Склад та характеристика структури підприємства та основних підрозділів

Структура підприємства – це внутрішній устрій, який характеризує склад, структуру і підпорядкованість підрозділів підприємства. Виділяють виробничу і загальну структури підприємства.

Виробнича структура – це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх виробничих підрозділів підприємства, форми їх побудови та взаємозв’язку. Виробнича структура характеризує частку окремих підрозділів у загальній чисельності працівників підприємства, у сукупному випуску продукції, вартості основних фондів і ін. Для підприємства важливо встановити оптимальність виробничої структури.

На виробничу структуру впливають такі фактори: розмір виробництва продукції; характер техніко-технологічних процесів; складність конструкції виробу.

Виробничі структури підприємства класифікуються за окремими принципами.

Залежно від підрозділу, діяльність якого є основною, розрізняють цехову, безцехову, комбінатську і корпусну структури.

Якщо головним виробничим підрозділом є цех (адміністративно виділена частина підприємства, яка виконує комплекс певних робіт, відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації), то ця виробнича структура є цеховою.

Цехи підприємства поділяються на:

основні – що виготовляють продукцію, яка визначає профіль і спеціалізацію підприємства (заготівельні, обробні, складальні);

допоміжні – що забезпечують власні потреби всередині самого підприємства (інструментальні, ремонтні, енергетичні);

обслуговуючі – що забезпечують нормальний перебіг основних і допоміжних процесів (транспортне, складське господарство);

побічні – що займаються утилізацією, переробкою і виготовленням продукції з відходів основного виробництва (цех утилізації);

експериментальні – існують не на всіх підприємствах і займаються розробкою нових технологій, виготовленням експериментальних виробів та їх випробуванням.

Основою безцехової виробничої структури є виробнича дільниця або сукупність робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

При послідовних процесах переробки сировини на готову продукцію використовується комбінатська виробнича структура. Її використання найбільш доцільне в металургійній, хімічній галузях.

Корпус (об’єднання однотипних цехів) є основою побудови корпусної виробничої структури.

За формою спеціалізації основних цехів виділяють технологічну, предметну і змішану виробничі структури.

Технологічнаструктура заснована на виконанні окремої стадії виробничого процесу (механічні, ливарні, складальні операції).

Предметнаструктура – це спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей (цехи двигунів, кузовів на автомобільному заводі).

Більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, тобто таку, де частина цехів спеціалізована технологічно, а частина виготовляє предметну продукцію.

Залежно від наявності основних і допоміжних процесів, виділяють підприємства з комплексною і спеціалізованою виробничою структурами.

Підприємство з комплексною структурою включає до свого складу як основні, так і допоміжні цехи, що виготовляють на одному підприємстві готову продукцію. Підприємства з спеціалізованою структурою – тільки окремі цехи (цехи з виробництва окремих деталей, складальні, заготовчі).

Загальна структура – це сукупність виробничих підрозділів, апарату управління і невиробничих підрозділів.

Адміністрація більшості підприємств представлена керівниками вищої ланки (топ-менеджерами), до яких належать: директор; головний інженер; начальник виробництва; головний економіст; головний бухгалтер; заступник директора з кадрових питань та соціальної політики; заступник директора з комерційних питань і ін.

Суб’єкт господарювання складається з діючих на засадах внутрішнього госпрозрахунку виробничих підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). У внутрішньому економічному механізмі підприємства вони складають його функціональні підрозділи. Підприємство для виконання окремих своїх функцій вправі створювати філії, представництва, відділення, агентства, структурні одиниці та інші відокремлені підрозділи. Підприємство може створювати і допоміжні підрозділи.

Функції та права кожного із вказаних структурних підрозділів підприємства визначаються затвердженими у встановленому порядку керівником підприємства положеннями про них.

За загальним правилом органи управління підприємством згідно розподілу власних повноважень поділяються на вищі (законодавчі), виконавчі та контрольні.

До компетенції вищих органів управління підприємством – загальних зборів його засновників відноситься вирішення стратегічних питань його діяльності, що впливають на суттєві основи його діяльності чи діяльності засновників.

Виконавчі органи вирішують тактичні питання, в тому числі пов’язані з кожноденною діяльністю. При здійсненні визначених в установленому порядку вищим органом для них повноважень вони йому підзвітні та підконтрольні.

Контрольним органом, за загальним правилом, є ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами та підзвітна перед ними. В підприємствах, заснованих на власності однієї особи, засновники безпосередньо здійснюють керівництво підприємством самостійно або через уповноважену ними особу.

Взаємозв’язок вищих органів управління, виконавчих і контролюючих органів наведений на рис. 5.2.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника (стосовно господарського використання його майна та отримання прибутку) і самоврядування трудового колективу. При цьому власник підприємства здійснює свої права по управлінню безпосередньо сам або через уповноважені ним органи. Останні вправі делегувати це право органу управління – раді підприємства (правлінню), чи іншому передбаченому установчими документами органу. Безпосередньо у всіх зовнішніх правовідносинах інтереси підприємства представляє його керівник. Найом, призначення чи вибрання керівника підприємства є прерогативою власника і реалізується через уповноважені ним органи.

Рис. 5.2. Загальна схема управління суб’єктом господарювання

Керівник наймається чи назначається власником підприємства. В корпоративних підприємствах він може обиратись. З керівником власником чи уповноваженим ним органом укладається трудовий договір (контракт), в якому визначаються права, строк, обов’язки та його відповідальність перед власником та трудовим колективом, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади. Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за виключенням тих, що віднесені установчими документами до компетенції інших органів управління підприємством. Власник майна не вправі вмішуватись в оперативну діяльність керівника підприємства. Керівник призначає та звільнює з посад своїх заступників, керівників та спеціалістів апарату управління та структурних підрозділів.

Рішення по соціально-економічним питанням стосовно діяльності підприємства розробляються та приймаються його органами управління за участю трудового колективу чи уповноважених ним органів. Останніми може бути Рада трудового колективу, її голова, а частіше профспілковий орган. В тому разі, коли підприємство діє на корпоративних засадах, вищим керівним органом підприємства є загальні збори власників. Виконавчі функції по управлінню таким підприємством здійснює вибране загальними зборами правління. Його вибори проводяться таємно власниками майна на альтернативній основі, а повноваження визначаються установчими документами.

Обов’язки, права і відповідальність посадових осіб підприємства щодо управління визначаються кваліфікаційними посадовими інструкціями.

Посадова інструкція – це перелік завдань, обов’язків, функцій, прав і відповідальності, в тому числі з охорони праці, безпечного ведення робіт та екологічної безпеки тощо, які властиві відповідній посаді в конкретних організаційно-технічних умовах.

Посадові інструкції розробляють та затверджують роботодавці на основі типових характеристик професій працівників. Оскільки окремі типові кваліфікаційні характеристики працівників містять лише основні завдання та обов’язки, роботодавець може доповнити посадові (робочі) інструкції роботами, що належать до складу статутів, технологічних карт, регламентів, інструкцій та інших нормативних документів, встановлених адміністрацією за погодженням з профспілковими або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективним органом. У цих випадках працівникові може бути доручено виконання споріднених за змістом обов’язків і робіт, тобто віднесених до однієї функції управління, однакових за складністю, виконання яких не потребує іншої спеціальності, кваліфікації, зміни найменування посади (професії).