КОЛІЗІЙНІ ПИТАННЯ В ОБЛАСТІ СІМЕЙНОГО ПРАВА

 

Матеріально-правові норми сімейного права різних держав мають велику розмаїтість, що породжує на практиці виникнення колізій при рішенні різних питань правовідносин з іноземним елементом. Поряд з особливостями економічного ладу істотний вплив на регулювання сімейних відносин роблять національні, побутові, релігійні особливості й традиції. Говорячи про цьому, необхідно насамперед відзначити особливості нашого законодавства в цій області. Відповідно до Конституції України, чоловіки й жінки мають рівні права й свободи.

Для сімейних відносин характерно повна рівноправність чоловіка й жінки в рішенні всіх питань сімейного життя, у тому числі й відносно виховання дітей. Норми нашого сімейного права спрямовані на всіляку охорону інтересів матері й дитини. У сімейних відносинах здійснюється рівноправність громадян незалежно від їхньої національності, раси й відносини до релігії.

Для сімейного права ряду держав характерне верховенство чоловіка; у багатьох країнах дотепер зберігається нерівноправне положення чоловіка й дружини в родині. Цивільні кодекси цих держав установили так званий шлюбний договір, що укладається до шлюбу й закріплює насамперед права чоловіка на майно дружини.

Законодавство більшості держав виходить із одношлюбності (моногамія). Однак дотепер в окремих країнах Азії й Африки зізнається багатоженство (полігамія), зберігаються архаїчні звичаї сплати викупу за наречену, установлений украй низький вік для вступу жінки в шлюб. Все це свідчить про дискримінації жінки в сімейному праві. Законодавству й практиці ряду країн відомі расові обмеження; не допускаються шлюби між людьми різної раси або різного віросповідання.

Із цих окремих прикладів видно, що при розходженнях у сімейному законодавстві в тих випадках, коли в шлюб вступають громадяни різних держав, рішення колізійного питання здобуває певне значення. У державах Заходу колізійні норми сімейного права відрізняються більшою розмаїтістю. Шлюбна правоздатність, тобто саме право одружуватися, відсутність перешкод для вступу в шлюб - все це визначається в ряді держав особистим законом кожного із чоловіка й жінки. У випадку розірвання шлюбу між чоловіками різного громадянства в ряді країн застосовується законодавство країни громадянства чоловіка.

Шлюб, укладений в одній державі відповідно до закону місця його висновку, може бути не визнаний в іншій державі, що породжує так називані "шлюби, що кульгають".

Майнові відносини чоловіка й жінки визначаються в ряді держав особистим законом чоловіка.

У багатьох державах вирішується ряд колізійних питань. Згідно § 31 Закону про міжнародне приватне право Угорщини, матеріально-правові умови дійсності шлюбу регулюються "загальним особистим законом" осіб, що вступають у шлюб. Якщо особисті закони цих осіб різні, то шлюб є дійсним лише у випадку, коли умови дійсності "існують відповідно до законів обох сторін".

В Угорщині до форми шлюбу застосовується право місця висновку шлюбу. У КНР при вступі в шлюб громадянина КНР із іноземцем застосовується закон місця висновку шлюбу, а при розірванні шлюбу - закон місця знаходження суду, що прийняв справу до розгляду (ст. 147 Загальних положень цивільного права 1986 р.). Основним принципом при рішенні питань розірвання шлюбу є за законами Угорщини й колишньої Югославії, як правило, закон громадянства чоловіка й жінки.

Відносно захисту прав дітей для Україні діє Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р.

 

2. УКЛАДЕННЯ ШЛЮБУ

 

1. Укладення в Україні шлюбів українських громадян з іноземцями. У сучасних умовах міжнародного співробітництва спостерігається збільшення числа шлюбів українських громадян з іноземцями. укладення таких шлюбів, у свою чергу, спричиняє збільшення числа випадків різного громадянства дітей й їхніх батьків.

В Україні реєструються шлюби як між вітчизняними громадянами й іноземцями, так і між іноземцями, у тому числі й між громадянами різних держав. Наше законодавство не встановлює заборони для вступу українських громадян у шлюб з іноземцями або необхідності одержання дозволу на такий шлюб.

Шлюби наших громадян з іноземними громадянами, а також шлюби іноземних громадян між собою укладаються в Україні по українському законодавству (ст. 55 Закону України про міжнародне приватне право). Іншими словами, у цій області застосовується колізійний принцип "місця укладення шлюбу". Шлюб укладається у формі, передбаченої нашим законодавством, тобто реєструється в бюро реєстрації актів громадянського стану (РАГСі) відповідно до встановленого для такої реєстрації правилами. Укладення в Україні шлюбу по релігійному обряді не породжує юридичних наслідків, хоча б вітчизняний закон і визнавав такі шлюби.

Згода на вступ у шлюб в Україні повинне бути зроблене особисто особами, що вступають у шлюб. У ряді країн (Іспанії, Перу й ін.) допускається видача доручення представникові на висновок шлюбу. Наш закон не допускає такого представництва.

Матеріальні умови вступу в шлюб іноземців також визначаються не по їхньому національному законі, а за нашим законом. Так, за українським законом для вступу в шлюб потрібні наявність взаємної згоди, досягнення шлюбного віку й т.д.

Сімейний кодекс встановлює, що шлюби не можуть бути укладені між особами, якщо хоча б одне з них уже складається в іншому шлюбі, тому громадянин країни, якому його національний закон дозволяє багатоженство, не може одружитися в Україні, якщо він перебуває в іншому шлюбі, укладеному поза межами України.

Іноземець не вправі вимагати реєстрації шлюбу, незважаючи на те, що закон країни його громадянства допускає багатоженство. У деяких мусульманських країнах (Туреччини, Іраку) полігамія не допускається.

При вступі в шлюб іноземців, так само як і при вступі в шлюб наших громадян, перевіряється, немає чи перешкод до укладення шлюбу, і насамперед чи не перебувають такі особи в іншому шлюбі. Обов'язок повідомляти про перешкоди до вступу в шлюб лежить на особах, що вступають у шлюб.

Одним з доказів того, що особа, що вступає в шлюб, коли мова йде про громадянина України, не перебуває в іншому шлюбі, є відсутність у його паспорті штампа про реєстрації шлюбу. При реєстрації шлюбів іноземців, у документах яких немає відомостей про родиний стан, вони повинні на вимогу установи, що реєструє шлюб, представити довідку, видану компетентними органами країн, громадянами яких вони є, про те, що вони в шлюбі не перебувають. На практиці такі довідки звичайно видаються посольствами або консульствами відповідної країни в Україні.

Невідомі нашому праву заборони до вступу в шлюб, установлені законодавством країни громадянства іноземця, не можуть привести до відмови в реєстрації шлюбу в Україні (расові або релігійні обмеження, відсутність згоди батьків на вступ у шлюб і т.п.; наприклад, ст. 31 алжирського Сімейного кодексу 1984 р. забороняє мусульманці виходити заміж за немусульманина). Це ставиться й до заборон або обмежень, установленим законодавством іншої країни для шлюбів з іноземцем. Практично найбільше часто зустрічається не повна заборона для вступу в шлюб з іноземцем, а обмежений: установлюється необхідність одержання спеціального дозволу компетентного органа країни громадянства для вступу в шлюб з іноземцем (наприкінці 80-х років обмеження такого роду були встановлені більш ніж в 50 державах миру). Так, дозвіл на вступ у шлюб з іноземцем потрібно для всіх громадян або окремих категорій (наприклад, спрямованих на навчання за кордон) по законодавству Угорщини, Індії, Іраку, Італії, Норвегії, Румунії, Польщі, Швеції й інших країн.

При реєстрації шлюбів наших громадян з іноземцями в ряді випадків ураховується законодавство країни громадянства іноземця, що дозволяє зменшити можливість невизнання шлюбу, укладеного за нашими законами, у країні громадянства іноземця. Можна привести такий приклад: якщо, відповідно до законодавства якої-небудь країни, її громадянин не може одружитися з іноземцем без дозволу, то при відсутності такого дозволу шлюб може бути визнаний у цій країні недійсним. У подібних випадках наш орган РАГСу відповідно до діючих правил зобов'язаний роз'яснити, що вступає в шлюб відповідні правила національного закону й з'ясувати, чи є в іноземця відповідний дозвіл на вступ у шлюб. Якщо такого дозволу ні, то за узгодженням з особами, що вступають у шлюб, призначається час реєстрації шлюбу з таким розрахунком, щоб іноземець міг протягом цього строку одержати дозвіл. У випадку, коли протягом призначеного строку відповідний дозвіл не буде отриманий й особи, що вступають у шлюб, незважаючи на це, будуть наполягати на реєстрації шлюбу, орган загсу зробить відповідну реєстрацію й без зазначеного документа. Такий шлюб буде дійсним за нашим законом, однак він може бути визнаний недійсним за національним законом чоловіка-іноземця, що може привести до істотного обмеження інтересів нашого громадянина при його знаходженні в країні чоловіка-іноземця.

Процедура роз'яснення у випадках такого роду має істотне значення, оскільки наш громадянин, що вступає в шлюб з іноземцем, повинен знати заздалегідь, що не виключено, що він не буде користуватися в державі громадянства іншого чоловіка, а також у третій країні ні особистими, ні майновими правами чоловіка й буде відчувати ряд інших негативних наслідків, викликаних можливим невизнанням дійсності шлюбу за рубежем.

У договорах про правову допомогу, ув'язнених в 80-х роках з Болгарією, В'єтнамом, Угорщиною, Чехословаччиною, Фінляндією, передбачається, що форма висновку шлюбу визначається законодавством тієї країни, на території якої укладається шлюб.

Відносно матеріальних умов укладення шлюбу спеціальні правила є в договорах про правову допомогу з В'єтнамом і Чехословаччиною. Так, згідно ст. 23 договору СРСР із В'єтнамом, це питання вирішується для кожного з майбутнього чоловіка й жінки за законом держави, громадянином якого він є. Крім того, відносно перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані й вимоги законодавства держави, на території якого укладається шлюб.

Відповідно до багатобічної Конвенції про правову допомогу країн СНД від 22 січня 1993 р., умови укладення шлюбу визначаються для кожного з майбутнього чоловіка й жінки законодавством держави, громадянином якого він є, а для осіб без громадянства - законодавством держави, що є їхнім постійним місцем проживання. Крім того, відносно перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства держави, на території якого укладається шлюб.

Згідно Закону про громадянство України, укладення або розірвання шлюбу громадянином України з особою, що не належить до громадянства України, не спричиняє зміни громадянства.

Зміна громадянства одним із чоловіка й жінки не тягне зміни громадянства іншого чоловіка.

2. Консульські шлюби. Наше законодавство допускає укладення на території України так званих консульських шлюбів, тобто шлюбів, що реєструються в іноземних дипломатичних або консульських представництвах.

Шлюби між іноземними громадянами, укладені в Україні в посольствах або консульствах іноземних держав, визнаються на умовах взаємності дійсними в Україні, якщо особи в момент вступу в шлюб були громадянами держави, що призначив посла або консула. Із цього треба, що такий шлюб буде визнаний нашими органами влади дійсним за умови: а) наявності взаємності, тобто якщо у відповідній іноземній державі допускається реєстрація шлюбу в українському посольстві або консульстві; б) коли обоє особи, що вступають у шлюб, є громадянами країни, що призначила дипломатичного або консульського представника.

Консульські конвенції, укладені з іншими країнами, допускають реєстрацію консулом шлюбів громадян своєї країни. У більшості таких консульських конвенцій (з Болгарією, Румунією, ФРН, Чехією, Словаччиною, Швецією й ін.) передбачається, що консул має право реєструвати шлюби відповідно до законодавства держави, що представляє їм, за умови, що обоє особи є громадянами держави, що представляє. Лише в окремих угодах це правило сформульоване трохи іншим способом (наприклад, відповідно до консульської конвенції із КНР, консул має право реєструвати шлюби "відповідно до законодавства держави, що представляє, і якщо це не суперечить законодавству держави перебування"). У консульських конвенціях з Кубою й Фінляндією вказується, що консул реєструє шлюби в тих випадках, коли він уповноважений на це державою, що він представляє, і за умови дотримання законодавства країни перебування.

У консульських конвенціях передбачається повідомлення місцевих органів про здійснену в консульстві реєстрацію шлюбу, якщо це потрібно за місцевими законами.

Відповідно до консульської конвенції зі США, консули можуть реєструвати укладення і розірвання шлюбів, коли обоє особи, що вступили в шлюб або розривають його, є громадянами держави, що представляє консул, а також приймати заяви, що стосуються сімейних відносин громадянина держави, що представляє консул, якщо це не забороняється законодавством держави перебування (п. 7 ст. 7).

3. Укладення шлюбів українських громадян з іноземцями за кордоном. Громадяни України можуть одружуватися з іноземцями як в Україні, так і за кордоном. Такі шлюби можуть укладатися з дотриманням форми шлюбу, установленої законом місця його здійснення, тобто відповідно до законодавства тієї держави, у якому укладається шлюб. Чи будуть такі шлюби, укладені, наприклад, у муніципалітеті, мерії або іншому органі іноземної держави або ж по релігійному обряді, якщо укладення шлюбу в такій формі можливо в даній державі, згодом визнані в Україні? Наше сімейне відповідає на це питання ствердно.

Сімейний кодекс України передбачає, що, коли шлюби українських громадян з іноземними громадянами укладені поза межами України з дотриманням форми шлюбу, установленої законом місця його здійснення, ці шлюби визнаються дійсними в Україні, якщо до визнання немає перешкод, що випливають із самого кодексу.

Іншими словами, такий шлюб визнається в Україні, якщо при його висновку не були порушені матеріальні умови, необхідні для вступу в шлюб за українськими законами. Це правило розуміється в Україні в такий спосіб: матеріальні умови дійсності шлюбу для особи, що перебуває в нашому громадянстві, повинні завжди визначатися по нашому праву, незалежно від місця здійснення шлюбу. Що ж стосується іноземця, що вступив у шлюб з українським громадянином за кордоном, то від нього не можна вимагати дотримання всіх передбачених українським законодавством матеріальних умов вступу в шлюб; не може, наприклад, бути визнаний недійсним такий шлюб на тім підставі, що стосовно до іноземця не були дотримані умови про шлюбний вік, передбачені нашим законом. Щодо ж форми шлюбу умови його дійсності інші: шлюб, укладена з дотриманням форми, установленої законом місця його здійснення, визнається в Україні навіть у тому випадку, якщо така форма шлюбу невідома українському законодавству.

Якщо при реєстрації шлюбів українських громадян й іноземців у місцевих органах за кордоном за законами цієї країни потрібне надання спеціальної довідки про право українського громадянина одружитися з іноземцем, то таку довідку можуть видавати на прохання, що вступають у шлюб консули України.

У той же час у консульських конвенціях, укладених з іноземними державами, може бути передбачений обов'язок консулів вести облік шлюбів, укладених за законами держави перебування консула, якщо принаймні одне з осіб, що вступають у шлюб, є громадянином країни консула.

Консульський статут України не містить перешкод до того, щоб українські консули реєстрували шлюби українських громадян з іноземцями (як із громадянами країни перебування консула, так і із громадянами третьої країни). Такий шлюб, укладений відповідно до нашого законодавства, буде визнаний дійсним в Україні. Однак він може не одержати визнання в країні перебування консула, якщо за законами цієї країни не допускаються консульські шлюби, які укладаються не між громадянами країни, що призначила консула. Це правило діє й для консулів України.

4. Укладення за кордоном шлюбів між українськими громадянами. Шлюби між українськими громадянами, що проживають поза межами України, укладаються в консульських установах України. Реєстрація шлюбу є одним з актів громадянського стану. При укладенні шлюбу в консульствах України за кордоном, так само як і при здійсненні консулом інших актів громадянського стану, застосовується законодавство України, громадянами якої є особи, що вступають у шлюб.

Реєстрація шлюбу в нашому посольстві або консульстві прирівнюється до реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану; при реєстрації шлюбів консулом повинні дотримуватися матеріальні умови, необхідні для укладення шлюбу по нашому законодавству.

Визнання такого шлюбу в державі перебування консула буде мати місце, якщо це випливає з місцевого закону або передбачено консульською конвенцією України з даною державою.

5. Визнання в Україні шлюбів між іноземцями, ув'язнених за кордоном. Дотепер мова йшла про укладення за кордоном шлюбів між нашими громадянами й так званих змішаних шлюбів. Що ж стосується шлюбів іноземних громадян, укладених поза межами нашої країни за законами відповідних держав, то вони визнаються дійсними в Україні. Таким чином, в Україні визнається дійсним укладений за кордоном шлюб іноземців у всіх випадках, коли він визнається по одному із законодавств іноземної держави, яке можна було б застосувати в цьому випадку. Отже, якщо шлюб між іноземцями дійсний за законом місця його здійснення або за особистим законом чоловіка й жінки, то він повинен бути визнаний дійсним й в Україні. У якому ступені це правило може бути обмежене в Україні застереженням про публічний порядок?

Сімейний кодекс України передбачає, що застосування іноземних законів про шлюб і родину або визнання заснованих на цих законах актів громадянського стану не може мати місця, якщо таке застосування або визнання суперечило б основам українського ладу. У зв'язку із цим правилом, зокрема, виникає питання, чи може полігамний шлюб, вчинений за кордоном у якій-небудь державі, що допускає такі шлюби, одержати визнання в Україні. Представляється, що такий шлюб не може бути оголошений в Україні недійсним. Тому наявність подібного шлюбу, як і будь-якого вже існуючого, є перешкодою для укладення нового шлюбу в Україні.

6. Визнання шлюбу недійсним. До шлюбів, що укладає українським громадянином й іноземцем в Україні, повною мірою застосовуються правила нашого законодавства про визнання недійсними так званих фіктивних шлюбів. У минулому на практиці зустрічалися випадки укладення таких шлюбів, ціль яких полягає не в створенні родини, а, наприклад, в обході правил виїзду або в'їзду, що діяли в СРСР.

У радянському законодавстві не містилося колізійних норм щодо дійсності шлюбів, укладених з іноземцями, однак випадки визнання іноземних рішень про анулювання шлюбу мали місце на практиці. Відповідно до Закону України про міжнародне приватне право (ст. 64) недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону, тобто відповідно до права України або правом акредитуючої країни.

 

 

3. РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ

 

1. Розірвання шлюбу з іноземцями в Україні. Відповідно до українського законодавства, розірвання шлюбу провадиться або в судовому порядку, або в органах РАГСу. В органах РАГСу здійснюється розірвання шлюбу по взаємній згоді чоловіка й жінки, що не мають неповнолітніх дітей, а також у деяких інших випадках, передбачених законом (Сімейний кодекс України). Відповідно до сімейного законодавства, розірвання шлюбів українських громадян з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні провадиться по українському законодавству. Це означає, що зазначені особи вправі розірвати шлюб як у суді, так й в органах РАГСу (при наявності необхідних умов, установлених законом). Український суд розглядає справи про розірвання шлюбу нашого громадянина з іноземцем й у тих випадках, коли обоє чоловіка проживають за кордоном. Крім того, у нашому суді можливий розгляд справи про розлучення чоловіка й жінки - українських громадян й у тих випадках, коли такий чоловік і жінка проживають за кордоном.

Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з їх не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання (статті 60, 63 Закону України про міжнародне приватне право).

Розгляд справ про розірвання шлюбу при наявності іноземного елемента провадиться судами по тим же правилам, що й при розірванні шлюбів між громадянами, що проживають в Україні.

У виняткових випадках суди можуть розглядати справи й при відсутності в судовому засіданні одного із чоловіка й жінки. Так, по позовах проживаючих в Україні громадян наші суди розглядають справи про розірвання шлюбу, порушені проти іноземців, що проживають за кордоном. Справа може бути розглянутою й під час відсутності відповідача-іноземця за умови, що будуть забезпечені його процесуальні права. Відповідачеві направляються повідомлення про слухання справи й інші судові документи. Це є гарантією дотримання прав іноземця, що може вжити заходів для захисту своїх інтересів.

При розгляді справ про розірвання шлюбу суд застосовує наше законодавство, якщо інше не випливає з ув'язнених Україною з іноземними державами міжнародних договорів. Оскільки, крім таких випадків, передбачених міжнародним договором, застосування іноземного закону виключено, розірвання шлюбу, зроблене в Україні, може бути не визнане за рубежем. Українське сімейне законодавство, на відміну від законодавства більшості іноземних держав, не містить яких-небудь спеціальних норм, які б передбачали строго певні приводи й підстави для розлучення. Шлюб розриває, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й жінки й збереження родини стали неможливими.

Спеціальні правила про розірвання шлюбу мвстяться в договорах про правову допомогу, ув'язнених з Болгарією, Угорщиною, В'єтнамом, Польщею, Чехією й Словаччиною. Ці договори встановлюють: 1) розлучення провадиться органами тієї держави, громадянами якого є чоловік і жінка; 2) якщо чоловік і жінка проживають в іншій країні, то вони можуть звертатися в суд цієї країни. Отже, громадяни згаданих країн можуть порушити справу про розлучення або в суді на своїй батьківщині, або в суді країни, де вони проживають. Вибір залежить від їхнього бажання; 3) при розірванні шлюбу застосовується законодавство країни громадянства чоловіка й жінки; 4) у тих випадках, коли чоловік і жінка не мають загального громадянства й проживають на території різних держав, справа про розлучення може бути порушене в суді кожного з договірних держав, причому кожен суд буде застосовувати законодавство своєї країни.

Відповідно до багатобічної Конвенції про правову допомогу країн СНД від 22 січня 1993 р. по справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство країни, громадянами якої є чоловік і жінка в момент подачі заяви. При різному громадянстві застосовується законодавство країни, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу.

У багатьох договорах про правову допомогу, ув'язнених з іншими країнами, є загальні правила про визнання судових рішень. Це означає, що зізнаються й рішення по справах про розірвання шлюбу.

2. Розірвання шлюбу за кордоном. Питання про розірвання шлюбу між чоловіками, один із яких є громадянином України, може виникнути за кордоном. Це може мати місце у випадках, коли обоє чоловіка постійно проживають в одній країні або коли в країні, де порушена справа про розлучення, проживає один із чоловіка й жінки.

У випадку, якщо розірвання шлюбу між українським громадянином й іноземцем зроблено за кордоном, виникає питання про визнання дійсності такого розлучення в Україні. Згідно положень Сімейного кодексу України, розірвання шлюбів між українськими й іноземними громадянами, зроблене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із чоловіка й жінки проживав поза межами України.

На практиці виникло також питання про визнання у нас здійсненого за кордоном розірвання шлюбу між українськими громадянами, що проживають за кордоном. Для таких громадян звернення до нашого суду може бути пов'язане з більшими утрудненнями. Тому від українських громадян, що постійно проживають за кордоном, не можна вимагати, щоб їхнє розлучення було зроблено тільки за правилами нашого законодавства. Досить, щоб розлучення було зроблено відповідно до законів країни їхнього проживання. У тих випадках, коли розірвання шлюбу може бути по українському законодавству зроблено органами РАГСу (наявність згоди чоловіка й жінки при відсутності неповнолітніх дітей), за кордоном воно може бути здійснене й консулом.

Ряд консульських конвенцій, укладених з іноземними державами, передбачає, що консули можуть розривати шлюби. Так, Консульська конвенція зі США передбачає право консулів провадити розірвання шлюбів за умови, що обоє обличчя, що розривають шлюб, є громадянами держави, що представляє консулом.

Інші ж консульські конвенції передбачають лише реєстрацію зробленого в країні перебування консула розірвання шлюбу, зокрема зробленого судом, і ведення обліку таких розлучень. Згідно ст. 19 Консульської конвенції з Фінляндією, консули мають право вести облік зроблених відповідно до законодавства держави перебування розлучень, якщо принаймні одне з осіб, що розривають шлюб, є громадянином держави, що представляє консулом.

Український громадянин, що проживає поза межами України, вправі розірвати шлюб із проживаючим поза межами України чоловіком незалежно від його громадянства в нашому суді. Введення цього правила в наше законодавство обумовлюється рядом причин, зокрема тим, що в деяких країнах іноземці позбавлені права звертатися в суд з позовом про розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбів між іноземними громадянами, зроблене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні. Документи, видані іноземцям у посвідчення розлучення, здійсненого за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні.

В одних країнах потрібно, щоб рішення суду про розірвання шлюбу було потім зареєстроване в органах РАГСу, у мерії й т.д., і тільки після такої реєстрації шлюб уважається припиненим і відповідної особи вправі вступити в новий шлюб. По законодавству ж більшості іноземних держав рішення суду про розірвання шлюбу є остаточним, і реєстрації розірвання шлюбу в органах РАГСу не потрібно. У США, наприклад, суд видає свідоцтво про розлучення. Звідси треба, що у випадку розірвання шлюбу в цих державах при повторному вступі в шлюб в українських органах РАГСу від іноземних громадян не потрібне свідоцтво органів загсу іноземних держав про розірвання шлюбу.

Дотепер мова йшла про визнання в Україні самого факту розірвання шлюбу, здійсненого за кордоном за місцевими законами. Однак таке визнання розірвання шлюбу не завжди автоматично спричиняє визнання в Україні й наслідків розлучення. Не можуть, наприклад, одержати визнання встановлені в іноземному судовому рішенні такі наслідки розлучення, як позбавлення сторони, "винної" у розірванні шлюбу, права вступу в новий шлюб, позбавлення її права на виховання дітей й ін.

 

4. ПРАВОВІДНОСИНИ МІЖ ЧОЛОВІКАМИ

 

До особистих і майнових відносин проживаючих в Україні чоловіка й жінки застосовуються положення нашого законодавства. Із закріпленого в Конституції Україні принципу повної рівноправності жінки й чоловіки випливає ряд правил, що визначають відносини між чоловіками: жінка, вийшовши заміж, може залишити дошлюбне прізвище, воно зберігає своє громадянство, користується повною волею вибору занять і професій, повністю зберігає свої майнові права, що існували до шлюбу, і здобуває в шлюбі право на спільно нажите майно на засадах спільної власності чоловіка й жінки. Наш закон передбачає, що порядок ведення спільного господарства встановлюється по взаємній згоді чоловіка й жінки. Чоловік-іноземець в Україні не може претендувати на чільне положення при рішенні питань ведення сімейного господарства. Відповідно до нашого права, чоловік і жінка вільні й при виборі місця проживання. Чоловік і жінка можуть як мати спільне місце проживання, так і проживати роздільно. Зміна місця проживання одним із чоловіка й жінки не покладає на іншого чоловіка обов'язку випливати за ним. Чоловік і жінка зобов'язані робити один одному матеріальну допомогу. Непрацездатний нужденний чоловік на основі нашого закону має право на одержання змісту від іншого чоловіка, якщо останній у стані робити йому підтримку.

Спеціальні правила із цих питань утримуються в договорах про правову допомогу. Так, договори, укладені з Угорщиною, Болгарією й Польщею, установлюють, що відносини чоловіка й жінки, що є громадянами однієї держави й проживають на території іншої країни, регулюються законами тієї держави, де вони проживають. Ці договори містять також правило про те, яким законом регулюються відносини чоловіків-іноземців, якщо вони проживають на території різних держав. Наприклад, якщо чоловік - громадянин ПР проживає в ПР, а дружина - громадянка ПР проживає в Україні, те їхні відносини будуть регулюватися законом країни їхнього загального громадянства, тобто законом ПР.

Але може трапитися, що чоловік і дружина не мають загального громадянства. Наприклад, що проживає в Україні дружина є громадянкою Україні, а живучий у ПР чоловік є громадянином ПР. На цей випадок договори встановлюють правило, що особисті й майнові правовідносини такого чоловіка й жінки регулюються законом тієї країни, де вони мали останнє спільне місце проживання.

 

5. ПРАВОВІДНОСИНИ МІЖ БАТЬКАМИ Й ДІТЬМИ

 

1. Громадянство дітей. Правове положення дитини визначається його громадянством. Тому необхідно з'ясувати, як визначається в Україні громадянство дітей.

Відповідно до Закону України про громадянство, громадянство дітей у віці до 14 років треба громадянству батьків. Громадянство дітей у віці від 14 до 18 років змінюється при наявності їхньої згоди.

Громадянство дітей не змінюється при зміні громадянства батьків, позбавлених батьківських прав. На зміну громадянства дітей не потрібне згода батьків, позбавлених батьківських прав.

Таким чином, у законодавстві України діє загальноприйнятий принцип, відповідно до якого громадянство дітей у віці до 14 років автоматично треба громадянству батьків. Підлітки у віці від 14 до 18 років дають згоду на зміну свого громадянства в писемній формі. Цей документ повинен бути нотаріально засвідчений.

Якщо обоє батька або єдиний батько здобувають громадянство України або в них припиняється громадянство України, то відповідно змінюється громадянство дітей.

Якщо обоє батька або єдиний батько проживаючі на території України дитини, над яким установлені опіка або піклування громадян України, виходять із громадянства України й при цьому не беруть участь у вихованні цієї дитини, то дитина за заявою батьків, опікуна або піклувальника зберігає громадянство України.

При зміні громадянства обох батьків або єдиного батька (тільки матері або тільки батька) громадянство дитини автоматично треба за громадянством батьків. При цьому умова одержання згоди підлітка у віці від 14 до 18 років зберігає свою чинність.

Однак можуть бути випадки, коли батьки (або єдиний батько), виходячи з українського громадянства, не претендують на свою дитину, над яким установлені опіка або піклування. У таких випадках за заявою батьків, опікуна або піклувальника за дитиною зберігається громадянство України.

Це не виключає, що в майбутньому дитина побажає виїхати до своїх батьків і змінити громадянство.

Якщо громадянство України в одного з батьків припиняється, а іншої залишається громадянином України, то дитина зберігає громадянство України. По клопотанню батька, громадянство якого припиняється, і з письмової згоди батька, що залишається громадянином України, громадянство України в дитини припиняється за умови, що йому буде надане інше громадянство.

Держава при інших рівних обставинах захищає інтерес того батька, що залишається в українському громадянстві. Такий підхід викладений у Законі України про громадянство, що зберігає громадянство дитини за тим з батьків, що залишається громадянином України. Якщо ж батько, що залишається в українському громадянстві, не заперечує проти того, щоб дитині було надане громадянство іншого батька, вона повинен підтвердити своє рішення письмово.

Дитина, що перебуває на території України, обоє батька якого невідомі, є громадянином України.

2. Встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження (ст. 65 Закону України про міжнародне приватне право).

У тих випадках, коли по українському законодавству допускається встановлення батьківства в органах реєстрації актів громадянського стану, що проживають поза межами України батьки дитини, з яких хоча б один є громадянином України, вправі звертатися із заявами про встановлення батьківства в консульські установи України. Норми про встановлення батьківства є й у договорах про правову допомогу. Так, згідно ст. 32 договору із ПР по справах про встановлення або заперечувань батьківства, застосовується законодавство країни, громадянином якої є дитина по народженню.

3. Правовідносини між батьками й дітьми. Взаємини батьків і дітей, що перебувають в Україні, незалежно від того, чи є дитина громадянином України або іноземцем, регулюються в повному обсязі українським правом. Відносно батьків-іноземців або дитяти-іноземців ніяких вилучень із загального порядку не робиться. Батьки зобов'язані піклуватися про виховання дітей, а діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу. Батьківські права повинні здійснюватися винятково в інтересах дітей.

Український закон дає батькам право в судовому порядку вимагати повернення дітей від будь-якої особи, що втримує їх у себе не на підставі законів і постанови суду. Батьки-іноземці також користуються цим правом.

Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх, а також нужденних непрацездатних дітей.

У випадку розпаду родини на дитину виплачуються аліменти відповідно до українського законодавства. Однак при виїзді з України особи, зобов'язаного виплачувати аліменти на дитину, що перебуває в Україні, при відсутності міжнародного договору можуть виникнути труднощі.

Обов'язок виплати аліментів виникає й стосовно дитини-іноземця, що проживає не в Україні. Колізійні норми, що визначають застосування права до аліментних зобов'язань, у нашому законодавстві передбачені в ст. 67 Закону України про міжнародне приватне право.

Питання про закон, яким повинні регулюватися правовідносини між батьками й дітьми, вирішений у договорах про правову допомогу, ув'язнених з Болгарією, Угорщиною, СРВ, КНДР, Румунією й Польщею. Ці договори встановлюють, що правовідносини між батьками й дітьми визначаються законом тієї держави, на території якого батьки й діти мають спільне місце проживання.

Одна

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
МІЖНАРОДНІ ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ Й КОЛІЗІЙНІ ПИТАННЯ В ОБЛАСТІ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН | Опасности, связанные с авариями на химически опасных объектах (ХОО).


Дата добавления: 2016-07-18; просмотров: 1984; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.09 сек.