Зовнішньоекономічні договори (контракти)

Зовнішньоекономічний договір (контракт) стосовно міжнародних передач товарів є одним з важливих документів, що застосовуються у системі державного експортного контролю. Відповідно до законодавства такий договір (контракт) повинен бути укладений з врахуванням вимог державного експортного контролю щодо міжнародних передач конкретних товарів, тому крім інших положень у нього рекомендується вносити положення, що стосуються особливостей здійснення конкретної міжнародної передачі товарів, а також відповідні зобов’язання та гарантії іноземного імпортера щодо виконання умов поводження з товарами, що імпортуються, та надання про це відповідних документів українському експортеру.

У Законі України від 16.04.91 № 959-ХІІ “Про зовнішньоекономічну діяльність” під терміном “зовнішньо-економічний договір (контракт) розуміється “матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності”. Статтею 6 зазначеного Закону встановлені загальні вимоги до зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та право, що застосовується до них, а саме:

“Суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України”.

Форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів), а також умови, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), визначені у Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.01 № 201. Відповідно до цього Положення до умов, які повинні бути передбачені в договорі, відносяться назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення; преамбула; предмет договору (контракту); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); базисні умови поставки товарів (прийому-здачі виконаних робіт або послуг); ціна та загальна вартість договору (контракту); умови платежів; умови здачі (приймання) товару (робіт, послуг); упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.

Цим же Положенням передбачено, що “за домовленістю сторін в договорі (контракті) можуть визначитись додаткові умови:

страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, мит, зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) та інше”.

Саме в цьому розділі зовнішньоекономічного договору (контракту) рекомендується визначати додаткові вимоги, що пов’язані із виконанням процедур державного експортного контролю відносно здійснення міжнародних передач товарів, які встановлені Кабінетом Міністрів України.

Рекомендації щодо змісту зазначених вимог наведені у “Порядку державного експортного контролю за проведенням переговорів, пов’язаних з укладенням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо здійснення експорту товарів” затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2012 № 500, а також у “Положенні про порядок надання гарантій та здійснення державного контролю за виконанням зобов’язань щодо використання у заявлених цілях товарів, які підлягають державному експортному контролю”, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 1999 року № 920.

Відповідно до вимог державного експортного контролю до зовнішньоекономічних договорів (контрактів) рекомендується включати:

відомості про кінцевого споживача товарів, найменування та кількість товарів, а також їх кінцеве призначення;

зобов’язання іноземного суб’єкта господарської діяльності залежно від категорії та груп товарів щодо: кінцевого використання товарів у заявлених цілях; надання необхідних документів (сертифікатів кінцевого споживача, сертифікатів підтвердження доставки, імпортних сертифікатів, тощо); права експортера та державних органів відносно проведення перевірок;

положення щодо: умов набрання чинності зовнішньо-економічним договором (контрактом); охорони прав інтелектуальної власності; страхування ризиків, тощо.

У визначених Держекспортконтролем випадках до зовнішньо-економічного договору (контракту) повинні бути включені зобов’язання іноземного суб’єкта надавати експортеру або відповідним державним органам України право на здійснення контролю за доставкою товарів кінцевому споживачу та/або проведення перевірок використання за призначенням товарів, що експортуються з України.

Виходячи з принципів державної політики в галузі державного експортного контролю, викладених у статті 4 Закону “про експортний контроль” відносно нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки, стаття 17 цього Закону передбачає відповідні заборони на укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів), а саме:

суб’єкту господарювання України забороняється укладати зовнішньоекономічні договори (контракти) стосовно міжнародних передач будь-яких товарів або брати участь у їх виконанні в будь-який інший спосіб, ніж це передбачено цим Законом, якщо їм стало відомо, що такі товари можуть бути використані іноземною державою або іноземним суб’єктом господарської діяльності з метою створення зброї масового знищення чи засобів її доставки;

суб’єкт господарювання зобов’язаний відмовитися від виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) стосовно здійснення міжнародної передачі будь-якого товару, якщо йому стало відомо, що товар буде використано в інших цілях або іншим кінцевим споживачем, ніж це було визначено в такому договорі (контракті) чи пов’язаних з ним документах, на підставі яких отримано дозвіл, висновок або міжнародний імпортний сертифікат.

Введення такої законодавчої норми дозволяє запобігати можливому несанкціонованому використанню товарів, що підлягають державному експортному контролю.