Стан економіки України на момент проголошення незалежності

Наприкінці 80-х років економіка України уявляла собою частину народногосподарського комплексу СРСР. Командно-адміністративна система передбачала повну підпорядкованість економіки України економічній стратегії центру. Основою радянської економіки в той час були паливно-енергетичний та військово-промисловий комплекси. Але вже з 70-х років в економіці проявлялися кризові явища: уповільнення науково-технічного прогресу, зношення устаткування у головних галузях промисловості, відставання інфраструктурних галузей від виробництва, подорожчання видобутку сировини для промисловості.

До того ж амбіційна зовнішня політика керівництва країни потребувала нарощування військового потенціалу, який створювався військово-промисловим комплексом (ВПК). Матеріальні та фінансові ресурси для розвитку ВПК використовувались за рахунок інших галузей народного господарства та низької заробітної плати трудівників. Частка ВПК у загальному обсязі промислового виробництва становила понад 60 %. Все це забезпечувала жорстка планова система розподілу ресурсів. Економіка розвивалась суто екстенсивними методами. Незбалансованість структури економіки та розвиток, переважно, виготовлення засобів виробництва, призводили до зменшення виробництва товарів споживання та товарного дефіциту. Держава не могла зупинити падіння темпів промислового та сільськогосподарського виробництва, забезпечити виконання планів випуску продукції, позбавитися збиткових підприємств, частка яких становила 40 % від загальної кількості.

З кінця 60-х до кінця 80-х років у СРСР неухильно знижувалися такі економічні показники, як приріст обсягу виробництва промисловості – з 50 до 14 %, продуктивність суспільної праці – з 32 до 13 %, національний дохід впав у своєму прирості з 45 до 16 %. В Україні традиційно розвинуті індустріальні галузі економіки – видобуток вугілля і металевих руд, важке машинобудування, виробництво металів – швидко занепадали через брак нових технологій, ставали нерентабельними. Частка галузей української економіки, що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29 %, тоді як у розвинених країнах цей показник досягав 50–60 % і більше [5, с. 232].

Отже, криза, яка охопила економіку CРСР і, відповідно, економіку України, була результатом функціонування адміністративно-командної системи . Ця економічна система, заснована на суцільному одержавленні засобів виробництва, надцентралізації, силі наказу та інструкції зверху, не могла забезпечити зацікавленість людей у наслідках своєї праці, не сприяла зростанню виробництва та доходів, суттєво обмежувала особисте споживання.

Керівництво прагнуло реформувати економіку, поєднуючи ринкові важелі з централізованим плануванням, але це виявилося неможливим. Спад виробництва тривав у всіх галузях господарства. Національний дохід у 1990 році скоротився на 4 %, а в 1991 – ще на 13 %.Дефіцитними стали не тільки промислові, а й продовольчі товари. Значне підвищення роздрібних цін та знецінення заощаджень на банківських вкладах різко погіршили життєвий рівень населення [5, с. 237].

Посилення кризових явищ в економіці призвело до тотального дефіциту товарів, зростання соціальної напруги у суспільстві, незадоволеності народу економічним становищем та недовіри до керівництва країни.

Першим рішучим кроком на шляху до повної національно-державної незалежності було прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 року «Декларації про державний суверенітет України». А 24 серпня 1991 р. Верховна Рада проголосила Акт незалежності України, що відкрило новий етап в історії нашої держави.