Еволюційний напрямок.

Напрямки у вивченні сімейних відносин: еволюціонізм, функціоналізм, біологізм, емпіризм, сцієнтизм.

У наш час можна виділити наступні загальнонаукові напрямки у вивченні сімейної проблематики: еволюційний, функціональний, етологічний, емпіричний і науковий.

Еволюційний напрямок.

Уже в античні часи були уявлення як про «патріархальність» сімейного укладу, так і про наявність безладного статевого зв'язку, що одержала назву «проміскуїтету».

Батьком «патріархальної теорії» називають Платона, що послідовно розвивав ідеї патріархальності які відповідають природі людини й які дозволяють формувати певний осередок держави. У середні століття й в епоху Просвітництва патріархальна теорія царювала безроздільно.

Ідея ж групового шлюбу відзначалася в «Історії» Геродота, що вказував на спільність дружин у цілого ряду народів.

І. Я. Баховен розробив концепцію гетеризма, через який пройшли всі народи в напрямку моногамного шлюбу й родини, засновану на материнському праві й високому положенні жінок у суспільстві («гінекократія»). Ідея матріархату й історичного розвитку родини знайшли підтримку в Дж. Леббока, І. Колера, М. М. Ковалевського, Л. Штернберга, Л. Г. Моргана, Ф. Енгельса.

Дослідники прийшли до думки, що першою формою роду виявляється материнський рід, заснований на колективному господарстві й екзогамно-ендогамних шлюбних відносинах при парних союзах, що спостерігалися.

Еволюціоністський підхід виходить із теорії споконвічного проміскуїтету, що переміняється екзогамним материнським родом. Пізніше теорія екзогамного роду доповнюється ідеєю про дуально-родову організацію, що виникає в ході з'єднання двох матрилінійних екзогамних племен, або фратрій. Передбачалося, що рід складався із двох половин, фратрій, у кожній з яких чоловіки й жінки не могли одружуватися один з одним, знаходили собі чоловіків і дружин серед чоловіків і жінок іншої половини роду. П. А. Сорокін указує головні положення еволюціоністського підходу:

1) майже у всіх народів рахунок споріднення по матері передував рахунку споріднення по батьку;

2) на первинному щаблі статевих відносин, поряд з тимчасовими моногамними зносинами, панує широка воля шлюбних зносин;

3) еволюція шлюбу складалася в поступовому обмеженні цієї волі статевого життя;

4) еволюція шлюбу укладалася в переході від групового шлюбу до моногамного.

Відповідно до еволюціонізму сімейні відносини розвиваються в прогресивному напрямку: від нижчих форм до вищих, при цьому підкреслюється їхня соціальна обумовленість, історична зумовленість і репрезентативність у сімейній життєдіяльності й системі споріднення.

Функціональний напрямок.Відповідно до функціонального підходу сімейні відносини є похідними від способу життя родини й сімейного укладу, обумовлені соціокультурними функціями родини й будуються на системі соціокультурних ролей, пов'язаних зі шлюбом, спорідненням і батьківством. Родоначальник структурно-функціонального напрямку вивчення родини Е. Дюркгейм сконцентрував зусилля наукових пошуків на механізмах згуртованості родини, ролі кожного члена родини в сімейному житті, на взаємозв'язку розлучень і самогубств. Він звернув увагу на те, що ряд сімейних функцій змінюється й навіть втрачається під впливом урбанізації.

Функціоналізм визнає шлюбні відносини лише з появою вагітності й народженні дитини. Зміна історичних форм родини, виникнення екзогамії виводиться з табу інцесту (заборони на кровозмішення). Підкреслюється вплив добровільності шлюбу (замість шлюбу за договором батьків) на його нестабільність, а зменшення кількості сучасної родини - на сімейну солідарність (Е. Дюркгейм).

У функціональному підході велика увага приділяється аналізу історичного переходу сімейних функцій до інших соціальних інститутів. З ім'ям У. Осборна вперше зв'язують установлення феномена переходу від родини, заснованої на проходженні соціокультурним приписанням, до родини, в основі якої лежать міжособистісні переваги, тобто переходу від «родини-інституту» до «родини-товариства» (або шлюбу-партнерству).

У функціональному підході ключовим моментом виступає проблема відповідальності, що розуміється вузько - у внутрішньосімейних відносинах і широко - у контексті суспільних відносин. Міра відповідальності здатна задавати динаміку сімейних відносин.

Етологічний напрямок.Джерела цього напрямку варто віднести до появи книги Ч. Дарвіна «Походження людини й природний відбір», уперше переведеної в Росії в 1873 р.

Представники цього підходу оперують головним чином методами порівняльної етології, розбираючись у схованих, часто рудиментарних інстинктивних основах поведінки людини. Етологи відкидають проміскуїтет як споконвічну форму шлюбних відносин, тому що він суперечить інстинктивній потребі дітей мати батьків і материнському (батьківському) інстинкту дорослих. Згідно етологічного підходу сучасний історичний період застав людство із чотирма системами шлюбних відносин: груповим шлюбом, полігінією (один чоловік і кілька жінок), поліандрією (одна жінка й кілька чоловіків) і моногамією (один чоловік і одна жінка); остання у двох формах — довічна й та, що дозволяє розлучення. Етологи констатують природний характер всіх перерахованих форм шлюбно-сімейних відносин і їхню мінливість. З біологічної точки зору різноманіття шлюбно-сімейних відносин - це дивний факт, тому що шлюбна система - видова ознака і є константою.

У рамках етологічного підходу виявлена кардинальна різниця в біологічних мотивах шлюбної поведінки статей, відкрите явище інверсії домінування в період шлюбних відносин, надлишкова гіперсексуальність людини.

Етологи думають, що моногамія - не ідеал з погляду природного добору. У самий розпал біологічної еволюції людина вийшла з-під дії природного добору тому, що головною умовою успіху стала не генетично передана інформація, а позагенетично передані знання, необхідність у соціалізації.

Емпіричний напрямок.Відповідно до емпіризму родина розглядається як мала соціальна група, що має свою історію виникнення, функціонування й розпаду. Сімейні відносини будуються на емоційній близькості членів родини, на їхніх потребах і потягах. Родоначальником емпіричного підходу вважають Ф. Ле Пле. Як емпіричний метод дослідження Ле Пле широко використовував аналіз бюджету родини як кількісного вираження різноманіття внутрішньосімейного функціонування й мікросередовища родини, організація якого залежить від структурних змін сімейного життя, пов'язаного з вихованням дітей.

Ле Пле підкреслював нестабільний характер сімейних відносин, які опинились під пресингом індустріалізації й урбанізації, що проявляється в розрізненому існуванні батьків і дітей, в ослабленні батьківського авторитету.

Науковий напрямок.До творців і прихильників цього напрямку вивчення родини відносять У. Джеймса, Ч. Лантухи, У. Томаса, Ж. Піаже, З. Фрейда й інших. Сімейні відносини розглядаються у взаємозв'язку особистості й суспільства.

Міжособистісні відносини, Я й Інший, значущий характер близьких відносин, родина як «єдність взаємодіючих особистостей», порушення сімейного функціонування, подружні угоди, узгодження сімейних цінностей, структуральна організація родини, функціонування сімейних систем - це ключові моменти теорій сцієнтистської соціально-психологічної спрямованості.

Великий внесок в аналіз теоретичних схем і концепцій дослідження родини вніс американський соціолог Р. Хілл. Згідно Р. Хіллу, є 5 підходів до вивчення родини, що мають виражені конструкти:

1) інституціонально-історичний підхід (еволюціонізм);

2) структурно-функціональний підхід;

3) інтеракціоністсько-рольовий аналіз, символічний інтеракціонізм;

4) ситуаційно-психологічний підхід;

5) дивелопменталістський підхід (заснований на розвитку життєвого циклу родини).

Перші два підходи орієнтовані на вивчення родини по ролі й функціям, виконуваним у суспільстві, а також динаміки сімейних структур і їхніх соціальних наслідків. Три наступних зводяться до теорії соціальної поведінки особистості й груп.

На жаль, застосовувати наукові психологічні методи до вивчення родини не так просто. Проблеми родини й шлюбу важкодоступні для вивчення, що пов'язано:

а) з розробкою й впровадженням такого діагностичного інструментарію, який би не наносив шкоди респондентам у їхньому сімейному житті;

б) обліком впливу самого факту участі випробуваних у дослідженні на їхні внутрішньосімейні відносини й психічний стан;

в) характером впливу експериментатора на спосіб життя в родині, близькість і інтимні відносини.