Сучасні дослідження з психології сім’ї

Сучасні психологічні дослідження сім’ї ведуться у таких площинах:

1. Батьки – діти: різні аспекти сімейного виховання (зокрема сучасні тенденції у сімейному вихованні, позиції батьків, гендерні стереотипи у сімейному вихованні), взаємовплив між поколіннями. Доволі поширеними є дослідження, які розглядають вплив сім’ї на становлення тих чи тих особливостей, властивостей дитини. Так, окремі дослідження свідчать про те, що причини дитячої злочинності, девіантної або залежної поведінки, інших негараздів значною мірою зумовлені несприятливою сімейною ситуацією – асоціальним способом життя батьків, бездоглядністю дитини, наявністю конфліктів або сімейного насильства, емоційним неприйняттям дитини, фрустрацією її базових потреб.

2. Стосунки між шлюбними партнерами, їх розвиток на різних етапах подружнього життя та вплив на загальну сімейну динаміку: адаптація шлюбних партнерів у молодій сім’ї, подружні конфлікти, кризові періоди та ресурси сім’ї у їх подоланні, розвиток стосунків між членами подружжя, дослідження нетипових сімей (порівняння громадянського шлюбу з традиційним, різновікові шлюби, проблемні сім’ї тощо).

Дослідження цього напрямку свідчать про те, що сьогодні трансформується, розширюється розуміння сутності та розуміння різних феноменів, наявних у сімейно-подружньому житті. Зокрема, дослідження психологів свідчать, що у 80–85% сімей постійно відбуваються конфлікти, в 15–20% наявні сварки через різні причини. При цьому доведено, що подружні конфлікти відіграють ключову роль у сімейних стосунках, оскільки представляють собою спосіб вираження і подолання суперечностей, що лежать в основі такої складної системи, як сім’я. Також змінюється ставлення до розлучення як до події, що має виключно негативне значення.

На окрему увагу заслуговує постановка і дослідження проблеми сімейного насильства, до якої зараз спостерігаємо значний суспільний і науковий інтерес. Зауважимо, що ця проблема потребує подальшого поглибленого вивчення різних чинників насильства, зокрема психологічних факторів, передумов, а також можливостей запобігання цьому явищу.

3. Сім’я як цілісна система: порушення поведінки, нахилів дітей, психологічні, психосоматичні проблеми когось із членів сім’ї як функція внутрішньосімейної взаємодії. В межах цього напрямку активно розробляється методологія практичної допомоги сім’ї, досліджується ефективність різних підходів, технік психокорекційної роботи.

4. Сім’я як соціальний інститут: функції ретрансляції соціальних цінностей, настанов, передача соціокультурного досвіду, етнопсихологічні особливості сімей. Цей напрямок охоплює більшою мірою філософські, культурологічні, соціально-психологічні аспекти.

5. Сучасні трансформації інституту сім’ї: статеворольова демократизація (в основному, за рахунок розширення статеворольового репертуару жінок), поступовий перехід від патріархату до біархату, зміна домінуючих функцій сім’ї. Менше представлені дослідження сімей у контексті соціального розшарування суспільства та його впливу на структуру сім’ї, її функції.

Отже, сучасна сім’я характеризується значними структурними та змістовими трансформаціями, що спричиняють зміну її функціонування як системи. Глибоке вивчення цих трансформацій та їх наслідків є одним із перспективних, малорозроблених напрямків психологічних досліджень сім’ї.

Досліджуючи різні сім’ї – проблемні, аномальні, нетипові тощо, констатуючи, можливо, певні негативні тенденції, слід все ж пам’ятати про те, що кожна сім’я володіє внутрішніми ресурсами та потенціалом для розвитку. Будь-який кризовий момент не обов’язково має виключно негативне значення, а дозволяє сім’ї, усвідомивши та асимілювавши власний досвід, перейти на інший рівень функціонування – рівень більш глибоких, більш задовільних стосунків, за яких враховуються потреби кожного. Є.Г. Ейдеміллер визначив сім’ю як групу людей, які спільно проживають. “Здорова сім’я” – це сім’я, в якій існує висока міра внутрішньої єдності та високий ступінь індивідуалізації, вона підтримує свободу перегрупувань та відносну свободу розвитку підгруп, дозволяє вільно виходити та повертатись, не викликаючи чвари[…] Індивідуалізація у здоровій сім’ї робить можливим високий ступінь мобільності, за якої кожний з членів сім’ї може виступати в різних ролях, не ігноруючи при цьому виконання своїх базових ролей, які обумовлені культурою, релігією, традицією, віком, психічною та фізичною зрілістю”.