства, які розробляються їм відповідно до державних і галузевих стандартів.

У другій половині 70-х років на багатьох підприємствах Дніпропетровської області була упроваджена комплексна система управління якістю продукції і ефективного використання ресурсів (КС УЯП і ЕВР). Ця система в основному повторювала попередню, проте, зміст функцій був розширений. В рамках системи вирішувалися завдання скорочення витрат праці, матеріальних ресурсів, зроблений акцент на питаннях стимулювання. Були налагоджені зв'язки по спільній роботі підприємств, об'єднаних між собою єдиним технологічний циклом, розроблені сумісні стандарти підприємства (СП).

У ці роки на передових підприємствах України, активно упроваджується комплексна система управління якістю. У ній зібраний досвід підприємств міст Саратова, Львова, Горького, Ярославля, Кременчука, Дніпропетровська і інших.

Широке застосування в першій половині 80-х років минулого сторіччя і в подальші роки знайшла система управління якістю (СУЯ) і в будівельному комплексі України. Система упроваджується в багатьох трестах будівельних Міністерств. Особлива увага приділяється якісній підготовці будівельного виробництва на всіх її стадіях: до виробничої, виробничої і після виробничої; вдосконаленню структури служб якості; розробки стандартів підприємства методом контролю і заходам щодо забезпечення якості в тому числі застережливим. Розвиток СУЯ приведений в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Розвиток систем управління якістю в СРСР і на Україні

Досвід комплексного управління якістю продукції (КУЯП) зарубіжних країн (США, Японії, ФРН) і підприємств колишнього Радянського Союзу і України був узагальнений в міжнародних стандартах ІSО серії 9000, які були затверджені в 1987 році. Комплексний підхід до управління якістю поступово переріс в наступний ширший етап так званого тотального управління або загального керівництва (ТQМ), чим характерний четвертий етап розвитку СУЯ.

У стандарті ІSО 8402 цей термін переведений як загальне керівництво якістю і визначений як підхід до керівництва організацією, націленою на якість, заснований на участі всіх її членів і направлений на досягнення довгострокового успіху шляхом задоволення вимог споживачів і вигоди для членів організації і суспільства.

Особливість ТQМ полягає в тому, що якість в діяльності підприємств ставиться на перше місце і вся робота фірми, її структура, управління і планування будується з необхідності забезпечення якості. У ТQМ включається комплексне управління якістю: політика якості, його управління, планування, виробництво, контроль вдосконалення і поліпшення якості.

При такому управлінні якістю зростає роль людини і необхідність його навчання і систем мотивації. Системи управління якістю продукції, засновані на стандартах підприємства відповідно до вимог ІSО 9000 – жорстко орієнтовані на споживача в якісній продукції, що задовольняє його запити і наданні ним доказів здатності організації зробити якісну продукцію

На взаєминах постачальників і споживачів робить вплив сертифікація систем якості відповідно до стандартів ІSО 9000. Головна мета систем управління якістю продукції, потрібної замовником, надання йому доказів здатності фірми зробити якісну продукцію. Зовнішньою ознакою наявності СУЯП, відповідно до стандартів ІSО 9000, є сертифікат на систему. В результаті у багатьох випадках наявність в будівельній організації сертифікату на систему якості, стало однією з основних умов його допуску і тендером на участь в різних проектах.

Дія стандартів ІSО серії 9000 розповсюджується на весь життєвий цикл виробу: від оцінки споживача ринку до задоволення запитів покупця. Вони дозволяють пройти всі етапи формування якості і попередити можливі дефекти. Впровадження такої системи сприяє також зниженню непродуктивних витрат за рахунок кращої організації і гармонізації всіх виробничих процесів.

У 90-і роки на п'ятому етапі розвитку систем якості встановлюються вимоги обліку по захисту навколишнього середовища і безпеки продукції при управлінні якістю продукції. Сертифікація систем якості проводиться у відповідності стандартам ІSО 14000, де також зростає вплив гуманізму і звертається увага керівників фірм, підприємств на задоволення потреб свого персоналу.

Раніше на Україні створювалася система якості відповідно до міжнародних стандартів ІСО, які були прийняті в 1995 р. як національні зокрема:

- ДСТУ ISО 9001-95. Система якості. Модель забезпечення якості при проектуванні, розробки, виробництві, монтажі і обслуговуванні;

- ДСТУ ISО 9002-95. Система якості. Модель забезпечення якості при виробництві, монтажі і обслуговуванні;

- ДСТУ ISО 9003-95. Система якості. Модель забезпечення якості при контролі готової продукції і її випробуваннях і ін.

Згідно цим стандартам, система управління якістю охоплює всі функції загального управління, пов'язані з визначенням політики, цілей і обов'язків в області якості і їх здійсненням за допомогою планування якості і оперативного управління якістю.

Сьогодні вищеназвані стандарти замінені стандартом ДСТУ ISО 9001-2001 в основу якого покладений процессный підхід до СУЯ. При створенні СУЯ на підприємствах, в будівельних організаціях прийнято розглядати, що вона складається з ряду елементів, реалізується за допомогою процесів, пов'язаних з виконанням функцій і підтримкою зв'язку між ними і є сукупністю структур, які виконують функції менеджменту забезпечення якості прийнятим методом.

Досягнутий досвід в області забезпечення якості постійно має потребу в осмисленні, аналізі, стандартизації і сертифікації. Питаннями цього досвіду і юридичним його оформленням займається Міжнародна організація (ІSО). Основним завданням ІSО є розробка міжнародних стандартів для здійснення міжнародних зв'язків, ліквідації «митних бар'єрів», які виникають через діяльність різних національних стандартів, створюваних урядами законів і правил. Так в 2000 році Міжнародною організацією в замін стандартів, що втратили силу, видані стандарти СУЯ серії ІSО 9000-2000, а відповідно і ним національні стандарти України ДСТУ ISО 9001-2001, якими підвищена відповідальність керівництва і вимоги до якості з впровадженням методів процесного підходам до елементів системи. Підвищені вимоги до сертифікації продукції, системам управління якістю і так далі.