Основні форми поверхні України і їх зв'язок з геологічною будовою території.

Загальний план рельєфу України, чергування височин і низовин, їхні висоти і характер розчленування, напрям простягання зумовлені геологічною структурою. Більшість орографічних одиниць України (Волинська, Подільська, Придніпровська та Донецька височини, Придніпровська низовина і Українські Карпати) простягаються з північного заходу на південний схід відповідно до напряму геологічних структур. Величезну роль при цьому відіграла найдавніша структура — Український щит. В межах позитивних структур Українського щита та Воронезького кристалічного масиву розміщені При­дніпровська, Приазовська і Середньоросійська височини, а тектонічним западинам відповідають Придніпровська, Причорноморська та Закарпатська низовини. Але цей зв'язок геоструктури і рельєфу досить складний. В окремих областях маємо обернений (інверсійний) зв'язок геоструктури і рельєфу. Яскравим прикладом є. Волинська і По­дільська височини, розміщені в межах Галицько-Волинської западини і Волино-Подільської плити.

Геологічна структура має значний вплив на напрям і будову річкових долин. Великі водні артерії України — Дніпро в середній течії, Дністер, Південний Буг — протікають з північного заходу на південний схід, відповідно до напряму геологічних структур.

Головним у розвитку рельєфу платформеної частини України є неоген-антропогеновий тектонічний етап.У цей час тектонічні рухи на переважній частині території були як висхідними, так і коливальними різної інтенсивності. Максимальні неотектонічпі підняття відмічені в межах Волинської, Подільської (350-400м) і Донецької (до 300м) височин. На Придніпровській низовині вони сягають 100м, на півночі Причорноморської низовини близькі до нуля, а далі на південь переважають низхідні рухи. Морфоструктури, що зазнавали неотектонічних підняттів, були областями денудації, а прилеглі до них низовини — областями акумуляції. В неогені поверхні морфоструктур розчленувалися на геоморфологічні рівні ерозійно-денудаційного та ерозійно-акумулятивного генезису. Геоморфологічний рівень являє собою генетичний елемент рельєфу, який має певну морфоструктуру. Рівні складаються з окремих ступенів, які відрізняються за деталями будови і морфології. Будова кожного рівня, його висоти, характер поверхні і глибина розчленування визначаються иеотектонічними рухами і основними екзогенними процесами. Межі між окремими рівнями мають різний вигляд. В одних випадках це круті уступи, в других — пологі схили, в третіх — поступовий, малопомітний перехід. В середньому міоцені кліматичні умови характеризувалися похолоданням та чергуванням холодних і теплих періодів. Тому у формуванні рельєфу па цей час велику роль відігравали процеси вивітрювання і поверхневого стоку. В пліоцен-антроногеновий час відбувалося загальне тектонічне підняття платформеної частини України. Це зумовило перепоглиблення річкових до-лип, формування загального плану ерозійного розчленування території, що подібний до нинішнього.

В антропогені важливим рельєфоутворюючим фактором залишався клімат. Загальні коливання клімату, чергування льодовикових та міжльодовикових епох спричинили зміни меж ландшафтних зон на південному заході Східно-Європейської рівнини. З цим пов'язаний розвиток зональної морфоскульптури на території України: льодовикової і водно-льодовикової на півночі та лесової ерозійно-акумулятивної в центральній частині і на півдні. На загальному фоні збереглась успадкована від неогену спрямованість розвитку рельєфу головних морфоструктур. Особливе значення у формуванні рельєфу в антропогені належить ерозійному розчленуванню поверхні України, що відбито в характері геоморфології морфоструктурних і морфоскульптурних одиниць та геоморфологічних рівнів.

Геоморфологічні рівні. Внаслідок тривалої еволюції на поверхні рівнинпої частини України сформувалися окремі геоморфологічні рівні , різні за походженням і віком, а також за гіпсометричним положенням і морфологією: подільський, бузько-дніпровський, донецький, південнополіський, придніпровський та причорноморський.Кожний такий рівень знаходиться в межах однієї геоструктурної області, яка відрізняється від інших інтенсивністю тектонічних рухів. У формуванні рівнів велику роль відіграли також коливання базису ерозії, зміни кліматичних умов і розвиток річкових систем. Ці процеси взаємно пов'язані. Ними зумовлені денудація і знесення відкладів з одних ділянок земної поверхні і акумуляція в інших. При цьому велику роль відіграла тривалість континентального розвитку земної поверхні. Для кожного геоморфологічного рівня характерні свої геоморфологічні процеси, різні за спрямуванням та інтенсивністю.

Захід України охоплює подільський рівень з пануючими абсолютними висотами 300-350м. Він глибоко і густо розчленований річковими долинами, а на межиріччях мав вирівняну або злегка хвилясту поверхню. Подільський рівень охоплює в основному Волино-Подільську плиту. Період континентального розвитку більшої частини цієї плити розпочався після регресії неогенових морів у кінці міоцену. В геологічній будові рівня значну роль відіграють тортонські і сарматські морські відклади, що залягають горизонтально.

Подільський рівень протягом пліоцену і антропогену піднявся на 300-350м щодо рівня неогенових морів (це приблизно відповідає сучасному рівневі Світового океану) і внаслідок різноманітних геоморфологічних процесів перетворився з первинної рівнини в розчленовану пластову денудаційну рівнину. Про це свідчить також незначна товща антропогенових відкладів, які представлені тут переважно лесовидними суглинками. їхня потужність коливається в межах 5-10м, а на окремих ділянках безпосередньо на денну поверхню виходять неогенові або більш давні відклади.

Бузько-дніпровський рівень має пануючі висоти 200-300м. Поверхня його являє собою слабохвилясту рівнину, розчленовану долинами і балками. Рівних межиріч мало. На схилах річкових долин і балок відслонюються корінні породи і серед них докембрійські кристалічні. Бузько-дніпровський рівень знаходиться в межах Українського щита, докембрійські породи якого мають безпосередній вплив на рельєф. У будові вододільних ділянок значну роль відіграють палеогенові відклади морського походження. їх перекривають відклади полтавської світи. Бузько-дніпровський рівень вступив у період континентального розвитку раніше, ніж подільський, але висота його нижча. Це свідчить про меншу інтенсивність найновіших тектонічних рухів і проявляється в будові річкових долин і кількості терас у них. Наприклад, якщо у долині Дністра є 7 терас, то в долині Росі тільки 3. Бузько-дніпровський рівень відрізняється і будовою антропогенових відкладів. Середня потужність їх збільшується до 8-15м. У межах всього рівня розвинуті лесовидні суглинки, в східній, більш зниженій частині, під лесовидними суглинками зустрічається комплекс льодовикових відкладів.

Характерним геоморфологічним рівнем денудаційного походження є донецький, який займає Донецьку складчасту область. Абсолютні висоти рівня коливаються від 200 до 250 м, а деякі ділянки перевищують 300 м. При всій різноманітності сучасної морфології рівня, зумовленій тривалою денудацією, тектонікою, літологічним складом гірських порід та іншими факторами, в рельєфі Донбасу чітко виявляється ступінчаста будова

Період континентального розвитку Донбасу почався в мезозої, а окремі райони вийшли з-під рівня моря в палеогені і частково в неогені. Антропогенові відклади не мають суцільного поширення і потужність їх не перевищує 5-7м. Вони представлені переважно елювіальними, делювіальними та пролювіальними відкладами. В будові окремих ступенів, крім карбону, беруть участь пермські, тріасові, юрські, крейдові та палеогенові відклади, перекриті антропогеновими верствами незначної потужності. Останнє є одним із доказів переважання позитивних тектонічних рухів в антропогені, що й сприяло дальшому розвитку денудаційного рельєфу. Сумарна амплітуда підняттів досягла 200-300м. Як показують дані повторного нівелювання, і тепер в Донбасі тривають підняття, які впливають на напрям сучасних екзогенних процесів.

Південна частина Поліської низовини являє собою самостійний південно-поліський геоморфологічний рівень. Пануючі висоти в межах цього рівня коливаються від 150 до 180 м. Поверхня Полісся — низовинна рівнина, розчленована річковими долинами.

На відміну від попередніх геоморфологічних рівнів, розташованих в межах однієї геоструктурної області, південнополіський рівень охоплює структури, різні за типом і віком. Тому південно-поліський рівень складається з полігенних ступенів. Період континентального розвитку Полісся розпочався після відступу палеогенових морів. Позитивний напрям тектонічних рухів в неогені сприяв інтенсивному розмиву палеогенових відкладів, потужність яких була порівняно незначною. Внаслідок розмиву в ряді районів також була відпрепарована поверхня крейдових (Волинське Полісся) і докембрійських (Житомирське Полісся) відкладів. Безпосередньо на їхній поверхні сформувалися антропогенові відклади, які представлені льодовиковими, водно-льодовиковими, алювіальними, озерними і еоловими. Потужність їх незначна і в середньому дорівнює 10-20м.

Корінні породи відіграють важливу роль у будові поверхні сучасного південного Полісся. Вони значною мірою визначають особливості рельєфу, антропогенові відклади нівелюють окремі нерівності поверхні корінних порід. На ряді ділянок докембрійські й крейдові відклади відслонюються не тільки по річкових долинах, а й на вододілах. Тому поширена думка про переважне опускання Полісся протягом антропогену не підтверджується аналізом будови південнополіського рівня. Південне Полісся не можна вважати типовою акумулятивною рівниною; в будові його сучасної поверхні велику роль відіграє денудаційний рельєф. Особливо це характерно для найвищого ступеня, розташованого на поліському блоці Українського щита, а також для ступеня Волинського Полісся, де на півдні будова рельєфу значною мірою зумовлена характером залягання крейдових відкладів. На більш низьких ступенях південнополіського рівня, які мають терасову природу (прип'ятський ступінь), потужність антропогенових відкладів зростає, а, відповідно, значення корінних порід в будові рельєфу зменшується. Потужність сучасних алювіальних відкладів і характер їхнього співвідношення з давніми антропогенними відкладами свідчать про те, що в Південному Поліссі і тепер тривають тектонічні рухи позитивного напряму. Такі ж самі результати дало і повторне нівелювання.

Придніпровський геоморфологічний рівень має середні абсолютні висоти 100-150м. Поверхня рівня являє собою похилу до Дніпра рівнину, розчленовану його лівобережними притоками. В геоструктурному відношенні ця територія відповідає Дніпровсько-Донецькій западині. Значну роль у геологічній будові придніпровського рівня відіграють палеогенові морські відклади, які досягають товщини кількох сот метрів. Період континентального розвитку на більшій частині рівня розпочався після відступу харківського моря. В неогені Дніпровсько-Донецька западина пройшла складний етап розвитку, що позначилося на її морфогенезі. Незначна абсолютна висота рівня, збільшення потужності антропогенових відкладів (в середньому 20-ЗОм) свідчать про менший розмах найновіших тектонічних рухів. Сумарна амплітуда неотектонічних рухів за неоген — антропоген коливається від 0 до 50 м.

Найнижчим геоморфологічним рівнем України є причорноморський з пануючими висотами 50-100м. Широкі межиріччя являють собою плоску рівнину без великих коливань відносних висот. Цей рівень охоплює Причорноморську западину, яка протягом всієї геологічної історії мала тенденцію до прогинання. Період континентального розвитку розпочався після відступу пліоценових морів. Отже, причорноморський рівень є і наймолодшим рівнем України. На палеогенових морських відкладах залягають континентальні червоно-бурі глини і потужна товща антропогенових відкладів (25-35м), у будові яких головну роль відіграють лесовидні породи.

В цілому платформена частина України являє собою полігенну, різновікову рівнину.

Поверхні вирівнювання добре виражені і в гірських областях України. В Українських Карпатах найчастіше виділяються чотири, а в Гірському Криму два рівні.

На території України поширені такі головні генетичні типи рельєфу: водно-ерозійний і водно-акумулятивний, лесові рівнини, льодовиковий і водно-льодовиковий, денудаційний, карстовий, еоловий, морської акумуляції і абразії.

Велика роль у будові рельєфу України належить річковим долинам, які характеризуються значною різноманітністю типів. Сучасна гідрографічна сітка почала формуватися з неогену після звільнення значних просторів від моря. Тривалість формування річкових долин і характер неотектонічних рухів зумовили наявність серії терас, їхню різну будову. Наприклад, долина Дніпра на широті Києва досягає ширини 120 км і складається з заплави, борової, лесової і моренної терас з максимальною висотою над рівнем Дніпра до 35-40м.

Для багатьох річкових долин України характерні акумулятивні тераси. Проте у горах, на Волинській і Подільській височинах, у Донбасі поширені вузькі долини з цокольними терасами. Так, у подільській частині долини Дністра відомо 7 вузьких терас. Найвищі з них піднімаються до 200-220м над рівнем річки. Вивчення річкових долин має важливе практичне значення (розміщення населених пунктів, гідротехнічне будівництво, сільськогосподарське використання, розшуки корисних копалин, будівництво шляхів сполучення).

В межах поширення лесових порід розвинуті балки та яри. Формуванню ярів сприяли не тільки природні фактори, а й діяльність людини (вирубування лісів, неправильне розорювання схилів та ін.). Найбільше яри розвинуті в придолинних ділянках на Придніпров'ї, Подільській та Волинській височинах, Донецькому кряжі, південно-західних схилах Середньоросійської височини. Всебічне врахування факторів, які сприяють розвитку сучасних ерозійних форм рельєфу, є основою для вироблення заходів щодо боротьби з ерозією (агролісомеліорація, терасування схилів, обвалування верхів'їв ярів та ін.).

Лесові рівнини займають великі площі у лісостепу і степу. Геоморфологічні особливості лесових рівнин визначаються їхнім геоструктурним положенням, потужністю лесовидних відкладів, характером підстилаючих порід, абсолютною висотою. Для придолинних частин лесових рівнин характерні яри, а для міжрічкових просторів — степові блюдця і поди, що утворюються внаслідок просадки. На Причорноморській низовині є поди, які досягають у діаметрі кількох кілометрів (Агайманський, Зелений, Великі Чаплі та ін.).

Льодовикові і водно-льодовикові форми рельєфу властиві переважно Поліссю. Вони представлені моренними рівнинами, моренними горбами і пасмами, моренно-зандровими і зандровими рівнинами, камами та озами.

Рельєф денудаційних рівнин визначається поверхнею корінних порід, яка утворилася внаслідок тривалої денудації. Відповідно розрізняють денудаційні рівнини на кристалічній основі (Приазовська височина), на осадочних відкладах, що залягають горизонтально (пластові рівнини Поділля), на дислокованих осадочних відкладах (Донецька височина).

Карстовий рельєф значною мірою визначається літологією осадочних відкладів і характером їхнього залягання. У Кримських горах та у Товтрах карстові форми рельєфу розвиваються на вапняках, у Придністров'ї — на гіпсах, у Карпатах та Донбасі — на вапнякових відкладах, у Волинському і Новгород-Сіверському Поліссі — на крейдових.

Еолові форми рельєфу найбільше поширені на Поліссі та Нижньодніпровському піщаному масиві, на борових терасах річок.

Типи берегів Чорного і Азовського морів визначаються напрямом та інтенсивністю неотектонічних рухів, літологічним складом гірських порід, характером їхнього залягання та сучасними екзогенними геоморфологічними процесами. Тут зустрічаються абразійні і акумулятивні береги. На узбережжі поширені тераси, коси, пересипи, зсуви.

На основі морфогенетичного принципу проведено геоморфологічне районування території України. Найбільшими таксономічними одиницями є геоморфологічні країни, які відповідають її платформеній і складчастій частинам. Рівнинна частіша України займає південний захід Східно-Європейської рівнини, а решта території розташована в межах Карпат і Кримських гір. Геоморфологічні і країни поділяються на , провінції, які виділяються відповідно до морфоструктур. Провінції складаються з геоморфологічних областей, які в свою чергу поділяються на геоморфологічні райони.