Економічне вчення Дж. М. Кейнса

У 1936 році англійський економіст Дж. М. Кейнс опублікував роботу «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», де обґрунтував неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси. Новаторство економічного вчення полягало у перевазі макроекономічного аналізу над мікроекономічним.

Кейнсіанство – один із напрямів економічної думки, в основі якого лежить теза про необхідність та значення державного регулювання економіки за допомогою широкого застосування державою фіскальної, грошово-кредитної політики та інших активних заходів впливу на ринковий механізм, який не здатний у короткостроковому періоді швидко відновлювати повну зайнятість, а тому необхідне стимулювання сукупного попиту держави.

Головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це і зробило його основоположником макроекономікияк самостійного розділу економічної теорії.

В економічний аналіз суспільного відтворювання разом з об'єктивними чинниками вводиться суб'єктивний – психологія суспільствав умовах нового індустріального порядку: психологічне відчуття споживання, психологічне відчуття переваги ліквідності і психологічна оцінка ефективності інвестицій як вияв основного психологічного закону нового часу: частина доходу не вступає в споживання, а вступаючи, збільшує цей дохід, прискорює індустріальний прогрес.

Кейнс піддав критиці постулати класичної теорії, яка «...панує над практичною й економічною думкою панівних і академічних кіл нашого покоління. Я наведу докази того, що постулати класичної теорії застосовані не до загального, а тільки до особливого випадку, оскільки економічна ситуація, яку вона розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги».

Класична загальна теорія ґрунтувалася на аналізі вартості і розподілу. Кейнс висуває і створює свою теорію на підставі особливої ролі ефективності сукупного попиту в трактуванні, відмінному від класичної школи.

Сукупний ефективний дохідє базовим поняттям кейнсіанської концепції. Базовим поняттям продукції є сукупна пропозиція – виручка, очікувана підприємцем на базі відповідної зайнятості. Основа першого і другого – зайнятість праці, оскільки пріоритет праці виступає абсолютно зрозуміло. У поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції Кейнс вкладає відмінний від класичної схеми зміст.

Кейнс також дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвиненого капіталістичного суспільства потрібно шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності тощо), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. В центрі теорії Кейнса – проблема факторів, що визначають величину попиту та його зростання. Вихіднім є те, що «ефективний попит» тотожний національному доходу, який витрачається на споживання і нагромадження, тобто складається з особистого та виробничого попиту. Перший – це витрати суспільства на споживчі блага, другий – на інвестиції (капітальні блага), інакше кажучи – це споживчий та інвестиційний (виробничий) попит.

Кейнс розглядає «ефективний попит» у зв'язку з дією трьох факторів:

– схильності до споживання;

– схильності до інвестицій;

– переваги ліквідності.

Схильність до споживання визначає величину споживчого попиту. Витрати на споживання зростають по мірі збільшення доходу, що є в розпорядженні суспільства. У зв'язку з відставанням споживання від темпів зростання доходів Кейнс встановив так званий «основний психологічний закон». Економічна сутність цього закону полягає в тому, що зі зростанням доходу збільшується і споживання, але меншою мірою, ніж збільшується дохід, оскільки зростає схильність до заощаджень. Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій, є норма процента й норма очікуваного прибутку. Тобто, інвестиції можуть здійснюватися лише тоді, коли очікуваний прибуток перевищуватиме позичковий процент. А розрив між рівнем доходу та споживання є можливим тільки тоді, коли інвестиції дорівнюють заощадженням. Ліквідність у Кейнса – це можливість продати протягом одиниці часу за максимальною ціною будь-яке майно.

На відміну від неокласиків, Кейнс поставив безробіття у залежність не від заробітної плати, а від браку «ефективного попиту», а обсяг зайнятості – від рівня виробництва «національного доходу», тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Кейнс вважав, що найрозумніша політика полягає у підтримуванні стійкого загального рівня грошової заробітної плати. Постулати класичної школи, які заперечує Кейнс представлено в таблиці 9.2.

Таким чином, основним стратегічним напрямом економічної політики за Кейнсом, має бути підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворенню заощаджень на капіталовкладення.

З поміж найважливіших заходів, здатних компенсувати відставання попиту, «активізувати схильність до споживання», Кейнс називає фіскальну політику, яка регулює величини чистих податків та державних закупівель.

Норма процента – одна з найважливіших характеристик теорії грошей Кейнса. Гроші – один із капітальних активів, що мають високу премію за ліквідність за незначних витрат утримання.

Дж. М. Кейнс – за кількісну теорію грошей, але формулює її по-своєму: «Доки є неповна зайнятість факторів виробництва, ступінь їх використання буде змінюватись у тій самій пропорції, що й кількість грошей; якщо наявна їх повна зайнятість, то ціни змінюватимуться у тій самій пропорції, що й кількість грошей».

Кейнс уводить поняття асиметрії в економічних процесах сучасної йому економіки. Під гіперінфляцією Кейнс розуміє ситуацію, коли ступінь забезпечення грошей починає випереджати темпи зростання паперового обігу.

Таблиця 9.2 – Постулати класичної школи та Дж. М. Кейнс