Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Київської Русі в ІХ-ХІІ ст.

Київська Русь відкрила новий - феодальний період в історії народів Східної Європи. Вони не знали рабовласницької формації. Феодалізм зароджувався у них на базі первіснообщинного ладу.

Головною особливістю раннього етапу східноєвропейського феодалізму було панування даниної форми експлуатації, так званого «полюддя», яке пізніше трансформується у продуктову ренту. В міру захоплення знаттю общинних земель формувався феодальний маєток, який став причиною такої форми експлуатації, як відробітки. Щоправда, в ті часи вони не мали широкого поширення. Третьою формою експлуатації на Русі була грошова рента.

Київська Русь була ранньофеодальною державою з притаманною таким державам соціально-становою структурою. На найвищому щаблі феодальної драбини знаходився князь, який у своїй діяльності спирався на воєвод і бояр. На нижньому щаблі - холопи, закупи, рядовичі. У середині її - селяни-смерди, ремісники, купці. Окрему значну за розмірами соціальну групу становили церковнослужителі.

Провідне місце в економіці держави займало сільське господарство з давніми традиціями. Для обробітку ґрунту використовувалися - плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика. Вбирали врожай серпами та косами. Вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. У лісостеповій зоні вживалася парова система землеробства з двопільною і трипільною сівозмінами, у лісовій - підсічна і перелогова.

Жителі тих далеких часів були чудовими ремісниками. Асортимент виробів із заліза налічував близько 150 назв, а майстри володіли куванням, зварюванням (зокрема сталевих лез), гартуванням тощо.

Ремесло розвивалось як в сільському господарстві, так і в містах. У ХІ-ХШ ст. посадські ремісники починають об’єднуватися в корпорації, артілі тощо, що зумовило розвиток торгівлі. Найбільшими торговельними шляхами були: «Грецький», який зв’язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, «Соляний» і «Залізний», котрі вели в Галичину і на Кавказ. Шлях Київ - Галич - Прага - Регенсбург з’єднував Київську Русь з країнами Центральної та Західної Європи.

За кордон вивозились хутро, мед, віск, шкіри, ремісничі вироби, сільськогосподарська продукція; завозились золото, срібло, тканини, вина, предмети християнського культу - ікони, хрести, а також зброя.

Все це зумовило пожвавлення грошового обігу, карбувалися власні гроші - срібники і злотники (за Володимира і Ярослава Мудрого) та ін.

Розвиток феодальних відносин зумовлював поглиблення соціального розшарування населення. Більшість проживала в селах і була зайнята в сільськогосподарському виробництві. Адміністративний апарат зосереджувався у феодальних дворах-замках. Соціально-економічні зміни у східних слов’ян в ці часи зумовили виникнення нових форм поселень укріплених «градів» - прообразів міст. З них згодом і виникли найдавніші східнослов’янські міста Київ, Чернігів, Псков, Ізборськ. За «Повістю временних літ», у ІХ-Х ст. на Київській Русі налічувалося понад 20 міст, в XI ст. - ще 32. В XIII ст. там же було близько 300 поселень міського типу, з яких понад 100 - міста.

Набував сили і процес поляризації майнового, так само як і соціального стану різних груп населення . Главою держави був великий князь київський. Під його рукою - «світлі князі» і великі бояри, які володіли окремими князівствами та містами: Від них в залежності перебували дрібні феодали (бояри, дружинники). Державне правління хоча й було монархічним, однак обмежувалося боярською радою і вічем.

Суспільство тих часів було поляризоване станово-класовими суперечностями, що часто призводило до народних повстань. Стародавні літописи свідчать про такі рухи - у 1068-1069, 1113, 1146-1147, 1157 рр. у Києві, в 1219 р. у Галичі та ін. Іноді повстання набували релігійного забарвлення. Всі ці виступи були виявом важкого стану народних мас, вони в той же час сприяли, як тиск «знизу», виробленню найдоцільніших форм управління країною.