Держава в системі соціального партнерства

Третьою стороною в системі партнерських відносин є держава. Вона здатна відігравати різні ролі в соціальному партнерстві: гаранта, вмовлювача, контролера, арбітра і т.д. При цьому участь держави в соціальному партнерстві проходить на державному або галузевому рівнях. Розглянемо найбільш типові функції держави в соціальному партнерстві.

Держававиступає як гарант основних громадянських прав, які важливі для вільного здійснення прав працівників, профспілкових прав, прав підприємців і ефективного функціонування любої системи соціально-трудових відносин. Тут держава виступає як організатор і координатор соціально-трудових відносин. При цьому однією з найважливіших функцій держави є розробка правових засад і організаційних форм соціального партнерства, правил і механізмів взаємодії сторін, встановлення обґрунтованих розмірів і порядку визначення мінімальних соціально-трудових стандартів (мінімальної зарплати, соціальних пільг і гарантій та ін.).

Державу можна розглядати як незалежного регулятора системи соціально-трудових відносин, так як вона здатна встановлювати юридичні рамки, що захищають права профспілокі трудящих і які закладають організаційні і процедурні основи колективних переговоріві владнання трудових конфліктів.

Держава може бути і стороною на переговорахчи в консультаціях в межах трьохсторонніх соціально-трудових відносин з метою напрацювання чи втілення в життя соціальної, економічної і промислової політики в державі. Держава іноді робить спроби впливати на результати двосторонніх переговорів між працедавцями та профспілками.

Щоб досягнути своєї мети, державаможе застосовувати або переконання, або контроль, наприклад примусово продовжити термін дії укладених угод між працедавцями та профспілками, встановити прийнятні орієнтири надбавок до ЗП.

Держава також є потужним працедавцем, і її політика в соціально-трудових відносинах в державному секторі економіки має суттєвий вплив на трудові відносини загалом.

В багатьох країнах вирішення колективних конфліктівздійснюють засобами примирювальних і арбітражних процедур, під егідою третьої сторони – держави, оскільки адміністративні процедури для сторін значно дешевші ніж судова тяжба.

Роль держави в соціальному партнерстві як організатора полягає в тому, що вона повинна взяти на себе функції законодавчого закріплення того, що було предметом домовленостей сторін, встановити умови для напрацювання таких домовленостей, забезпечити контроль за їх неодмінним виконанням.

В Україні йде впорядкування законодавчої бази з метою врегулювання різних аспектів соціального партнерства, але цей процес мав би відбуватися значно жвавіше. Прикладом може служити Польща та Росія, де законотворчі процеси в цьому напрямку ведуться не тільки з ініціативи держави, але і профспілок, та об’єднань працедавців.

4. Контрольні запитання та завдання

1. Два способи розв’язання трудових конфліктів?

2. Що розуміють під соціальним партнерством?

3. Хто виступає партнером в соціальному партнерстві?

4. Які основні принципи цивілізованих відносин між партнерами в соціальному партнерстві?

5. На яких засадах базуються колективні переговори?

6. На яких принципах укладаються колективні договори?

7. На яких принципах відбуваються взаємні консультації та контроль за дотриманням угод?

8. Яка роль об’єднань підприємців в соціально-трудових відносинах?

9. Яка роль профспілок в соціально-трудових відносинах?

10. Яка роль держави в соціально-трудових відносинах?

Резюме

Найважливішою формою соціально-трудових відносин в умовах ринкової економіки є соціальне партнерство, яке являє собою такий тип і систему відносин між працедавцями та працівниками, при яких в рамках соціального миру забезпечується узгодження їх найважливіших соціально-трудових інтересів.

В рамках соціального партнерства на державному рівні щорічно укладаються угоди з соціально-економічних питань між урядом та об’єднаннями профспілок.

Відносини між соціальними партнерами повинні складатись на основі принципів відпрацьованих МОП, до числа яких відноситься встановлення загального і міцного миру на засадах соціальної справедливості, надання працівникам нормальних умов праці, признання і гарантії права на об’єднання, права всіх людей на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи, гідності і рівних можливостей.

Є і специфічні принципи організації роботи партнерів – колективні переговори, укладення договорів та домовленостей, взаємні консультації і контроль, вирішення колективних спорів. Сюди відносяться і трьохсторонність на основі представництва держави, профспілок і підприємців, рівність сторін та неприпустимість ущемлення прав жодної зі сторін, повноважність їх представників, відповідальність за прийняті взаємні зобов’язання, тяжіння сторін до врегулювання трудових спорів при допомозі примирювальних методів і процедур, максимальне врахування інтересів кожної сторони.

Серед інтересів об’єднань підприємців найважливішими є створення сприятливих умов для підприємництва, тяжіння до фінансової стійкості і прибутковості.

Профспілки, як сторона в системі соціального партнерства покликані виражати і захищати інтереси працівників на виробництві та поза ним.

Держава в системі соціального партнерства покликана виконувати функції гаранта основних прав і свобод, незалежного регулятора системи соціально-трудових відносин, організатора і координатора переговорів, арбітра при вирішенні трудових конфліктів. Для повноцінної реалізації цих функцій держава формує законодавчо-правову базу, створюючи цим основу для цивілізованої системи соціального партнерства.