Само- та взаємодопомога при кровотечах та переломах. Перенесення постраждалих за допомогою застосування підручних засобів.

Заходи медичної допомоги постраждалим безпосередньо на місці аварії мають головною метою рятування життя постраждалим, стабілізацію основних функціональних систем організму, зважаючи на необхідність в найкоротші терміни їх транспортування до лікарні.

Відпрацьовуємо надання першої допомоги та записуємо алгоритми дії при нещасних випадках:

1. При пораненні необхідно зняти чи розірвати одежу, щоб виявити рану, витерти кров навколо рани і краї її змазати йодом, а після – накласти тампон і забинтувати. Сильну кровотечу зупинити за допомогою джгута. Коли немає джгута можна користуватися ремінцем, хусткою чи косинкою. Джгут накладається літом на 2 години, а зимою на 1 годину.

2. При ударі слід застосовувати лід, холодні компреси, стягуючі пов’язки.

3. При розтягненні м’язів кладуть холодні компреси в область суглоба.

4. При вивиху руки в ліктьовому суглобі необхідно пробинтувати руку до тулуба, не міняючи того кута, який виник в суглобі в результаті вивиху. Вправляти вивих без лікаря неможна.

5.Основне завдання першої допомоги при переломах – створити спокій потерпілому, для чого необхідно накласти шину з дощок, прутів, картону і т.п. При відкритому переломі спочатку накладають стерильну пов’язку на рану, а після уже бинтують шину. Шину слід покрити товстим шаром вати чи матерії, а після перебинтувати.

Далі розглядаємо види транспортування постраждалих та протипоказання до нього. Обов’язковими умовами для можливості транспортування постраждалого є збереження артеріального тиску та частоти серцевих скорочень не менше 100 мм рт.ст і не більше 100 ударів за хвилину відповідно. Транспортування постраждалих абсолютно протипоказане в агональному стані та при набряку легенів.

При рятуванні дітей виключається долікарська допомога та взаємодопомога. Тому рятівники та медики надають першу медичну допомогу насамперед дітям.

Основними видами ускладнень, що можуть виникнути під час поранення, є кровотеча. Кров становить близько 7‑8 % маси тіла, тобто 5,2 кг, якщо маса 65 кг. При кровотечах втрата 10 % крові допустима, 30 % ‑ небезпечна, 50 % ‑ смертельна. Під час невеликої кровотечі згортання крові починається через 3 хв. і закінчується через 8 хв.

Під кровотечею розуміють витікання крові з пошкоджених кровоносних судин, що може бути первинним (виникає відразу ж після ураження) і вторинним (з'являється через деякий час після травмування). Залежно від типу ушкоджених судин розрізняють артеріальну, венозну, капілярну та паренхіматозну кровотечі.

Артеріальна кровотеча‑ найбільш небезпечна, бо виникає під час ушкодження артерій; адже за короткий час може витекти значна кількість крові, втрата 2 л її уже може призвести до смерті. Ознакою артеріальної кровотечі є яскраво червоне забарвлення крові, витікання пульсуючим струменем або фонтанчиком.

Так само небезпечна венозна кровотеча. її характерною ознакою є більш темне забарвлення крові, відсутність пульсуючого струменя чи фонтанчика. Найчастіше ці два види кровотечі виникають у місцях пошкодження магістральних кровоносних судин, які розташовані близько до поверхні тіла.

Капілярна кровотеча‑ наслідок пошкодження дрібних кровоносних судин (капілярів) шкіри, підшкірної клітковини чи м’язів. Кровоточить уся поверхня рани.

Паренхіматозна кровотеча‑ виникає в разі пошкодження внутрішніх органів (печінки, нирок, легенів) і завжди небезпечна для життя. Інколи вона має місце під час закритих травм внутрішніх органів і її важко визначити.

Залежно від місця виливу крові розрізняють зовнішню і внутрішню кровотечі. Під час зовнішньої кровотечі кров витікає крізь рани в шкірних покривах, слизових оболонках на поверхню тіла. Під час внутрішньої кровотечі, або крововиливу, кров виливається в тканини органів чи порожнини. Виливаючись у тканини, кров насичує їх, утворюючи припухлість, що називається інфільтратом, чи синцем. Якщо ж кров насичує тканини нерівномірно і внаслідок цього вони розсуваються, утворюючи заповнену кров'ю порожнину, виникає гематома.

Залежно від виду кровотечі та наявних засобів, здійснюють тимчасову або остаточну зупинку кровотечі.

Тимчасова зупинка кровотечі має на меті попередити небезпечну для життя крововтрату, виграти час для транспортування хворого і підготовки його до операції. Вона може бути здійснена кількома способами:

1. підняттям травмованої кінцівки вгору;

2. накладанням стискальної пов’язки;

3. максимальним згинанням у суглобах травмованої кінцівки;

4. притискуванням судини пальцем вище місця ушкодження;

5. накладанням джгута або закрутки.

Надання ушкодженій області тіла піднятого положення стосовно тулуба (при пораненнях кінцівок, у випадках капілярних кровотеч).

Притиснення судини, що кровоточить, у місці ушкодження за допомогою стисної пов'язки (при капілярних і венозних кровотечах).

Фіксація кінцівки в положенні максимального згинання або розгинання в суглобі.

Кругове з давлення кінцівки джгутом (тільки при артеріальній кровотечі).

Пальцеве притиснення артерії (за кровотоком ближче до серця).

При першій допомозі великого значення набуває своєчасна і правильна обробка рани. Бруд, пісок, землю слід змити перекисом водню. Скіпки та інші дрібні сторонні предмети видалити за допомогою пінцета чи голки, змочених у спирті. Під час обробки рани уникайте кашляння, намагайтеся навіть не дихати на рану, бо можна легко занести інфекцію. Перед накладенням пов’язки шкіру навколо рани треба обробити спочатку перекисом водню, а потім змастити розчином йоду.

Асептика‑ це сукупність заходів, спрямованих на попередження потрапляння мікроорганізмів у рану, оскільки саме вони найчастіше стають джерелом основних видів ускладнень.

Правила асептики доволі прості.

1. Перед поданням допомоги потрібно ретельно вимити руки.

2. Не можна торкатися рани руками.

3. Ні в якому разі не можна досліджувати рану пальцем і видаляти з її глибини чужорідні тіла (осколки, ошурки, клапті одягу тощо). Це може призвести до більшого забруднення або кровотечі.

4. Не можна промивати рану водою з-під крана чи іншими рідинами, не призначеними для цього (за винятком ран від укусів тварин). Це тільки збільшить кількість мікробів, оскільки вони будуть змиті з країв рани і занесені вглиб. Можна лише зняти бруд з рани, але очищення має проводитися в напрямку від рани.

5. Шкіру навколо рани можна змастити розчином йоду чи бриліантового зеленого. Не можна допускати потрапляння спиртових розчинів у рану, оскільки спирт вбиває живі клітини, що сприяє нагноєнню і посиленню болю.

6. Рана завжди повинна бути захищена асептичною пов’язкою. Якщо після накладання пов’язки кров швидко її просякає, знімати пов’язку не слід, потрібно просто підбинтувати ще кілька шарів.

Заходи асептики доповнюють антисептичними заходами, що сприяє ефективній боротьбі з інфекційним зараженням.

Антисептика‑ система заходів, спрямованих на зменшення кількості мікроорганізмів, що потрапили в рану або в тканини і органи. Розрізняють механічну, хімічну, фізичну й біологічну антисептику.

Механічна антисептика полягає у первинній хірургічній обробці рани і передбачає видалення скіпок, колючок, осколків.

Хімічна антисептика ‑ використання для знищення мікробів різних хімічних речовин (розчинів йоду, перекису водню, перманганату калію, риванолу, мазі Вишневського та ін.).

Фізична антисептика ґрунтується на згубній дії на мікроорганізми деяких фізичних факторів. Так, мікроби гинуть під дією ультрафіолетового випромінювання, несприятливі умови для їх життєдіяльності створюються під час висушування рани, її дренажу (видалення з рани рідини, що завжди утворюється).

Біологічна антисептика полягає у використанні спеціальних речовин ‑ антибіотиків для профілактики і лікування інфекції. До таких речовин належать пеніцилін, стрептоміцин, синтоміцин, тетрациклін, еритроміцин, морфоциклін, сигмамацин, левоміцетин, піопен, цепорин, оксацилін, сульфати неоміцину і гентаміцину тощо. Вони застосовуються як місцево (промивання і обприскування ран, змащування мазями), так і для загального впливу на організм (через рот, під шкіру, внутрішньовенно).

Якщо при поданні допомоги під рукою не виявилось ніяких антисептичних засобів, можна обмежитися накладанням пов’язки як основним асептичним заходом.

2.1. Основні типи пов’язок:

1. Кругованакладається на частини тіла, які конфігурацією наближаються до циліндра (променево-зап'ястковий суглоб, нижню третину гомілки, живіт, шию, чоло). Тури бинта лягають на те саме місце, повністю прикриваючи один одного.

2. Спіральнанакладається на частини тіла, які конфігурацією наближаються до конуса (передпліччя, гомілка, стегно, плече). Тури бинта йдуть трохи косо знизу нагору, причому кожен наступний тур закриває на 2/3 попередній.

3. Хрестоподібнанакладається на рухомі частини тіла (суглоби кінцівок, промежина). Тури бинта накладають у вигляді вісімки.

4. Поворотнанакладається на голову, пальці, кукси кінцівок. Тури бинта йдуть у перпендикулярних площинах, що досягається перегином бинта під кутом 90° і фіксуванням області перегину круговими турами. Перегин треба робити в різних місцях для запобігання надмірному тиску в одному місці.

5. Розбіжна («черепашача»)‑накладається на ліктьовий, колінний або гомілковостопний суглоби. При розташуванні ушкодження над суглобом накладається збіжна пов’язка, а при локалізації ушкодження під суглобом ‑ розбіжна.

6. Колосоподібнанакладається на плечовий, тазостегновий та інші суглоби. Закріплюючі тури на лівому плечі накладають по ходу годинної стрілки, а на правому ‑ проти ходу. Третій тур починають із задньої поверхні плеча, по спині, через пахвову западину протилежної сторони на груди і плече ушкодженої сторони, обходять плече із зовнішньої поверхні, переходять на задню. На внутрішній поверхні бинт переводять із пахвової западини на передню поверхню плеча, перехрещуючи попередній тур на зовнішній поверхні. 5-й тур повторює хід 3-го, зміщаючись на 1/3-1/2 ширини бинта. З кожним туром перетинання бинта на бічній поверхні плеча роблять усе ближче до плечового суглоба. Після повного його закриття пов’язкою закінчують бинтування циркулярним ходом бинта навколо тулуба.

7. Повзучапов’язка нагадує спіральну. Після закріплюючих турів бинта ходи його ведуть гвинтоподібно, так, щоб вони не стикалися, на відстані один від іншого, рівний ширині бинта. Пов’язка призначена для тимчасового утримання асептичної пов’язки.

8. Пращоподібнапов’язка накладається при травмах нижньої щелепи, зовнішніх статевих органів у чоловіків.

9. «Вуздечка»‑найбільш міцна пов’язка для тім’яної і потиличної областей, а також нижньої щелепи. Під час бинтування голови постраждалий повинен тримати рот відкритим або під підборіддя йому підкладають палець, щоб накладена пов’язка не заважала відкривати рот і не здавлювала шию.

Рис. 10. Типові місця притиснення артерій для зупинки кровотечі:
1 - скроневої; 2 - потиличної, підщелепної; 3,4- сонних; 5 - підключичної;
6 - пахвової; 7 - плечової; в - променевої;9 - ліктьової; 10 - стегнової
(у паховій області); 11- стегнової артерії в середній третині;
12- підколінної; 13 - тильної артерії стопи; 14 - задньої артерії стопи

Таблиця 2

Зупинка артеріальної кровотечі притискуванням судин пальцем

Правильність накладення джгута перевіряється відсутністю пульсу на периферичній судині. Час накладення джгута зі вказівкою: дата, години та хвилини зазначають у записці, котру підкладають під хід джгута так, щоб вона була добре помітна. Джгут на кінцівці варто тримати не більше 1,5 год. влітку та 1 год. взимку, щоб уникнути її змертвіння нижче від місця накладення джгута. Коли з моменту його накладення минув зазначений час, необхідно виконати пальцеве притискання артерії, повільно, контролюючи пульс, послабити джгут на 5‑ 10 хв. і потім знову накласти його трохи вище від попереднього місця. Таке тимчасове зняття джгута повторюють щогодини, доки травмованому не буде надано хірургічну допомогу, при цьому щораз роблять позначку в записці.

Для зупинення кровотечі за допомогою закрутки використовують мотузку, скручену хустку, смужки тканини. Імпровізованим джгутом може бути й пасок, який складають у подвійну петлю, надягають па кінцівку та затягують.

Рис. 11. Зупинка артеріальної кровотечі круговим стисненням джгутом: а - гумовий джгут; б - фіксатор джгута; в - розтягання джгута;
г - накладення джгута

Зупинку кровотечі круговим стисненням джгутом проводять за такими правилами :

- до накладення джгута накласти прокладку (деталі одягу, хустка);

- для зменшення кровотечі надати кінцівці піднятого положення;

- під кінцівку підвести та розтягти джгут і кілька разів обернути його навколо кінцівки до зупинки кровотечі;

- перший тур накладати найбільш тугим, другий ‑ з меншим натягом, інші ‑ з мінімальним;

- класти тури джгута рівно, не защемляючи шкіри;

- закріпити кінці джгута;

- під тур джгута покласти записку із зазначенням часу та дати накладення.

Правильно накладений джгут зупиняє кровотечу, кінцівка блідне, пульсація судини нижче джгута припиняється.

Неправильно накладений або надмірно затягнутий джгут викликає сильний біль, а також може спричинити розчинення м'яких тканин, їхнє змертвіння і параліч кінцівки. Слабко затягнутий джгут кровотечу не зупиняє, створює венозний застій, що проявляється посинінням кінцівки і посиленням венозної кровотечі.

Джгут накладають у типових місцях (рис. 12).

Рис. 12. Типових місцях накладання джгута.

Рис. 13. Типові місця накладення джгута при кровотечі з артерій:
1 - стопи; 2 - гомілки і області колінного суглоба; 3 - кисті і передпліччя; 4 - області ліктьового суглоба