Норми радіаційної безпеки

Основні принципи дозових навантажень. Для визначення необхідного захисту людини від існуючого опромінювання, а також для створення безпечних умов практичної діяльності людей, під час якої вони можуть опинитись під дією іонізуючих випромінювань – створено норми радіаційної безпеки (НРБ).

Основні принципи регламентації дозових навантажень такі: не перевищу­вати встановленої дозової межі; виключити будь-яке необґрунтоване опромінен­ня; знижувати дози опромінення до можливого найнижчого рівня, враховуючи економічні та соціальні фактори. Перше видання НРБ-76 (1981 р.) було уточнене після аварії на ЧАЕС.

“Норми радіаційної безпеки України” (НРБУ – 97) є основним Державним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення, як для окремої людини, так і суспільства взагалі.

“Нормами радіаційної безпеки” встановлюються такі категорії осіб, які зазнають опромінення:

Категорія А (персонал) – особи, які постійно, чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б (персонал) – особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць в приміщеннях та на промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення.

Категорія В – все населення.

“Нормами радіаційної безпеки” та зазначеним Законом, визначені основні дозові межі (ліміти дози) опромінення для різних категорій населення, перевищення яких вимагає застосування заходів захисту людини. З лімітом дози порівнюється сума ефективних доз опромінення від усіх індустріальних джерел випромінювання. До цієї суми не включають:

- дозу, яку одержують від природних джерел випромінювання;

- дозу опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження;

- дозу, яку одержують при медичному обстеженні або лікуванні;

- дозу, що пов’язана з аварійним опроміненням населення.

Основні дозові межі (ліміт ефективної дози) для категорій осіб, які зазнають опромінювання, становлять:

- Категорія А – 20 мЗв (2 бер) за рік;

- Категорія Б – 2,0 мЗв (0,2 бер) за рік;

- Категорія В – 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік;

Індивідуальний дозиметричний контроль, у конкретних у кожному випад­ку обсягах є обов’язковим для осіб, у яких річна ефективна доза опромінення може перевищувати 10 мЗв за рік.

Заходи щодо укриття людей застосовуються, якщо протягом перших десяти діб, очікувана сукупна ефективна доза опромінення може перевищити 5 мЗв (0,5 бер).

Тимчасова евакуація людей здійснюється у разі, якщо протягом не більш одного тижня ефективна доза опромінення може досягти рівня 50 мЗв (5 бер).

Йодна профілактика застосовується у разі, якщо очікувана поглинута доза опромінення щитовидної залози від накопиченого в ній радіоактивного йоду може перевищити 50 мГр (5 рад). Додаткові обмеження існують для жінок репродуктивного віку.

Під час виконання аварійних робіт максимальне накопичення дози не повинне перевищувати 25 рад (для персоналу) та 10 рад (для населення). Доза, отримана за рахунок існуючого фону випромінювання та від інших джерел випромінювання за 70 років життя, повинна складати біля 14…15 бер. За цього рівня опромінення медиками не встановлено шкідливої дії на здоров’я дітей та дорослих.

Встановлено, що за доз опромінення близько 10 рад не спостерігається змін в органах та тканинах організму людини. Короткочасні незначні зміни складу крові спостерігаються лише за одноразового опромінення дозою в 25…75 рад. Розвиток променевої хвороби спостерігається під час опромінення дозою більше 100 рад. Променева хвороба тяжкого ступеню може розвинутися після одноразового опромінення всього тіла дозою 400 рад та більше.

3. Біологічна дія іонізуючих випромінювань.
Ознаки радіаційного ураження

Біологічний ефект іонізуючих випромінювань залежить від сумарної дози під час дії опромінювання, виду випромінювань, розмірів опроміненої поверхні та індивідуальних особливостей організму.

Особливості дії іонізуючого випромінювання на живий організм наступні:

· наявність прихованого або інкубаційного періоду прояву дії випромі­нювань;

· дія від малих доз випромінювань може накопичуватися в організмі та сумуватися;

· іонізуючі випромінювання діють безпосередньо не лише на опромінену людину, але і на її потомство;

· різні органи живого організму мають різну чутливість до опромінення;

· дія опромінення залежить від частоти.

Під час дії іонізуючого випромінювання на організм людини, в першу чергу, пошкоджуються клітини, які активно діляться – клітини легенів, молочних залоз, кісткового мозку.

За однієї і тієї ж дози опромінення у дітей уражається більша кількість клітин, ніж у дорослих, бо у дітей всі клітини знаходяться в стадії поділу, а в дорослих вони перебувають у трьох стадіях: діляться швидко, діляться повільно, зовсім не діляться. А це означає, що особи, які зазнали опромінення в дитинстві, мають вищий ризик утворення пухлин протягом наступного періоду життя, ніж опромінені дорослі. Біологічне пошкодження значно посилюється під час внутрішнього опромінення.

Ураження радіацією людського організму залежить від виду випромінювань. Так, альфа та бета-частинки мають довжину вільного пробігу невелику та впливають на людину лише в тому разі, коли людина знаходиться близько від їх джерела, або під час потрапляння в її організм. Велику проникну здатність мають гамма-випромінювання, потік нейтронів та рентгенівські промені.

Під час іонізації атоми та молекули клітин живої тканини, за рахунок порушень хімічних зв΄язків та розпаду життєво важливих речовин, втрачають здатність до подальшої життєдіяльності. Існує багато видів ураження клітин, з яких слід виділити: параліч клітин (з наступним повним або частковим відновленням), смерть клітин, розлад нормальних функцій клітин, поява клітин злоякісного новоутворення, мутація генів та пошкодження хромосом та ферментів.

У більшості випадків, за проникаючої радіації, у людей виникає променева хвороба, яку поділяють на гостру та хронічну. Розрізняють 4 ступені гострої променевої хвороби:

• променева хвороба першого (легкого) ступеня виникає за загальної експозиційної дози опромінення 100…200 бер. Прихований період може продов­жуватись два-три тижні, після чого з’являються загальна слабкість, відчуття важкості в голові, стискання в грудях, підвищена пітливість, можливе періодичне підвищення температури;

• променева хвороба другого (середнього) ступеня виникає за експозицій­ної дози опромінення 200…400 бер. Прихований період продовжується близько тижня. Хвороба проявляється в більш важкому нездужанні, розладі функцій нервової системи, болях у голові, запамороченні, можливі нудота, розлади шлун­ково-кишкового тракту, підвищення температури тіла, різке зниження (майже наполовину) кількості лейкоцитів у крові, особливо лімфоцитів. Під час актив­ного лікування одужання може наступити через 1,5 … 2 місяці, але можлива і смерть (до 20% випадків);

• променева хвороба третього (важкого) ступеня виникає за загальної експозиційної дози 400…600 бер. Прихований період – до кількох годин. Відзначається важкий загальний стан, сильні болі в голові, нудота, розлади шлунково-кишкового тракту з кров’янистим випорожненням, інколи втрату свідомості або різке збудження, крововилив у слизові оболонки та шкіру, некроз слизових оболонок в ділянці ясен. Кількість лейкоцитів, а потім еритроцитів та тромбоцитів різко зменшується. Оскільки послаблюється захисна функція орга­нізму, з’являються різні інфекційні ускладнення. Без лікування хвороба у 20…70% випадків закінчується смертю, найчастіше від інфекційних ускладнень або від кровотечі;

• під час опромінення експозиційною дозою понад 600 бер розвивається вкрай важка четверта ступінь променевої хвороби, яка, не зважаючи на лікування, як правило, закінчується смертю протягом двох тижнів.

Хронічна променева хвороба виникає за щоденного загального опромінення в 0,1-0,5 бер/добу з досягненням сумарної дози 70-100 бер.