УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СИСТЕМОЮ




Фінансова система являє собою доволі складний механізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визначальних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відносин у суспільстві. В основі цього лежить насамперед вибір правильної і доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює ви­робника і суспільство. Крім того, дуже важливим чинником є дійовість фінансового механізму, а також чітке фінансове законо­давство. Без цих передумов цілеспрямовано керувати фінансами практично неможливо. По-друге, ефективне функціонування фі­нансової системи залежить від організації управління нею.

Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і ме­тоди управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широ­кого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про упра­вління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, пла­нування тактики реалізації стратегії, організація виконання роз­роблених планів, облік і контроль.

Основним завданням органів управління фінансовою систе­мою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розме­жуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінан­совою системою країни. Основними його функціями є:

— вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення заходів щодо їх реалізації;

— організація бюджетного процесу, складання проекту Дер­жавного бюджету та його виконання після затвердження Верхов­ною Радою України;

— здійснення заходів з мобілізації коштів через систему дер­жавного кредиту та управління державним боргом;

— організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансо­вих операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

— організація функціонування ринку державних цінних паперів;

— забезпечення фінансових відносин держави з іншими краї­нами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;

— організація і здійснення фінансового контролю вкраїні. Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну структуру (схема 2.6):


 

Схема 2.6 Регіональна структура Міністерства фінансів України

 

Розмежування повноважень і функцій між органами Міністер­ства фінансів здійснюється за регіональним принципом. Так, Мі­ністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає і вико­нує Республіканський бюджет, обласні фінансові управління — обласні бюджети, районні й міські фінансові відділи — районні й міські бюджети.

Регіональні фінансові органи мають систему подвійного під­порядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому органу (наприклад, районні фінансові відділи — обласному фінансовому управлінню). Горизонтально фінансові ор­гани підпорядковані місцевим органам управління, тобто входять до складу відповідних державних адміністрацій.

Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона здійснює реві­зії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-реві­зійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльно­сті підприємств і організацій державного сектора. Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів.

Державне казначейство створено з метою забезпечення пов­ного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з центрального бюджету держави розташо­вані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру украй складно. Казначейство має таку саму регі­ональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування по­вноважень між регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознаками важливості того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування.

Державна податкова адміністрація організовує справляння податків та контроль за дотриманням податкового законодавства. На неї покладені такі основні функції:

— розроблення проектів податкового законодавства;

— проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платни­ків податків;

— облік платників податків та надходжень їх до бюджету;

— контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

— накладення штрафних санкцій та адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;

— міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

Регіональна структура податкової адміністрації аналогічна си­стемі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна держав­на податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організовує податкову роботу та діяльність пода­ткових органів у країні. Регіональними органами є податкові ад­міністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Киє­ві та Севастополі та податкові інспекції в районах і містах обласного підпорядкування. Податкові адміністрації в областях і містах з районним поділом виконують організаційні й консульта­ційні функції. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійс­нюють облік усіх платників, що перебувають на даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.

Рахункова палата України створена з метою здійснення по­завідомчого контролю за складанням і виконанням бюджету держави, аналізу бюджетної політики держави, контролю у сфері державного кредиту. Вона відіграє роль експертного органу, роб­лячи відповідні висновки і даючи рекомендації з питань фінансо­вої діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну від контрольно-ревізійної служби, яка здійс­нює детальний контроль за повним дотриманням фінансового за­конодавства, Рахункова палата здійснює контроль з позицій макроекономічного фінансового регулювання і дійовості фінансової політики.

Аудиторська палата, хоча і не є фінансовим органом, органі­зовує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юри­дичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської дія­льності й контролює дотримання вимог законодавства з аудитор­ського контролю.

Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарсь­кої діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових опе­рацій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановле­ним вимогам, достовірності фінансової звітності. Аудиторський контроль має за мету надання консультативної допомоги, за його результатами не приймаються рішення про накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фір­ми несуть відповідальність за правильність аудиторського виснов­ку, оскільки після їх перевірок податкова і фінансова звітність пе­ревіряється відповідними органами фінансового контролю.

Національний банк України є основною фінансовою інститу­цією у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання Національного банку — організація ефективного функціонування кредитної системи. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензії на окремі види банківських операцій (наприклад, валютні операції). Національ­ний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків за допомогою встановлення економічних нормативів (мінімального розміру статутного фонду, показників ліквідності й платоспро­можності та ін.) і розмірів обов'язкових резервів. Важлива його функція в банківській системі — забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків, тобто він є банком банків.

Національний банк проводить значну роботу з обслуговуван­ня уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави. Національний банк здійснює валютне регулювання і ви­значає офіційні курси валют чи валютні коридори.

Комерційні банки формують банківську систему і виконують такі основні функції: акумуляція тимчасово вільних коштів юри­дичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівкового обігу; кредитування; агентсь­кі та інші послуги клієнтам банку. В умовах ринкової економіки, комерційні банки являють собою серцевину фінансової системи, виконуючи роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють провідну роль у розвитку кожної країни. Тому економічна та фінансова міць країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи.

Розрізняють два типи комерційних банків: універсальні й спе­ціалізовані. Універсальні здійснюють усі види банківських опе­рацій. Спеціалізовані банки проводять тільки окремі види опера­цій або обслуговують певні галузі. Більшість банків в Україні є універсальними. До спеціалізованих банків відносяться ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші види банків.

За формою власності розрізняють державні, акціонерні й при­ватні банки. Однак незалежно від форми власності комерційні банки є суб'єктами підприємницької діяльності, яку вони здійс­нюють на основі комерційного розрахунку.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій бір­жі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції як на національ­ну, так і на іноземні валюти. Крім того, операції з купівлі-продажу валют здійснюються на міжбанківському валютно­му ринку.

Страхові компанії укладають угоди на страхування, при­ймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодуван­ня, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють фор­ми, види й умови страхування, установлюють розміри страхо­вих тарифів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринкуор­ганізовує функціонування ринку цінних паперів. Вона прово­дить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх круго­обіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає лі­цензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цін­ними паперами. Комісія контролює діяльність суб'єктів ринку цінних паперів — емітентів, інвесторів, фінансових посередни­ків, фондових бірж — відповідно до чинного у цій сфері зако­нодавства

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Ос­новне її призначення — організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватись і пер­винне розміщення цінних паперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв'язку з цим розріз­няють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Виступаючи центром торгівлі цінними паперами, фондова бі­ржа є індикатором ділової активності й проводить котирування акцій. Цим створюється система незалежної і досить об'єктивної оцінки діяльності акціонерних товариств. Тому бюлетені фондо­вих бірж відіграють дуже важливе значення у функціонуванні фінансової системи та економіки країни.

На ринку цінних паперів важливу роль виконують фінансо­ві посередники. За дорученням емітентів вони здійснюють ви­пуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку, а також проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників ґрун­тується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку цін­них паперів.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонально­го розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і здійснення їх виплат. Пенсійний фонд як орган управління має відповідні повноважен­ня з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підпри­ємств до фонду.

Фонди соціального страхування та Українська державна інно­ваційна компанія виконують аналогічні функції відносно відпо­відних цільових фондів.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Кудряшов В.П. Фінанси.— Херсон: Олді - плюс, 2002.

2. Романенко О.Р., Огородник С.Я., Зазюн М.С. Фінанси: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. —К.: КНЕУ, 2000.

3. Романенко О.Р. Фінанси. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 312 с.

4. Фінанси: курс для фінансистів: Навч. посіб./ За ред. В.І.Оспіщева . –К.: Знання, 2008.- 567 с.

5. Фінанси: Підручник/За ред. Юрій С.І., Федосова В.М.– К.: Знання, 2008.- 611 с.

6. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія). — К.: КНЕУ, 2006.






Дата добавления: 2020-10-14; просмотров: 123; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.024 сек.