Основні координати простору сімейних відносин

Із соціально-психологічного погляду сім’я є малою соціальною групою людей, що заснована на шлюбі та(чи) кровній спорідненості і функціонує на основі спільного побуту, матеріальної і моральної взаємодопомоги.

Сім’я як мала група має певні особливості:

- жорсткі нормативні установки сімейних стосунків, що зумовлюються існуванням у кожній культурі чітко окреслених уявлень про те, коли найдоцільніше створювати сім’ю, якими мають бути стосунки між подружжям, батьками і дітьми, як розподіляються обов’язки між членами сім’ї, які заохочення і санкції необхідно застосовувати до членів сім’ї в різних ситуаціях тощо; крім того, сім’я безпосередньо залежить від суспільних інститутів, що регулюють порядок взяття і розірвання шлюбу, особливих прав і привілеїв, застосування певних санкцій (наприклад, позбавлення батьківських прав) тощо;

- чітко окресленугетерогенність складу сім’ї за статтю, віком, що зумовлює різні потреби, ціннісні орієнтації членів сім’ї тощо;

- закритий характер сімейної групи, що зумовлюється певною конфіденційністю стосунків, обмеженою можливістю і чіткою регламентацією порядку входження в сім’ю нових членів і виходу з неї, мало того, іноді неможливістю виходу із сім’ї (наприклад, неможливо припинити об’єктивно існуючу спорідненість);

- чітко визначену поліфункціональність сім’ї, що часто пов’язано з великою кількістю сімейних ролей, численними аспектами сімейного життя, які мають суперечливий характер;

- “історичність”, тобто на життєдіяльність сім’ї впливають не тільки якісні етапи її розвитку (залицяння, народження дітей та ін.), а й безпосередній досвід сімейного життя дорослих членів сім’ї в їхніх батьківських сім’ях, коли вони самі були дітьми;

- чітко окреслену емоційність сімейних стосунків, які мають абсолютний характер, що зумовлює велику суб’єктивну важливість багатьох, навіть об’єктивно незначних аспектів життєдіяльності сім’ї і робить (з урахуванням впливу певних культурних стереотипів) успіх чи невдачу в сім’ї винятково значущими для людини, впливаючи на її світовідчуття, психічний і соматичний стан здоров’я.

З огляду на наведені особливості сім’ї виокремимо кілька її функцій – особливих форм життєдіяльності, пов’язаних із задоволенням потреб сім’ї:

· економічну, що спрямована здебільшого на забезпечення матеріальних, господарсько-побутових потреб;

· регулятивну, що полягає в регулюванні стосунків між членами сім’ї на основі моральних норм через первинний соціальний контроль, реалізацію особистого авторитету і влади;

· репродуктивну, що спрямована на народження дітей і продовження людського роду;

· сексуальну, що передбачає реалізацію сексуальних стосунків подружжя, досягнення ними сексуального задоволення;

· виховну, що реалізується у трьох аспектах – первинна соціалізація дитини; постійний вплив дітей на їхніх батьків, а також систематичний виховний вплив сімейної групи на кожного свого члена;

· комунікативну, що задовольняє потреби членів сім’ї у спілкуванні і взаємодії один з одним і соціумом, багато в чому визначаючи характер сприйняття останнього;

· рекреативну, що передбачає організацію дозвілля і відпочинок;

· психотерапевтичну, що реалізується у двох аспектах – “погладжування” (турбота й увага один до одного) і “резонування” (розуміння і допомога один одному в оцінюванні позицій з важливих проблем, підтримування іншого в його самореалізації й особистісному розвитку).

Важливою характеристикою сім’ї є її структура –склад і кількість членів сім’ї, а також система сімейних взаємин, що включає стосунки спорідненості, влади й авторитету, зв’язки горизонтальні (чоловік – дружина) і вертикальні (батьки – діти), рольову взаємодію як сукупність установок, норм і зразків поведінки, що характеризують одних членів сім’ї в їхньому ставленні до інших її членів.

У структурі сім’ї розрізняють структуру сімейних ролей, сімейні підсистеми і межі між ними, що є своєрідними механізмами, за допомогою яких сім’ї виконують свої функції.

Структура сімейних ролей диктує членам сім’ї що, коли й у якій послідовності вони мають робити, вступаючи у взаємовідносини. Повторювані взаємодії зумовлюють стандарти взаємодій, які, у свою чергу, визначають, з ким і як взаємодіяти. Так, роль матері передбачає насамперед виховання дітей. Стандарти взаємодій (норми) регламентують її поведінку, тобто коли заохочувати або коли карати дитину.

Якщо мати погано виконує свою роль, порушує норми взаємодій, це тягне за собою соціальні санкції – зовнішні (осудження оточуючих) або внутрішні (коли мати відчуває, що не любить дитину і картає себе за це).

У кожній сімейній підсистемі існують певні правила, які визначають, хто і як виконує сімейні функції, тобто зовнішні (сімейні) та внутрішні (індивідуальні) межі сім’ї. Наприклад, батьківська підсистема передбачає прийняття певних рішень щодо дитячої підсистеми. Інші системи розрізняють за ознаками статі, віку, цінностей та інтересів. Таким чином, члени сім’ї можуть бути учасниками одразу кількох сімейних підсистем – батьківської, подружньої, дитячої, чоловічої, жіночої тощо.

У подружній підсистемі розрізняють чотири основні подружні ролі – “сексуальний партнер”, “друг”, “опікун”, “захисник”, під час виконання яких реалізуються відповідні потреби: сексуальні, побутові, потреби в емоційному зв’язку, теплих стосунках, опіці. При цьому характер подружніх стосунків багато в чому визначається взаємодоповнюваністю цих ролей (наприклад, якщо в одного з партнерів сильно виражена потреба в захисті, інший має відігравати роль захисника для задоволення цієї потреби).

Згідно з іншою класифікацією існують подружні ролі традиційні, товариські та ролі партнерів, від узгодженості яких залежать особливості взаємин подружжя. Так, традиційні ролі передбачають з боку дружини народження і виховання дітей, створення домашнього затишку і ведення домашнього господарства, пристосування до залежності і терпимість до обмеження сфери діяльності. З боку чоловіка вимагається прийняття основних рішень, підтримка сімейної влади і контроль, економічна безпека і захист сім’ї, емоційна вдячність дружині за пристосування до залежності.

Товариські ролі потребують від подружжя забезпечення моральної підтримки і сексуального задоволення, жвавого і цікавого спілкування один з одним і оточуючими.

Ролі партнерів потребують і від дружини, і від чоловіка економічного внеску в сім’ю згідно з розміром заробітку, спільної відповідальності за дітей, участі у веденні домашнього господарства і розподілу правової відповідальності.

Розглянемо найтиповіші сімейні ролі для подружжя.

1. Відповідальний за матеріальне забезпечення сім’ї. Така роль визначає комплекс обов’язків, пов’язаних із забезпеченням сім’ї необхідним рівнем добробуту.

2. Хазяїн-господарка. Виконання цієї ролі передбачає організацію і ведення домашнього господарства.

3. Відповідальний за підтримку родинних зв’язків. Реалізація цієї ролі забезпечує організацію спілкування з родичами, участь у сімейних ритуалах і церемоніях.

4. Організатор сімейної субкультури. Ця роль орієнтує на формування у членів сім’ї певних культурних цінностей, інтересів і захоплень.

5. Організатор розваг. Виконання цієї ролі припускає ініціацію й організацію життєдіяльності сім’ї у сфері дозвілля.

6. Сексуальний партнер. Ця роль пов’язана з проявом активності у сфері сексуальних стосунків.

7. Відповідальний по догляду за дитиною. Виконання цієї ролі передбачає забезпечення дитині фізичного і психічного комфорту в перші роки її життя.

8. Вихователь. Ця роль передбачає розвиток особистості дитини.

9. Сімейний “психотерапевт”. Ця роль включає дії, спрямовані на розв’язання особистісних проблем членів сім’ї.

Розподіл ролей у сім’ї може змінюватися залежно від обставин (народження дитини), особливостей професійної кар’єри тощо.

Розрізняють такі умови розподілу ролей між подружжям: здатність виконувати певні сімейні ролі; прийнятність ролі чи сукупності ролей для того, хто їх виконує; можливість задовольняти завдяки виконанню певних ролей власні потреби і потреби інших членів сім’ї.

Невиконання зазначених умов призводить до формування патологізуючих сімейних ролей, що психічно травмують членів сім’ї. Наприклад, коли сім’я потребує розрядження негативних емоцій, для цього хтось із членів сім’ї обирається на роль цапа-відбувайла.

Крім того, якість виконання сімейних ролей багато в чому залежить від міжособистісних стосунків і пов’язаних з ними міжособистісних ролей (“попелюшка”, “клоун”, “красень” тощо).

Особливості рольових і міжособистісних стосунків членів сім’ї, їх взаємодії відбиваються на емоційному рівні та відносно стійкому психічному стані (настрої) сім’ї, тобто на її психологічному кліматі.

Психологічний клімат сім’ї, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунки її членів, на їхнє світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність і життєздатність сімейного колективу загалом.

Сім’ї зі сприятливим психологічним кліматом характеризуються згуртованістю, доброзичливістю і водночас високою вимогливістю подружжя один до одного, відповідальністю, почуттям захищеності й емоційної задоволеності в сім’ї. Важливий показник сприятливого сімейного психологічного клімату – прагнення до спільного розв’язання сімейних проблем, проведення дозвілля при одночасній відкритості сім’ї, її широких соціальних контактах.

Сім’ї з несприятливим психологічним кліматом характеризуються насамперед напруженістю чи навіть конфліктністю міжособистісних стосунків, коли члени сім’ї негативно ставляться один до одного, їм властиве почуття незахищеності, емоційного дискомфорту від перебування в сім’ї.

Залежно від ступеня негараздів розрізняють сім’ї

конфліктні, в яких виникають суперечності між інтересами, потребами, бажаннями членів сім’ї, що породжує сильні і тривалі негативні емоції;

кризові, де потреби та інтереси стикаються особливо різко, оскільки стосуються найважливіших сфер життєдіяльності сім’ї;

проблемні, що потребують допомоги в конструктивному розв’язанні конфліктів, у подоланні об’єктивних складних життєвих ситуацій (наприклад, відсутність житла і засобів для існування) при збереженні загальної позитивної сімейної мотивації.

Родини розрізняють ще за якістю зовнішніх і внутрішніх меж.

Найбільш патологічними варіантами, що розміщуються на протилежних полюсах континууму, є ретрофлексуюча (від ретрофлексія – спрямування енергії всередину) і дезорганізована сім’ї. Ретрофлексуюча сім’я має тверду непроникну спільну межу і водночас прозорі індивідуальні межі. Члени цієї сім’ї так тісно взаємопов’язані через острах розриву стосунків, що це знижує можливості індивідуального зростання. Проблеми, що виникають внаслідок заплутаних, неконструктивних стосунків, не розв’язуються через жорсткі зовнішні межі сім’ї, відсутність достатніх контактів з оточенням. У таких сім’ях існує велика небезпека виникнення психосоматичних захворювань.

Дезорганізована сім’я з надмірно прозорими зовнішніми межами розміщується на протилежному полюсі континууму. У таких сім’ях через відсутність достатнього взаємного контакту її членів і відкритості зовнішніх меж існує велика небезпека асоціальної поведінки чи розпаду сім’ї як цілого. Між зазначеними полюсами розміщується більшість родин, що функціонують з більш-менш адекватними межами.

За структурою влади розрізняють авторитарні, демократичні та ліберальні сім’ї.

Авторитарна сім’я характеризується суворим беззаперечним підпорядкуванням одного з подружжя іншому і дітей батькам. Демократична сім’я заснована на взаємній повазі членів сім’ї, спільному вирішенні всіх важливих питань. У ліберальній сім’ї спостерігається відстороненість, відчуженість членів сім’ї один від одного, байдужість до справ і почуттів іншого.

Залежно від розподілу ролей виокремлюють сім’ї традиційні(патріархальні чи матріархальні), в яких один з членів подружжя є внутрішньосімейним лідером, активнішою стороною в подружніх стосунках і відносинах із соціумом, та егалітарні(від фр. еgalіte – рівність), в яких ролі розподіляються з урахуванням конкретних інтересів і можливостей партнерів. При цьому спостерігаються вирівнювання функцій подружжя і відносно незалежне становище дітей.

Типологія сімей за демографічною ознакою визначається:

· кількістю дітей – багатодітна, середньодітна, малодітна, бездітна, або подружня, сім’я;

· наявністю чи відсутністю шлюбної пари – повна чи неповна сім’я;

· наявністю чи відсутністю у складі сім’ї старших і побічних родичів – складна чи нуклеарна (від лат. nucleus – ядро) сім’я.

Розрізняють також сім’ї з різним виховним потенціалом:

· виховально-сильні, тобто зі сприятливою моральною атмосферою сім’ї;

· виховально-стійкі, де створюються загалом сприятливі можливості для виховання, а труднощі, що виникають у сім’ї, і недоліки усуваються за допомогою інших соціальних інститутів, насамперед школи;

· виховально-нестійкі, для яких характерна неправильна виховна позиція батьків (наприклад, надмірна опіка) при відносно високому загальному виховному потенціалі сім’ї;

· виховально-слабкі зі втратою контакту з дітьми і контролю над ними, коли батьки з різних причин (через поганий стан здоров’я, перевантаженість роботою, низький рівень освіти та психолого-педагогічної компетентності) не здатні правильно виховувати дітей, поступившись у своєму впливі групі однолітків.

З психолого-педагогічного погляду негативно впливають на становлення особистості дитини сім’ї виховально-слабкі з постійною конфліктною атмосферою, виховно-слабкі з агресивно негативною атмосферою, у яких панують агресивність і жорстокість, маргінальні з алкогольною та сексуальною деморалізацією, правопорушницькі, злочинні, психічно обтяжені.

За стадією становлення розрізняють сім’ї:

· молоді (до 9 років), для яких істотним у психологічному аспекті є ставлення подружжя один до одного і до спільного сімейного життя;

· середні (10–19 років), які характеризуються стабільними сімейними стосунками, усталеним розподілом ролей, обов’язків, наявністю дітей, що підросли і є відносно самостійними;

· зрілі (понад 20 років), для яких характерне зростання значущості подружніх стосунків, зокрема завдяки набуттю дітьми самостійності і незалежності.

Більш розгорнуту картину циклів сімейного життя можна подати з урахуванням “історичності” сім’ї, коли виокремлюють такі фази сімейного життя:

1) залицяння;

2) життя без дітей (від початку проживання разом до народження першої дитини);

3) експансія (від народження першої дитини до останньої);

4) стабілізація (період виховання дітей до того моменту, коли перша дитина залишає сім’ю);

5) діти назавжди залишають батьківський дім;

6) “порожнє гніздо” (батьки після від’їзду дітей);

7) хтось із подружжя залишається один після смерті іншого.

Таке виокремлення фаз сімейного життя відбиває певні проблеми сім’ї, властиві кожній з фаз.

Так, для фази залицяння у вітчизняних умовах характерне те, що багато молодих людей у цей період продовжують жити з батьками. Відсутність досвіду самостійного, фінансово незалежного життя, житлові проблеми в поєднанні з лібералізацією сексуальних стосунків можуть спричинитися до відмови молоді від шлюбу, поширення альтернативних форм шлюбу, підвищення рівня позашлюбної народжуваності чи (через бажання звільнитися від опіки батьків) передчасного шлюбу.

Фаза життя без дітей характеризується прагненням молодят визначити правила, за якими вони будуватимуть власну сім’ю, розподілити обов’язки, узгодити інтереси, звички, визначити цінності, сексуальнісхильності, правила стосунків з родичами. Усе це утруднюється через інфантилізм значної частини молоді (невміння виконувати сімейні обов’язки, залежність від батьків). Вік вступу в перший шлюб знизився, а соціальне дозрівання людини подовшилося, тому будувати сім’ю найчастіше доводиться недостатньою мірою соціально й особистісно зрілим людям.

Зниження шлюбного віку позначається на фазі народження дітей у сім’ї (експансії). Оскільки старше покоління перебуває в активному періоді власного особистого, соціального і професійного життя, постає проблема молодих бабусь і дідусів і їхніх стосунків з дітьми.

Крім позитивних аспектів, пов’язаних з народженням і вихованням дітей, сім’ям у цьому періоді властиві напруженість бюджету, дефіцит часу, значне обмеження можливостей відпочинку, дозвілля, складність поєднання домашніх обов’язків із трудовою діяльністю, накопичення фізичної і психічної втоми. Постає проблема перебудови функціонально-рольової структури сім’ї, емоційних і духовних стосунків, сформованих на більш ранніх стадіях її становлення.

На думку багатьох дослідників, фаза стабілізації сім’ї є найскладнішою і проблемною для всіх членів сім’ї, що зумовлено, з одного боку, кризою середнього віку батьків, а з іншого – кризою підліткового віку дітей.

Гострота кризи багато в чому визначається тим, наскільки успішно були вирішені проблеми на попередніх фазах життєвого циклу сім’ї. Якщо ці проблеми не були вирішені, стосунки в сім’ї на цій фазі можуть характеризуватися недостатньою згуртованістю, емоційною близькістю, наявністю сексуальних проблем подружжя, неадекватних способів взаємодії один з одним і з дітьми.

Фаза, коли діти залишають батьківський дім, характеризується порушенням звичних правил і стереотипів взаємодії. У цьому разі постає проблема наповнення взаємин подружжя новим змістом, що компенсувало б емоційні втрати, пов’язані з віддаленням дітей від сім’ї. Іноді вирішення цієї проблеми ускладнюється через суперечності, що витіснилися у зв’язку з народженням і вихованням дітей, але актуалізувалися на фазі “порожнього гнізда”.

Остання фаза життєвого циклу сім’ї настає тоді, коли помирає один із подружжя. У цьому разі другий з подружжя, як правило, часто приєднується до сім’ї дітей як бабуся чи дідусь, що вимагає від дітей адаптації до зміни структури сім’ї.

У цей період можуть виникати конфлікти між поколіннями, проблеми, пов’язані з наглядом за літньою людиною, часто ускладнені її хворобами.

Кожна фаза життєвого циклу сучасної сім’ї характеризується специфічними особливостями, зумовленими тенденціями її розвитку і пов’язаними з такими об’єктивними причинами, як науково-технічний прогрес, урбанізація, міграція населення, розвиток засобів масової інформації, емансипація тощо.

Перелічені об’єктивні причини приводять до зміни характеру і структури сімейно-шлюбних цінностей, трансформації традиційних сімейних ролей.

Аналіз тенденцій розвитку сучасної сім’ї показує, що вона тяжіє до егалітарної нуклеарної малодітної сім’ї, часто з орієнтацією на подружню, у якій основна вісь стосунків визначається свояцтвом (чоловік – дружина), а не спорідненістю і батьківством.

З одного боку, така сім’я краще пристосована до сучасного життя як мобільніша і демократичніша порівняно з традиційною, багатопоколінною і розгалуженою. З іншого боку, нуклеарна малодітна сім’я далеко не завжди сприяє успішній реалізації родинних функцій.

Так, зокрема, можна констатувати ускладнення виконання виховної функції сім’ї з таких причин:

· через відсутність у дитини досвіду взаємодії з людьми різного статусу (братами, старшими родичами);

· через утруднення в засвоєнні соціальних цінностей, нагромаджених старшими поколіннями, відносну ізоляцію від старших родичів;

· через можливу суперечливість виховних впливів внаслідок передання батьками права на виховання іншим соціальним інститутам.

Нуклеарні сім’ї висувають підвищені вимоги і до подружніх стосунків. Спрощена структура такої сім’ї, обмежена кількість внутрішньосімейних стосунків потребують одночасного виконання кількох сімейних ролей (найчастіше суперечливих), призводить до зростання інтенсивності й емоційності стосунків, підвищення ступеня взаємозалежності подружжя і їхньої особистої відповідальності за долю шлюбу. Таким чином, психологічний простір нуклеарної сім’ї звужується, а питома вага особистісних якостей кожного з подружжя збільшується.

Розрізняють такі показники еволюції сім’ї:

· структурні зрушення (рух від спорідненості (батько – син) до свояцтва (чоловік – дружина), нуклеарності);

· функціональні зрушення (егалітаризація);

· активізація особистісної взаємодії членів сім’ї.

Різна інтенсивність цих процесів зумовлює виникнення й одночасне існування різних типів родин. Мало того, сучасна сім’я нагадує багатошаровий пиріг – у ній можна знайти риси і традиційних, і нових сімейних укладів.

Суперечливі тенденції у структурі і динаміці сім’ї одночасно з великою роллю сім’ї у забезпеченні особистого щастя людини актуалізують проблему стабільності шлюбу і сім’ї, грунтовної підготовки молоді до сімейного життя.