Сутність ринкової системи, її функції та характеристика видів ринку

Ринок є невід'ємним компонентом товарного виробництва, організаційною формою його існування. Історія ринку (як і товарного виробництва) налічує близько 6-7 тис. років. Найважливішими умовами його виникнення є суспільний поділ праці й економічна відокремленість товаровиробників. Формування ринку відбулося у процесі поглиблення суспільного поділу праці, що призводить до підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продуктів. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.

Історично слово «ринок» характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари. Як правило, це була торгова площа в центрі міста або спеціально обладнане приміщення, де зустрічалися продавці (власники товару) і покупці (власники грошей). Тут у результаті досягнутої домовленості встановлювалися ціни на товар, який в обмін на гроші переходив у руки покупця. Внаслідок розвитку засобів зв'язку необхідність певного фізичного місця зустрічей для взаємодії продавців та покупців стає несуттєвою.

Для формування ринку необхідна економічна відокремленість, відособленість виробників, тобто повна економічна свобода, господарська самостійність та відповідальність товаровиробників. Таку відокремленість, господарську свободу створює приватна власність. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних економічних інтересів виробника. Тому економічна відокремленість виробників невіддільна від приватної власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. Об'єкти приватної власності в сучасних умовах різноманітні, що відкриває широкі можливості для розвитку ринкових відносин, підприємницької діяльності.

У сучасній економічній літературі ринок характеризується як сфера обміну, організованого за об'єктивними законами товарного виробництва і обігу (рис. 6.1.).

Ринок представляється як впорядкована структура, що забезпечує нормальну взаємодію продавців (постачальників) і покупців (пред'явників попиту). Разом з тим, це вузьке розуміння сутності ринку. Воно обмежує поняття ринку тільки сферою обміну. У широкому ж розумінні ринок означає певну історично визначену форму організації економічного життя суспільства, характерними ознаками якого є:

Рис. 6.1. Характеристика ринку як сфери обміну

1) реальне функціонування різноманітних форм власності та форм господарювання, тобто нормальне існування індивідуальної приватної власності, колективної власності (у формі кооперативної, акціонерної), державної власності, комунальної власності, змішаної форми власності;

2) свобода підприємницької діяльності, тобто повна самостійність суб'єктів господарської діяльності, економічна відповідальність і раціоналізм. Комерційний характер взаємодії суб'єктів господарювання ринку;

3) вільне ціноутворення, що унеможливлює адміністративне втручання держави або будь-яких інших органів у процес встановлення цін на переважну частину засобів виробництва та інших виробничих ресурсів, а також на споживчі товари та послуги. Тобто, самостійне встановлення товаровиробником цін на товари та послуги з урахуванням споживацького попиту. Вільне ціноутворення є необхідним засобом формування незалежних товаровиробників, створення стимулів для розвитку виробництва відповідно до ринкових потреб, залучення ринкової конкуренції;

4) вільний вибір контрагентів – покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) товарів та послуг. Кожний товаровиробник самостійно визначає, що виробляти і кому реалізувати вироблений товар, а кожний споживач - у кого його купувати;

5) конкуренція (економічне суперництво) між різними суб'єктами підприємницької діяльності за найбільш вигідні умови виробництва, купівлі та продажу товарів і послуг, за одержання найбільшого прибутку. Вона регулює ціни і обсяг виробництва товарів та послуг.

За допомогою ринкової ціни конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами і суспільним виробництвом;

6) вільне переміщення капіталів між галузями економіки і регіонами;

7) відкритість національної економіки світовим інтеграційним процесам, орієнтація її на міжнародний поділ праці, можливість міграції робочої сили, товарів і капіталу.

З огляду на це можна дійти висновку: ринок – це сукупність економічних відносин, що виникають між суб'єктами господарської діяльності у процесі виробництва й розподілу економічних благ, обміну результатами виробництва, товарного обігу на основі об'єктивних законів товарного господарства.

Схематично характеристику ринку можна представити за допомогою такого рисунка (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Схема ринку як способу організації товарного виробництва

Для формування і ефективного функціонування реального ринку необхідні такі умови:

1) повна свобода господарської, підприємницької діяльності суб'єктів ринкових відносин. Для цього мають існувати різноманітні власники: індивідуальні, приватні, кооперативні, акціонерні, державні, змішані;

2) вільні ринкові ціни, які встановлюються у процесі економічної конкуренції. Ціни на ринку формуються під впливом співвідношення попиту та пропозиції. За допомогою вільних цін в умовах здорової конкуренції здійснюється еквівалентний обмін товарів, відтворюється рівновага в економіці;

3) здорова конкуренція між різними суб'єктами господарської діяльності, яка надає усім їм можливість вільного вибору контрагентів – покупців, постачальників. Вона має становити необмежену кількість продавців і покупців (конкурентів);

4) вільний доступ до реальної інформації про ринок і його суб'єктів (правової, нормативно-довідкової, науково-технологічної, комерційної, маркетингової). Якщо інформації бракує, то товаровиробник не може приймати раціонально обґрунтованих рішень, а відтак, перемагати в конкурентній боротьбі;

5) державне регулювання ринку – розробка і реалізація державних програм, здійснення ефективної фінансово-кредитної, інвестиційної, податкової, валютної політики, яка стимулює підприємницьку діяльність;

6) розвинуте антимонопольне законодавство, проведення ефективної антимонопольної політики;

7) наявність розвинутої ринкової інфраструктури, яка забезпечує ефективне функціонування ринку;

8) поступова інтеграція національної економіки у світове господарство, орієнтація її на міжнародний поділ праці;

9) забезпечення соціального захисту населення. Для цього потрібно чітко визначити масштаби негативних соціально-економічних процесів: інфляція, безробіття, зростання цін, зниження доходів населення, їх вплив на різні соціальні верстви та основні засоби послаблення або повного усунення негативного впливу ринкових відносин.

Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціа­льними та іншими ознаками. «Ринок» для американця, західно-европейця, японця виглядає по-різному, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська «ринкова економіка» тяжіє до класичної моделі підприємництва, західнонімецька – до «соціального ринкового господарства», а японська – до «корпоративного патерналізму». Відповідно до цього Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а не американський або корейський.

Ринкові відносини, що затвердилися в суспільстві, суттєво впливають на всі напрями господарчої діяльності і виконують ряд суттєвих функцій.

Інформаційна функція. Через ціни, що постійно змінюються, відсоткові ставки за кредит, ринок дає учасникам виробництва об’єктивну інформацію про кількість, асортимент і якість тих товарів і послуг, у яких є потреба. Це дозволяє кожному підприємству постійно порівнювати власне виробництво з мінливими умовами ринку.

Посередницька функція. Економічно відокремлені виробники в умовах глибокого суспільного розподілу праці повинні знайти один одного для обміну результатами своєї діяльності. Без ринку практично неможливо визначити, наскільки взаємовигідною є той чи інший технологічний і економічний зв'язок між конкретними учасниками суспільного виробництва. У ринковій економіці, яка нормально функціонує, з достатньо розвинутою конкуренцією споживач має можливість вибору оптимального постачальника (з погляду якості продукції, її ціни, термінів поставки та інших параметрів). У той же час, продавцю надається можливість вибрати оптимального покупця.

Ціноутворююча функція. На ринок поступають продукти і послуги одного призначення, але вони містять неоднакову кількість матеріальних і трудових витрат. Та ринок визнає лише суспільно необхідні витрати, які згоден оплатити споживач. Завдяки цьому встановлюється рухомий зв'язок між вартістю і ціною, який реагує на зміни в виробництві і потребах.

Регулювальна функція. Вона є найважливішою і пов’язана з впливом ринку на всі сфери економіки і перш за все на виробництво. Ринок відповідає на запитання: що виробляти? для кого виробляти? як виробляти? Важливу роль у ринковому регулюванні має співвідношення попиту і пропозиції, що суттєво впливає на ціни. Збільшується ціна – це сигнал до розширення виробництва, зменшується – сигнал до скорочення. У результаті, стихійні дії підприємців приводяться до більш-менш оптимальних економічних пропорцій.

Функція санації. Ринковий механізм є жорсткою системою, яка тісно пов’язана з конкуренцією. За допомогою конкуренції ринок очищує суспільне виробництво від економічно нестійких, нежиттєздатних господарчих одиниць і, навпаки, дає зелене світло більш підприємливим і ефективним. У результаті цього безперервно підвищується середній рівень стійкості всього господарства в цілому.

Структура ринку визначається суб'єктами та об'єктами ринкових відносин. Основними суб'єктами ринкового господарства виступають: домашнє господарство (населення), підприємницький сектор (підприємці), різні форми господарювання, державний та міжнародний сектори. Тобто суб'єктами ринкових відносин є всі учасники ринку – фізичні і юридичні особи. Об'єктами ринкових відносин можуть бути продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання і послуги, науково-технічні розробки та інформація), робоча сила, гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі), земля та її надра. Тобто, об'єктами ринкових відносин є сукупність товарів і послуг, що постачають ринок. Суб’єктний і об’єктний склад ринку представлено на рис. 6.3.

Рис. 6.3. Склад ринку країни за суб’єктами і об’єктами

Широта суб’єктного і об’єктного складу учасників ринку зумовлює значну кількість його класифікаційних ознак (рис. 6.4).

За економічним призначенням об'єктів ринкових відносин розрізняють ринок праці, ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок платних послуг, ринок науково-технічних розробок та інформації, ринок грошей, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інтелектуальної власності, страховий ринок та ін. Кожний з цих ринків має свою структуру.

Головною складовою ринкової економічної системи є ринок праці, який представляє собою систему економічних відносин, які формуються на вартісній основі між підприємцями-роботодавцями (власниками засобів виробництва) та найманими працівниками (власниками робочої сили) щодо задоволення попиту перших на товар – робочу силу і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів, необхідних для відтворення робочої сили.

Рис. 6.4. Класифікація ринків

Попит на ринку праці формують власники засобів виробництва – роботодавці, а пропозицію створює усе працездатне населення, яке бажає працювати. Отже, ринок праці складається з попиту на робочу силу і, водночас, з пропозиції робочих місць.

Основними елементами, за допомогою яких функціонує ринок праці, є:

1) товар – робоча сила;

2) ціна – у формі заробітної плати найманих працівників;

3) попит – потреба в товарі «робоча сила»;

4) пропозиція – чисельність і структура наявної робочої сили.

Наступним за значенням ринком у розвинутій ринковій системі є ринок засобів виробництва, який спрямований на задоволення виробничих потреб. Ринок засобів виробництва – це система економічних відносин, які формуються на вартісній основі між різними суб'єктами підприємницької діяльності щодо організації, купівлі-продажу засобів виробництва (машин, устаткування, обладнання, енергії, палива, сировини, матеріалів тощо). Його суб'єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю. Саме розвинена торгівля засобами виробництва, а не їх розподіл, сприяє розвитку підприємницької діяльності, зацікавленості суб'єктів господарювання у найбільш раціональному використанні матеріально-технічних ресурсів.

З ринком засобів виробництва тісно пов'язаний ринок споживчих товарів і платних послуг. Він призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб населення країни та представляє собою систему економічних відносин, які формуються на вартісних засадах між виробниками (продавцями) і споживачами (покупцями) щодо організації, купівлі-продажу споживчих товарів і послуг. Він безпосередньо відображає попит і пропозицію предметів споживання та послуг. Суб'єктами цього ринку є все населення, бо основну частину економічних благ люди купують саме на такому ринку. Відтак є й товаровиробники, які створюють ці блага.

Складовою частиною ринкової економіки є фінансовий ринок. Він охоплює ринки кредитів, цінних паперів, інвестицій (капіталів), валюти. Фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин щодо купівлі-продажу фінансових ресурсів. Він спрямовує в єдине русло рух вільних грошових коштів суб'єктів господарювання і населення, цінних паперів та інших форм капіталу. На фінансовому ринку продавцями капіталу є комерційні та інвестиційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії тощо, а покупцями – підприємницькі структури, держава (уряд) та населення. Вони можуть бути і продавцями цього товару.

Важливим елементом фінансового ринку є ринок цінних паперів, який охоплює як кредитні відносини, так і відносини власності. Об'єктом цього ринку є цінні папери – акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі тощо, які мають власну вартість і можуть розміщуватися, обертатися (продаватися-купуватися) і погашатися на фондовому ринку. Суб'єктами відносин на ринку цінних паперів є його учасники, які здійснюють емісію (випуск) та інші операції з цінними паперами. Головним завданням ринку цінних паперів є забезпечення максимальної мобілізації фінансових ресурсів, їх оптимальний розподіл та ефективне використання, що сприяє економічному зростанню.

Формування валютного ринку є неодмінною умовою переходу до ринкової економічної системи, відкритої для широкого співробітництва із зарубіжними країнами. Валютний ринок – це система економічних відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют. Цей ринок має сприяти розширенню доступу до валютних ресурсів для всіх суб'єктів господарської діяльності. Операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються за ринковим курсом, який складається на основі попиту та пропозиції. Центрами проведення законних операцій з іноземною валютою на основі ринкового курсу є валютні біржі, що постійно діють.

В сучасних умовах динамічним ринком є розвиток ринку інновацій. Він являє собою сукупність економічних відносин між різними суб'єктами господарської діяльності щодо організації купівлі-продажу і використання інтелектуального капіталу: ліцензій, патентів, програм для ЕОМ, товарних знаків і торговельних марок, авторських прав, інформаційних послуг тощо.

Важливу роль в сучасній ринкової системі відіграє ринок інформації. Товаром цього ринку є інформація про конкурентів, особливості організації виробництва, рівень витрат виробництва, їх структура, рівень запасів, а також теле- та радіореклама тощо. Плата за рекламу є своєрідною ціною інформації.

Складовою сучасної ринкової системи є страховий ринок. Без розвиненого страхового ринку неможливе зростання економічної системи, її престиж. Страховий ринок – це сукупність соціально-економічних відносин щодо організації надання, купівлі-продажу страхових послуг. На страховому ринку здійснюється суспільне визначення страхової послуги. На цьому ринку об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист (страхова послуга). Суб'єктом відносин на страховому ринку є страховики, страхувальники, страхові посередники та держава.

За адміністративно-територіальною структурою ринку розрізняють місцевий ринок у вигляді селищного, міського, районного, обласного чи регіонального ринків; національний – внутрішній ринок, який охоплює всі ринки країни, світовий – зовнішній ринок, який становить сукупність і взаємодію національних ринків.

Залежно від умов, за яких діють суб'єкти ринкових відносин, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Вільний ринок – це ринок з великою кількістю незалежних виробників однорідних товарів, які не в змозі впливати на рішення один одного, на рівень цін. Немає обмежень з інформації про попит, пропозицію, ціну, якість продукції тощо. Йде вільне ціноутворення, що складається внаслідок співвідношення між суспільним попитом і суспільною пропозицією певного товару. Відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього. Цей ринок існував з початку XVI до кінця XIX століття.

Монополізований ринок – це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників товарів певного виду, існує дефіцит необхідної інформації, обмежений доступ до ресурсів. Дії учасників ринкових відносин погоджуються. Монополізований ринок може бути монополістичним і олігополістичним. Монополістичний - це такий ринок, на якому домінує один виробник або продавець. Олігополістичним називають ринок, на якому панує невелика кількість суб'єктів господарювання.

Регульований ринок – це ринок, який регулюється і контролюється державою за допомогою спеціальних заходів адміністративного та економічного характеру.

Слід мати на увазі, що в сучасній ринковій економіці розвинених країн вільного, монополізованого та регульованого ринків у чистому вигляді не існує. Нині, як правило, відбувається поєднання ринкового і державного механізмів регулювання сучасної економіки, їх взаємодія.

За легальністю розрізняють легальний, або офіційний ринок, і нелегальний, або тіньовий ринок. Останній – це ринок несанкціонованої діяльності, заборонений державою. Тіньовий (нелегальний) ринок – складова частина тіньової, підпільної, або «чорної» економіки, яка охоплює наркобізнес, корупцію, економічну діяльність, пов'язану із забороненим виробництвом, рекет та інші види злочинної діяльності.

Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони виділяють ринок за домінуючим учасником –ринок продавців та ринок покупців. Перший (ринок продавців) – це такий ринок, на якому більше «влади» мають продавці, і найактивнішими «діячами» виступають покупці. Другий (ринок споживачів) – це ринок, на якому, навпаки, більше «влади» мають покупці і найактивнішими «діячами» виступають продавці.

Необхідною умовою дієвості ринкових відносин, нормального функціонування ринку є створення добре розвинутої інфраструктури ринку, під якою розуміється система установ, підприємств, організацій і служб, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. За рівнем її розвитку можна говорити і про ступінь розвитку ринкових відносин, сучасного ринку в певній країні.

До неї належать аукціони, різні види бірж, ярмарки, торгові палати, банки та інші фінансові установи, страхові та інвестиційні компанії, пункти прокату та лізингу, інформаційно-комерційні та постачальницько-збутові організації, служби зайнятості, аудиторські організації, центри маркетингу, холдингові компанії, брокерські та дилерські контори, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку, рекламні агентства та ін. Тобто, ринкова інфраструктура – це сукупність різних інститутів ринку, що обслуговують і створюють сприятливі умови для ефективного функціонування різних видів ринків.

Кожний вид ринку має конкретну ринкову установу. Так, ринок засобів виробництва і ринок предметів споживання обслуговують аукціони, ярмарки, товарні біржі, торгові доми, торгово-промислові палати, магазини, пункти прокату і лізингу, брокерські компанії. Фінансовий ринок (грошей і цінних паперів) обслуговують фондові біржі, банки, фінансово-кредитні посередники. Валютний ринок обслуговують банки. Ринок праці (робочої сили) обслуговують біржі праці або служби зайнятості.

Класифікація суб’єктів ринкової інфраструктури представлена на рис. 6.5.

Рис. 6.5. Суб’єктний склад ринкової інфраструктури

Елементи ринкової інфраструктури безпосередньо пов'язані з обслуговуванням певних ринків, через них реалізуються її функції. Головні з них такі: забезпечує фінансову і кредитну підтримку, включно з лізингом, аудитом, страхуванням суб'єктів підприємницької діяльності; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції товаровиробників; здійснює маркетингове, інформаційне і рекламне обслуговування, правове та економічне консультування підприємців тощо, що в кінцевому результаті забезпечує прискорення товарно-грошового обігу, руху капіталів, переливання їх із менш прибуткових галузей економіки у більш прибуткові.