Психофізіологічний вплив кольору

Психофізіологічний вплив кольору на людину в емоційному відношенні величезний. Колір здатний викликати різні емоційні реакції та думки: він може заспокоювати та хвилювати, радувати та нудьгувати, гнітити та веселити. Колір може викликати відчуття теплоти та холоду, бадьорості та втоми, легкості та важкості, розширювати і звужувати простір, стимулювати зір, мозок, нерви; він може, нарешті, сприяти та допомагати лікуванню хворих. В естетиці колір серед інших естетичних факторів займає одне з важливих місць.

Сучасні висловлювання та роздуми вчених, художників про психофізіологічний вплив кольору на людину зводяться до наступного.

Червоний колір – збуджуючий, гарячий, енергійний та життєрадісний. Він має найдовшу хвилю, стимулююче впливає на мозок та викликає емоційні реакції; сприяє збільшенню мускульного напруження, підвищенню тиску крові та ритму дихання; дуже впливає на настрій людей.

Оранжевий колір – яскравий, викликає радість, в різних випадках заспокоює і або дратує. У фізіологічному плані він сприяє покращенню травлення та прискоренню потоку крові.

Жовтий колір стимулює зір, мозок і нерви, заспокоює деякі нервові стани, створює веселість, сприяє товариськості.

Зелений колір – колір природи, спокою та свіжості, заспокоююче діє на нервову систему. Він сприяє зниженню тиску крові за рахунок розширення капілярів.

Блакитний колір – світлий, свіжий і прозорий. Він впливає приблизно так, як і зелений – заспокоююче, створює враження небесної далини. У фізіологічному плані він відноситься до лікувальних кольорів, полегшуючи хворобливий стан в більшій мірі, ніж зелений.

Фіолетовий колір – пишний і благородний; він позитивно діє на серце та легені, збільшуючи їхню витривалість. Колір втоми і печалі.

Коричневий колір – теплий, він створює спокійний настрій, виражає міцність та стійкість предметів. Коричневий колір з сірим відтінком гнітюче діє на психіку.

Сірий колір – холодний, діловий та сумовитий. Він викликає апатію та нудьгу. У виробничій обстановці його потрібно застосовувати якомога рідше.

Білий колір – легкий, холодний і благородний, але у великій кількості викликає блискість. Він – символ чистоти, дуже добре поєднується з іншими кольорами.

Чорний колір – похмурий, важкий, різко змінює настрій. Він дуже гарний, у невеликих кількостях застосовується для контрасту.

Узагальнюючи врахування психологічного впливу кольору на організм людини, видимі частини спектра ділять на три частини: короткохвильову – 760...580 нм (червоний, оранжевий, оранжево-жовтий), середньохвильову – 580...510 нм (жовтий, зелений і частково блакитний), короткохвильову – 510...380 нм (блакитний, синій, фіолетовий).

В даний час встановлено, що кольори довгохвильової частини спектра надають збуджуючу і стимулюючу дію, а кольори короткохвильової частини – заспокоюючу або пригнічуючу дію. Найбільш сприятливо впливають кольори середньої частини спектра. Група фіолетових і пурпурних кольорів надає неспокійного та дратуючого впливу.

Перелічені особливості психофізіологічної дії кольору є найбільш характерними, однак це не означає, що колір однаково діє на людину. Це залежить від середовища і обстановки, в якій знаходиться людина, наявності, поєднання з іншими кольорами та психічного стану людини, її настрою. Один і той же колір в різних умовах може справляти різне враження на одну і ту ж людину або в одних і тих же умовах по-різному впливати на різних людей.

Кольорові гармонії

Питання психологічного впливу колористичних поєднань значно складніше перерахованих загальних відомостей про вплив окремих кольорів та тісно пов’язані з теорією кольорових гармоній.

Розрізняють гармонійні (добрі) і негармонійні (погані) кольорові поєднання.

Гармонійне кольорове рішення передбачає комбінацію різних кольорів за найпростішими естетичними закономірностями кольорового круга. Абстрактні кольорові поєднання можуть бути гармонійними, однак кольорову групу необхідно вибирати для певного предмету і в певних визначених умовах, так як тільки в цьому випадку колір, форма і середовище утворюють єдність. Емоційний вплив гармонії кольору залежить від багатьох складних, пов’язаних між собою причин.

Видатний спеціаліст з кольору на виробництві Жан В’єно (1893–1959), засновник Інституту технічної естетики у Франції, писав, що колір здатний на все і що від нього можна вимагати світла, розрядки або збудження, гармонії та різкого впливу, очікувати чудес, але він може викликати і катастрофу.

Поєднання кольорів, згідно Гете, можна розбити по його кольоровому кругу на три групи: гармонійні (доповнюючі), характерні (чужорідні) та негармонійні (родинні).

Німецький спеціаліст з кольору Оствальд вважав, що гармонійні кольорові поєднання можна отримати простими комбінаціями додаткових кольорів по його кольоровому колу: червоний – зелений; червоний – жовто-зелений – блакитний; червоний – зелений – жовтий – синій; червоний – жовтий – зелений; червоний – жовтий; червоний – жовто-зелений.

В області кольорознавства важлива роль робіт радянського вченого Є.Б.Рабкіна, який розробив атлас кольорів, що є цінним джерелом для спеціалістів.

Важливим показником гармонії є так званий домінуючий колір, що є основним у композиції. В контрастних гармоніях всі інші кольори протиставляються домінуючому, а в нюансних гармоніях вони, навпаки, наближаються до нього і підлягають його основним рисам.

Узагальнюючи відомості про гармонії кольорів та кольорових композицій можна зробити наступні висновки:

1. Кращі поєднання дають кольори в межах великих і малих інтервалів по кольоровому колу, гірші – в межах середніх інтервалів.

2. Малі інтервали сприймаються швидше як відтінки одного і того ж кольору, а не як поєднання кольорів.

3. При поєднанні кольорів необхідно брати однакові співвідношення світлостей.

4. Більш інтенсивні кольори при поєднаннях з менш інтенсивними слід підбирати у меншій кількості.

5. Хроматичні кольори можна поєднувати з ахроматичними, причому, теплі кольори поєднувати з темними, а холодні зі світлими.

Світло та колір

Колір розпізнається оком тільки при світлі, відіграючи основну роль у його сприйнятті.

Природнім кольором є білий. Його джерело – сонце, тіло, нагріте до 6000ºС. Природне денне світло змінюється кількісно: від кількох сотень люкс в тіні до 80–100 тис. лк на сонці; в літні місяці зовнішня освітленість коливається від 10000 до 70000 лк, взимку – від 10000 до 25000 лк. Природне денне світло коливається і якісно: вранці та ввечері воно більш червоне, вдень блакитне.

Природний колір є стимулятором, необхідним для нормального протікання життєвих процесів. При відсутності або зниженні інсоляції приміщень, знижується гальмівна реакція з боку центральної нервової системи та сприйняття всього навколишнього.

Продовження трудової діяльності з настанням темноти в деякі періоди року призвело до необхідності застосування штучних джерел світла.

Сучасні досягнення світлотехніки дозволяють створювати для приміщень різного призначення освітленість в сотні і тисячі люкс. Застосовуються найрізноманітніші світильники з лампами розжарювання та люмінесцентними. Останні за своїми естетичними якостями більше відповідають сучасній архітектурі, створюючи комфорт у світловій обстановці приміщень.

Люмінесцентна лампа складається зі скляних трубок з електродами. Найбільш розповсюдженими є ртутні лампи, всередину яких вводять краплю ртуті та інертний газ. Внутрішня стінка лампи покрита люміненсуючими речовинами (люмінофорами). Залежно від речовини або суміші цих речовин добиваються відповідного світіння – червоного, рожевого, блакитного тощо.

Люмінесцентні лампи ділять за кольором: лампи денного світла (ЛД або ЛДЦ) – кольорова температура 6500 К; лампи холодно-білого світла (ЛХБ) – кольорова температура 4850 К; лампи білого світла (ЛБ) – кольорова температура 3500 К; лампи тепло-білого світла (ЛТБ) – кольорова температура 2700 К. Лампи ЛД, ЛДЦ і ЛХБ за спектральним складом найближче підходять до випромінювання небосхилу в хмарний день. Ці лампи найбільш придатні для розпізнавання кольорів об’єкта спостереження. Лампи ЛБ і особливо ЛТБ за світлом ближче до ламп розжарювання вони насичені довгохвильовими випромінюваннями і найменш придатні для розпізнавання кольорів об’єктів спостереження.

Будь-які джерела світла застосовують, як правило, в спеціальній освітлювальній апаратурі, яка забезпечує напрямок світлового потоку. Залежно від того, як розподіляється світловий потік у просторі, світильники ділять на три класи: 1) прямого світла; 2) розсіяного світла; 3) відображеного світла.

Найбільш яскраву поверхню дають світильники прямого світла (близько 90% світлового потоку), однак, вони дають різкі тіні, а також прямий чи відображений блиск, що створює небажане явище – засліпленість.

На зміну вказаним світильникам з лампами розжарювання прийшли світильники прямого світлорозподілу з газорозрядними лампами ДРЛ. Останні широко застосовуються для мартенівських, складально-зварювальних, ковальських, ливарних цехів.

Крім відомих традиційних виробничих світильників є метод передачі світла по трубах на відстань і розподілу його у просторі для промислових пожежонебезпечних та вибухонебезпечних приміщень, а також для громадських зальних приміщень – музеїв, спортивних комплексів тощо.

Світло по трубах зі щілинними світловодами можна вводити від потужних ламп (ДРИЗ 700-1) або від групи ламп великої сумарної потужності. Щілинний світловод (рис.13) можна повертати навколо поздовжньої вісі, направляти світло в потрібному напрямку і навіть ставити вертикально. Вибір відповідного фільтра на вхідному торці дозволяє змінювати колір вихідного випромінювання за будь-якою програмою.

Рис. 13. Принципові схеми освітлювальних пристроїв з щілинними світловодами різної форми та різним розміщенням джерел світла:

1 – канал; 2 – внутрішній відбиваючий шар; 3 – оптична щілина; 4 – ілюмінатор; 5 – пристрій вводу; 6 – дзеркальний відбивач пристрою вводу; 7 – джерело світла; 8 – дзеркальні світлорозподільчі вставки; 9 – канал гороподібної форми

Освітленість приміщень залежить від насиченості кольорового тону, забарвлення поверхні приміщень і обладнання, так як різні кольори мають різні коефіцієнти відбивання. Рівень освітленості при інших рівних умовах тим вищий, чим більший коефіцієнт відбивання світла пофарбованих поверхонь (табл. 4).

Таблиця 4