Дніпровсько-Донецька западина

Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ), що входить разом із Донецькою складчастою спорудою (ДСС) до складу Дніпровсько-Донецького авлакогену, є частиною Сарматсько-Туранського лінеаменту і розміщена в межах Східноєвропейської платформи. Барановицько-Астраханським глибинним розломом на півночі та Прип’ятсько-Маничським на півдні вона відділяється відповідно від Воронезької антеклізи та Українського кристалічного щита. Північно-західна межа її проводиться по Брагінсько-Львівській сідловині, а південно-східна – у ділянці розвитку герцинських складчастих споруд (відкритий Донбас). Ця геологічна структура водночас входить до складу Дніпровсько-Прип’ятської нафтогазоносної провінції й Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну.

Відкриття родовищ нафти і газу сприяло проведенню різних геолого-геофізичних досліджень регіону, вивченню його тектоніки, літології, стратиграфії, гідрогеології тощо.

Осадова товща ДДЗ залягає на докембрійському фундаменті, що складається з трьох структурно-формаційних комплексів: ранньоархейського, піздньоархейського та нижньопротерозойського. Вони представлені ультраметаморфічними, інтрузивними, вулканогенними і метаморфізованими осадовими породами. Серед них – кристалічні сланці, гнейси, граніти, плагіоклази, амфіболіти, кварцити й ін.

Осадовий чохол у центральній та північно-західній частинах ДДЗ починається девонськими відкладами, що залягають безпосередньо на фундаменті. Вони складаються з потужної товщі аргілітів, алевролітів, пісковиків, мергелів, вапняків, доломітів, кам’яної солі, гіпсів, ангідритів, пірокластичних та ефузивних порід загальною товщиною від 2000 до 7500 м. У розрізі девону виділяють два відділи – середній (ейфельський і живетський яруси) та верхній (франський і фаменський яруси). Нафтогазоносність приурочена до надсольової товщі.

У розрізі кам’яновугільної системи ДДЗ виділяють нижній, середній та верхній відділи. Нижньокам’яновугільний відділ утворюють турнейський, візейський та серпуховський яруси. Породи турнейського ярусу, представлені глинистими, біоморфно-детритовими і бітумінозними вапняками, пісковиками, аргілітами. Візейські відклади мають найбільшу площу поширення, залягаючи на різних стратиграфічних рівнях турнейського ярусу. Вони представлені вапняками, теригенними і вуглистими породами.

Серпуховські породи представлені аргілітами з прошарками вугілля, пісковиками, вапняками. Відклади середнього карбону (башкирського і московського ярусів) неузгоджено залягають на породах нижнього карбону. Башкирський ярус представлений глинисто-карбонатними, глинисто-алевролітовими, карбонатними та вуглистими породами.

Осадова товща московського ярусу складається з теригенних порід, які ритмічно перешаровуються малопотужними прошарками вугілля і вапняків. Верхній карбон представлений циклічною товщею переважно піщано-глинистих відкладів при незначному вмісті вапняків, доломітів, вугілля та вуглистих сланців. У південно-східній частині западини верхній карбон поділяється на світи за «донбаською схемою» (ісаївську, авіловську, араукаритову) й характеризується чергуванням аргілітів та пісковиків з прошарками алевролітів, вапняків і доломітів. Промислова нафтогазоносність пов’язана із зонами розущільнення в породах різних типів.

У розрізі пермської системи в ДДЗ установлено лише нижній відділ, у якому виділяють асельський і самарський яруси. Породи асельського ярусу поділяються на три світи: картамиську, микитівську й слов’янську. Картамиська світа представлена червоноколірними теригенними відкладами, а дві верхні – карбонатно-соленосними, карбонатно-сульфатно-соленосними та теригенними породами. Промислова газоносність пов’язана з карбонатними горизонтами.

Тріасові відклади розповсюджені по всій ДДЗ. Вони поділяються на три відділи: нижній, середній та верхній. У нижньому виділяють дронівську й нижню частину серебрянської світи, що утворені буро-червоними і світло-коричневими піщано-глинистими породами. Середньо-тріасовий відділ (верхня частина серебрянської світи) представлений пісковиками з прошарками гальки та гравію. Верхньотріасові відклади становлять протопівську й новорайську світи, що представлені грубопіщаними та глинисто-алевритовими породами.

Юрська система представлена середнім та верхнім відділами. Середньоюрські відклади поділяються на байоський і батський яруси. Байоські відклади – морські глини з прошарками пісковиків, пісків, вапняків-черепашників поширені на всій території ДДЗ. Батський ярус складений глинами із сидеритами, туфогенними морськими пісковиками з прошарками глин, вапняків і бурих залізняків.

Серед середньоюрських відкладів виділяють келовейський, оксфордський, кімеріджський та волзький яруси. Це чорні й сірі глини, світло-сірі й глауконітові (зелені) піски з прошарками глин і вапняків-черепашників. На південь та схід вони поступово заміщуються строкатою, барвистою лагунно-континентальною товщею. Породи крейдової системи, що належать до континентальних фацій нижньої крейди, утворені переважно піщано-глинистими породами, а морських – піщаними.

Верхньокрейдові відклади поділяються на дві зони. У нижній зоні це теригенні (піски, пісковики, галька, гравій), а у верхній – карбонатні (крейда, мергелі) породи.

Палеогенові відклади, що представлені опоками, алевролітами, мергелями, глинами, пісками, пухкими пісковиками, розповсюджені на всій території ДДЗ.

Неогенові породи становлять верхні частини розрізів вододілів і пліоценові річкові тераси. В основному це піски та глини з прошарками вапняків.

Антропогенові (четвертинні) відклади покривають практично всю територію ДДЗ і представлені різноманітними алювіально-елювіальними утвореннями.