Стандартизація як засіб забезпечення безпеки та якості товарів, робіт, послуг

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» вимоги до якості товарів іпослуг визначаються в нормативних документах зі стандартиза­ції. Ці нормативні документи повинні ґрунтуватися на сучасних досягненнях науки, техніки і технології, міжнародних стандартах, правилах і рекомендаціях зі стандартизації, прогресивних націо­нальних стандартах інших держав; враховувати умови викорис­тання товарів, результатів роботи, послуг; умови і режим праці і не порушувати положення законодавства.

Дія зазначеного Декрету поширюється на всі підприємства, установи й організації незалежно від форм власності івидів діяль­ності, що діють на території України, а також на громадян-суб'єктів підприємницької діяльності.

Державну систему стандартизації створює Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики — національний орган зі стандартизації.

До нормативних документів зі стандартизації, що діють на території України відносяться: Державні стандарти України (ДСТУ); Галузеві стандарти (ГСТУ); Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і союзів; Технічні умови (ТУУ); Стандарти підприємств (СТП).

Крім того, до державних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми і правила, державні класифікатори техніко-економічної і соціальної інформації, а також міжнародні державні стандарти, передбачені угодою про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації, підписаним у м. Москві 13 березня 1992 р.

Отже, можна зробити висновок, що стандарт - це державний стандарт, галузевий стандарт, технічні умови й інші нормативні документи, затверджені відповідним органом, у яких вказуються загальні принципи або характеристики щодо визначених об'єктів стандартизації або технічні вимоги, яким повинна відповідати конкретна продукція. Дане визначення стандарту закріплене й у Декреті КМ України «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їх порушення». Також, ст. 1 Декрету дає наступні визначення норм і правил, що містять загальні вимоги до якості продукції:

а) норми - метрологічні, будівельні, санітарні й інші обов'язкові вимоги, затверджені відповідним органом, що встановлюють гранично припустимі величини показників продукції і концентрації речовин, які гарантують якість продукції;

б) правила - затверджені відповідним органом, метрологічні, санітарні, протипожежні, екологічні, організаційні, технологічні й інші вимоги до виробництва продукції.

ДСТУ розробляються на: 1) організаційно-методичні і загально технічні об'єкти; 2) вироби машинобудівного застосування; 3) основні елементи народногосподарських об'єктів державного зна­чення; 4) продукцію міжгалузевого призначення; 5) продукцію для населення; 6) методи іспитів.

Вимоги до якості, закріплені в ДСТУ, поділяються на обов'язкові, підлягаючі дотриманню всіма державними органами управліннями і суб'єктами, що здійснюють підприємницьку діяльність, і рекомендаційні.

До обов'язкових вимог ДСТУ, відповідно до діючого законодавства, відносяться наступні вимоги:

1) вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища, і вимоги до мето дів іспитів цих показників;

2) вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні санітарні норми і правила;

3) метрологічні норми, правила, вимоги і положення, що забезпечують вірогідність і єдність вимірів;

4) положення, що забезпечують технічну єдність під час розробки, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції

Усі інші вимоги до якості товарів, робіт і послуг, закріплені не ДСТУ, носять рекомендаційний характер. Наприклад, основні споживчі (експлуатаційні) характеристики, естетичні и ергономічні вимоги і т.ін.

Державні стандарти України затверджуються і реєструються Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики, а державні стандарти в галузі будівництва і промисловості будівельних матеріалів - Міністерством України у справах будівництва й архітектури.

Що стосується галузевих стандартів (ГСТУ), вони розробляються і приймаються відповідними державними органами управління в межах їхньої компетенції на продукцію (товари, роботи, послуги) окремих видів, при відсутності державних стандартів України або в разі потреби встановлення вимог, що перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню всіма підприємствами й організаціями, що входять у сферу управління органу, що їх затвердив.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і союзів розробляються при необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, отриманих в окремих галузях знань або сферах професійних інтересів. Ці стандарти можуть використовуватися на основі добровільної згоди споживачів. Крім того, ці стандарти також підлягають обов'язковій реєстрації в Держпотребстандарті України.

Єдина вимога, передбачена п. З ст. 6 Декрету КМ України «Про стандартизацію і сертифікацію» відносно галузевих стандартів і стандартів науково-технічних та інженерних товариств і союзів, - вони не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних стандартів України.

Стандарти підприємств розробляються і затверджуються підприємствами самостійно. СТП розробляються на продукцію, яка використовується лише на конкретному підприємстві і тому порядок розробки, затвердження, обліку, зміни і скасування СТП також визначається підприємством самостійно.

У даний час у сфері товарного обороту продовжують діяти технічні умови (ТУУ), що містять вимоги, які регулюють відносини між постачальником (розроблювачем, виробником) і споживачем (замовником) продукції.

Для організації інформування споживачів (замовників) про номенклатуру і якість продукції, що випускається, контролю відповідності технічних умов обов'язковим вимогам державних, а в передбачених законодавством випадках - галузевих стандартів, технічні умови на продукцію і зміни до них підлягають дер­жавній реєстрації в територіальних органах Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Технічні умови і зміни до них, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються недійсними. Тому ТУУ являють собою такий саме нормативний документ зі стандартизації, як галузеві стандарти і стандарти підприємств (ст. 7 Декрету).

Нормативні документи із стандартизації повинні застосовуватися державними органами управління, підприємцями на стадіях розробки, підготовки товарів до виробництва, виготовлення, реалізації, використання, збереження, транспортування й утилізації, при виконанні робіт і наданні послуг, розробці технічної документації (конструкторської, технологічної, проектної, у тому числі технічних умов на товари і послуги, що продаються). У договорі на постачання продукції повинні бути посилання на нормативні документи, які пройшли державну реєстрацію, і згідно з якими буде поставлятися продукція.

Таким чином, затверджуючи обов'язкові вимоги щодо якості товарів і послуг, спрямовані на забезпечення безпеки життя, здоров'я і майна, охорони навколишнього природного середовища, і зобов'язуючи підприємців застосовувати і дотримуватись їх, держава захищає права і законні інтереси споживачів, які використовують ці товари і послуги.

При цьому, тільки встановлення вимог до якості товарів не гарантує якості кожного окремого товару, тому товари і послуги, на які актами законодавства або інших нормативними документами встановлені обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів, їхнього майна, природного середовища, підлягають обов'язковій сертифікації відповідно до діючого законодавства. Реалізація і використання таких товарів (у тому числі імпортних), виконання робіт і надання послуг без сертифіката відповідності забороняється (п. 4 статті 14 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Розглянута система стандартизації та сертифікації діє ще з часів Радянського Союзу. Однак сьогодення диктує потребу гармонізації законодавства України з законодавством Євро­пейського Співтовариства, у тому числі і в розглянутій галузі. Реформування системи стандартизації почалося в Україні прийняттям вищезазначених Декретів, але створення нової системи технічного регулювання почалося з прийняттям Закону України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. № 24-08-Ш [88]. Згідно зі ст. 5 Закону, метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.

Закон ввів наступні поняття у сфері стандартизації.

Стандарт - документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу.

Нормативний документ - документ, який встановлює правила, загальні принципи або характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Видами нормативного документу є стандарт, кодекс усталеної практики та технічні умови.

Кодекс усталеної практики (звід правил) - документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, експлуатації обладнання, конструкцій або виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси або послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Технічний регламент - нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо, або через посилання на стандарти чи відтворює їх зміст.

На даний момент в Україні роботи із стандартизації можуть проводити: центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації (Держспоживстандарт України), рада стандартизації, технічні комітети стандартизації, інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. Залежно від рівня суб'єкта стандартизації, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:

— національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

- національні стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією.

Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоздатності вітчизняної продукції та бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, або надавати перевагу виробнику продукції чи продукції залежно від місця її виготовлення. Закон також встановлює, що об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної або промислової власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об'єкт.

Згідно з законом, центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації має право встановлювати знак відповідності продукції національним стандартам. Національний знак від­повідності продукції національним стандартам - це знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції всім вимогам стандартів, що поширюються на дану продукцію. Відповідність продукції національним стандартам підлягає добровільному підтвердженню.