Стан і перспективи розвитку хімічної промисловості України

Частка хімічної продукції у ВВП становить близько 6,1 %, залишається стійкою і має тенденцію до збільшення. Про ступінь впливу хімічного комплексу на розвиток української економіки свідчить той факт, що в міжгалузевій структурі споживання хімічна продукція становить майже четверту частину.

Хімічний комплекс нараховує понад 250 підприємств, на яких зайнято близько 220 тис. працівників, що становить 5,4% всього промислово-виробничого персоналу країни. Обсяги виробництва в цій галузі становлять 7% національного промислового виробництва, при цьому 70% вітчизняної хімічної продукції поставляється на експорт.

Темпи зростання обсягів виробництва у 2002 р. становили 106,5% до рівня 2001 р., а в першому кварталі 2003 р. досягли 115,7% порівняно з аналогічним періодом 2002 р.

Спад виробництва, який спостерігався у хімічній промисловості зі значним падінням цін на зовнішніх ринках на основну експортну продукцію галузі, а саме аміак і карбамід, заповнення внутрішнього ринку дешевшими мінеральними добривами іноземного виробництва.

Через те, що значна кількість нових сучасних барвників, хімічних матеріалів, волокон (до 50%), а також технологічне обладнання в Україні практично не виготовляється галузь залишається імпортнозалежною.

В сучасних умовах нарощування обсягів виробництва неможливе без запровадження новітніх технологій. У хімічній промисловості щорічно освоюється до 500 нових видів товарної продукції і майже половина з них – соціального призначення.

Для забезпечення зростання обсягів виробництва необхідно вводити нове, високопродуктивне обладнання, в тому числі у виробництві аміаку, сірчаної кислоти, синтетичних смол і пластмас.

Продукція хімічного комплексу особливо потрібна агропромисловому комплексу, зокрема виробництво мінеральних добрив.

Важливим чинником зміцнення економічного становища хімічної індустрії є виробництво конкурентоспроможної продукції, підвищення експорту з метою збільшення валютних надходжень. Майже 60 відсотків азотних добрив експортується в країни далекого зарубіжжя. Це висуває вимогу технічного переоснащення на прогресивній основі цих виробництв з метою зниження питомих витрат електроенергії та природного газу на одиницю продукції. Слід урахувати також той факт, що на цьому етапі економічного розвитку експортом азотних добрив займаються в основному країни, що мають власну газовидобувну базу.

Освоєння власних сировинних родовищ стосується і калійних добрив для покриття передусім внутрішніх потреб (добрив у 1,5 рази більше закуповується порівняно з обсягом власного виробництва, а існуючі виробничі потужності використовуються лише на 1/5). У подальшому це дало б змогу підвищити якість, винести цей вид продукції в експортну позицію.

Щодо хімічних засобів захисту рослин, то тут є необхідність збалансувати виробництво й експорт фунгіцидів, протруйників (наявні потужності перевищують потребу більше ніж у 2 рази) і закупівлю гербіцидів, що в Україні не випускаються.

Важливим джерелом збільшення валютних надходжень і задоволення власних потреб є шинна промисловість, яка в Україні розвинена, але також не має сировинної бази – каучуків. Через це виробництво шин, маючи стратегічний характер, далеке від стабільності: за 1991 –1994 рр. воно скоротилося майже на 41 відсоток.

Як плата за імпорт каучуку в країни СНД вивозиться 41 відсоток шин для сільськогосподарських машин, 30 відсотків шин для легкових і 9 відсотків шин для вантажних автомобілів. Отже, нагальним є виділення коштів на будівництво заводу каучуку на основі використання власного природного газу.

На території України налічується близько 40 родовищ ільменітів, з них 11 підготовлено до промислового освоєння. Ільменіти – це сировина для виробництва двоокису титану, який використовується у лакофарбовій промисловості, виробництві пластмас, хімічних волокон, паперу та гуми. Швидке освоєння найбільш значних родовищ ільменітів дало б можливість на існуючих підприємствах виробляти майже 120 тис. т двоокису титану. З цієї кількості 1/5 продукції йшла б на задоволення власних потреб, а 4/5 можна було б направляти на експорт, забезпечуючи надходження валюти в Україну.

Потреби в продукції хімічної промисловості зростають під впливом науково-технічного прогресу, змін в економічних і соціальних умовах життя. Сучасна структура комплексу хімічної індустрії сформувалась у 60 –70 роках, тобто у період найбільш швидкого його розвитку. Це значною мірою великотоннажні виробництва, які використовують імпортну нафту і газ як сировину для виробництва продукції або як енергоносії. Водночас світовий досвід останніх років переконливо свідчить, що рівень розвитку виробництва синтетичних смол і пластмас, синтетичних волокон, барвників, синтетичного каучуку, лакофарбових матеріалів є визначальним показником прогресивності структури хімічної індустрії.

Важливе значення для вдосконалення галузевої структури має підвищення соціальної орієнтації комплексу хімічної індустрії.

Значне зростання територіальної концентрації виробництва у промислових центрах, недостатній розвиток мало- і безвідходних технологій і систем очищення, а також залишковий принцип планування капітальних вкладень у природоохоронні заходи та раціональне природокористування призвели до напруженої екологічної ситуації й негативних наслідків у деяких хімічних вузлах і центрах (Лисичансько-Рубіжанському, Черкаському, Північнокримському, Калушському, Київському, Одеському).

У перспективі розвиток хімічної індустрії в Україні має здійснюватися переважно за рахунок технічного переоснащення та реконструкції діючих підприємств з впровадженням ресурсозберігаючих мало- і безвідходних технологій, схем замкненого водообігу.

У промислових вузлах і центрах з високим рівнем концентрації хімічних виробництв поряд з проведенням природоохоронних заходів актуальною проблемою є перепрофілювання екологічно шкідливих виробництв з метою оздоровлення навколишнього середовища.

Разом з тим, хімічна промисловість має низку негативних тенденцій розвитку, що зумовлені відставанням структурних, технологічних, інвестиційних, інноваційних змін. З огляду на це, варто вирішити проблему цінової та товарної конкурентоспроможності вітчизняної хімічної продукції. На динаміку якісних процесів та ефективність хімічного виробництва впливатимуть поліпшення коопераційного та міждержавного співробітництва, розширення зовнішньоторговельних зв’язків. Запровадження зони вільної торгівлі між країнами СНД та єдиного економічного простору між Україною, Росією, Білоруссю та Казахстаном приведе до активізації використання механізмів міжрегіонального співробітництва та прикордонної торгівлі хімічною та нафтохімічною продукцією, активізації інноваційного та науково-технічного співробітництва. Ефективне функціонування виробництв хімічного комплексу в ринкових умовах залежить від платоспроможності споживачів і від збільшення виробництва конкурентноспроможної продукції як за якістю, так і за ціною. Для цього держава має створити реальні економічні, фінансові, управлінські, організаційні основи та сприятливі нормативно-правові умови.

Таким чином, у хімічному комплексі України виникла низка проблем, які потребують негайного вирішення, зокрема: залежність від імпорту широкого спектра сировини і напівпродуктів, технічне переозброєння більшості виробництв з метою зменшення енергомісткості, зменшення собівартості та підвищенні якості та конкурентоспроможності продукції, активне виведення з експлуатації надлишкових потужностей найбільш енергоємних виробництв, продукція яких не має попиту, а також застарілих і техногеннонебезпечних виробництв, максимальне завантаження діючих потужностей.

Охотний С.В.