ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ
На середину XVIII ст. значна частина південних українських степів була заселена українцями. Поступово тут складається відповідна система адміністративно-територіального управління. Причорноморська смуга степів все ще перебувала у складі Кримського ханства під владою Туреччини.
У другій половині XVIII ст. царський уряд вживає заходів для залучення іноземців, зокрема сербів, болгар, німців, для освоєння південних українських земель. Цей процес було започатковано указом від 24 грудня 1751 року "О принятии в подданство сербов, желающих поселиться в России и служить особыми полками". Через деякий час тут появляються нові територіальні утворення: Нова Сербія (1752 р.), Слов'яносербія (1753 р.), Новослобідський козацький полк (1754 р.). В адміністративному відношенні ці одиниці поділялися на полки.
Реорганізація політичного устрою південних земель почалася у 1764 році. Указом царя від 22 березня Нова Сербія і Новослобідський козацький полк були перетворені у Новоросійську губернію. Управління губернією складалося із двох департаментів — військового і цивільного.
Адміністративно-територіальний устрій Новоросійської губернії внормувався за загальноросійським зразком, хоча враховувалися і попередні традиції військово-територіального козацького устрою. Спочатку Новоросійська губернія складалась із двох провінцій — Єлизаветградської та Катеринославської і одного повіту — Бахмутського. З 1765 року губернським містом став Кременчук.
З 1775 року все Північне Причорномор'я поділялося на дві губернії - Новоросійську і Азовську.
Приєднання Криму в 1783 році при вело до змін політичного ладу цього краю. На землях колишнього Кримського ханства було створено Таврійську область з центром у Сімферополі.
Більшість населення Криму внаслідок історичних та релігійних традицій схилялася до підданства Османській імперії і тому залишала Крим і переселялася до Туреччини. Це в свою чергу спричинило масове переселення в Таврійську область українських та російських селян. Крім них сюди переселяються греки, німці, румуни.
Указом від 30 березня 1783 року із Азовської та Новоросійської губерній було утворене Катеринославське намісництво.
Другий і третій поділи Польщі послужили підставою для перегляду адміністративно-територіального устрою Російської імперії. У січні 1795 року було утворено Вознесенську губернію, яка в листопаді того ж року стала намісництвом.
Відповідно до указу Павла І від 12 грудня 1796 року "Про новий поділ держави на губернії" намісництва були ліквідовані. Замість Катеринославського і Вознесенського намісництва та Таврійської області була вдруге утворена Новоросійська губернія. Ця губернія проіснувала до 1802 року, коли вся територія Південної України була поділена натри губернії — Катеринославську, Миколаївську (з 1803 р. — Херсонська) і Таврійську. В останній чверті XVIIІ ст. на Півдні України були засновані нові міста: Катеринослав (нині Дніпропетровськ (1787 р.)), Херсон (1788 р.), Миколаїв (1789 р.), Одеса (1794р.) та ін.
Отже, політичний лад Півдня України складався відповідно до загальноросійської політики з уніфікації місцевого управління. Провідну роль в освоєнні Півдня України відіграв український народ.
СУД І ПРОЦЕС
У договорі 1654 року була зафіксована вимога України "підтвердити права і вольності наші військові, які з віків мало Військо Запорізьке, що своїми правами судилося". Правосуддя в той час вважалося однією з найважливіших функцій влади і Військо Запорізьке надавало йому великої ваги. "Щоб ні воєвода, ні боярин, ні стольник у суди військові не вступалися, але від старшин своїх, щоб товариство судимі були: де троє чоловіків козаків, тоді два третього мають судити". Отже, в договорі була занотована теза про цілковиту незалежність України від царського уряду у сфері судочинства.
Внаслідок Визвольної війни польська судова система в Україні була скасована. Йдеться про шляхетсько-станові суди: земські — в цивільних справах, гродські — в кримінальних та підкоморські — в земельних. Всі суди в своїй діяльності керувалися Статутом 1588 року. В містах продовжувало діяти магдебурзьке право.
Після створення Української держави судова система складалася з Генерального суду, полкових, сотенних та громадських (сільських) судів.
Вищим судовим органом був Генеральний суд. До нього входили генеральні судді (в різні часи три, два, один) і генеральна старшина.
На початку Визвольної війни Генеральний суд діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості. З часом він перетворюється у вищу апеляційну інстанцію. Як вища інстанція Генеральний суд здійснював нагляд за нижчими судами, посилав до них своїх представників для участі в окремих судових засіданнях. Генеральний суд припинив своє існування у 1786 році.
Найбільшу кількість справ розглядали полкові суди, їх очолювали полкові судді, проте головували тут полковники. Полкові суди розглядали кримінальні та цивільні справи.
Полкові суди були судами другої інстанції по відношенню до сотенних судів, які очолювали сотники. До них входили також отаман, міський писар, осавул та хорунжий. Ці суди часто діяли разом з міськими (ратушними) судами, але у 1730 році їх було відокремлено. Повністю вони були ліквідовані у 1763 році.
Громадські, або сільські, суди були спільними для селян і козаків, але їхні справи розглядали окремо. До складу цих судів входили війт та представники від селян і козаків.
Як ми уже підкреслювали, в ратушних містах суди, починаючи з другої половини XVII ст., попадають під вплив полкової та сотенної адміністрації. Самостійність зберегли тільки суди у магістратських містах.
Окрім названих судів, в Україні існували церковні, цехові, мирові, третейські і ярмаркові суди.
Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1793;