Взаємозв'язки літературознавчих дисциплін. Історіографія літературна

Взаємозв'язки літературознавчих дисциплін. Теорія літератури, історія літератури та літературна критика як основні літературознавчі дисципліни тісно між собою пов'язані. Кожна з них неодмінно використовує здобутки інших двох дисциплін.

Теорія літератури розвивається завдяки узагальненню та філософсько-естетичному осмисленню фактів і відомостей про окремі художні твори, діяльність письменників, зміну літературних течій і напрямів.

Стан розробки теоретичних проблем може бути задовільним лише тоді, коли дослідник не обмежиться історико-літе-ратурним матеріалом, а й скористається оцінками явищ сучасного літературного процесу, тобто буде спиратися на досягнення літературної критики.

Історія літератури постійно відштовхується від тих загальних положень і принципів, що їх розробляє теорія літератури. Простежуючи історико-літературний процес як закономірний поступальний рух від минулого до сучасності, історія літератури постійно використовує понятійний і термінологічний апарат теоретика. Погляд на історію літератури з позицій сучасних вимог надає подібним дослідженням широти й актуальності. Таким чином, для історії літератури є бажаною постійна взаємодія з наукою, що досліджує сучасний літературний процес, тобто з критикою.

Водночас і критика не може обійтися без опори на теорію та історію літератури. Адже в цих науках вона знаходить необхідні підходи до оцінки творів, вивірені часом критерії. Саме літературна критика міцно зв'язує теорію та історію літератури з сучасним розвитком художнього мислення, їй належить право першого прочитання нового літературного твору.

Зміцнення взаємозв'язків між теорією, історією літератури та літературною критикою, їх взаємний рух назустріч одна одній, тісне зближення є однією з передумов глибоко наукового вивчення художньої літератури, її популяризації в широких читацьких масах.

Досвід українського літературознавства переконливо доводить, що поєднання в одній особі теоретика, історика літератури та літературного критика нерідко давало плідні результати. Досить згадати в цьому зв'язку імена І. Франка, М. Драгоманова, О. Білецького та інших.

Історіографія літературна. Історіографія літературна (від грец. ιστορία — розповідь про минуле і γράφω — пишу) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження знань з основних літературознавчих дисциплін — теорії літератури, історії літератури й літературної критики. Матеріалом цієї науки є також літературні джерела, присвячені творчості письменників і літературознавців.

Солідні літературознавчі праці починаються, як правило, з ретельних історіографічних пошуків. У наукових розвідках досить часто міститься розділ, у якому йдеться про зроблене в даному напрямі раніше.

В останні роки з'явилися праці, в яких ця дисципліна постає під назвою «літературознавче джерелознавство» [5, 77]. Однак останнє поняття є набагато ширшим, оскільки вбирає в себе й частину завдань текстології, зокрема «тексти літературних творів (од чернеток — до різних варіантів і редакцій» [5, 77]), а також інших літературних дисциплін, у тому числі й історії літератури.

Бібліографія літературна. Бібліографія літературна (від грец. βιβλία — книги і γράφω — пишу) — наукова галузь, що займається виявленням, обліком і систематизацією друкованих творів художньої літератури й літературознавства. Перелік творів та їх видань, покажчики монографій і статей про творчість окремих письменників чи з певних питань літературознавства, про літературу того чи іншого народу укладаються в певному порядку, який допомагає науковцеві чи рядовому читачеві швидко знайти потрібну книгу.

Бібліографія обліковує також узагальнювальні праці, біобібліографічні словники, такі як, наприклад, біобібліо-графічний словник у п'яти томах «Українські письменники», п'ятитомна «Українська Літературна Енциклопедія» (вийшло три томи), «Шевченківський словник» (у двох томах) тощо.

Бібліографія літературознавча є допоміжною літературознавчою дисципліною і складовою частиною літературознавчого джерелознавства.

Текстологія. Текстологія (від лат. textum — тканина, зв'язок і грец. уоі, — слово) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням і тлумаченням художніх текстів, щоб донести їх до читача в первісному, задуманому автором вигляді. Особливо неоціненною є її роль при підготовці наукових видань, зокрема для відновлення пропусків, зроблених цензурою чи письменником з певних ідеологічних мотивів. Важлива робота ведеться сучасними текстологами, щоб подати в первісному вигляді художні твори Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, В. Симоненка, В. Стуса. Інколи текстологи допомагають встановити авторство того або іншого твору чи вирішити питання про канонічну редакцію (якщо їх є кілька).

Текстологічне вивчення письменницьких рукописів, особливо тих змін і поправок, які автор вніс до своїх творів, допомагає проникнути в його художні секрети, з'ясувати еволюцію художньої свідомості. Зокрема, детальне вивчення рукописної спадщини Олеся Гончара дає можливість простежити складні динамічні зв'язки між чуттєво-образним і логічно-раціональним у художній творчості видатного майстра літератури XX століття, які увиразнюють неповторність його творчої особистості.

Палеографія. Палеографія (від грец. παλαιόζ — стародавній і γράφω — пишу) — одна з допоміжних літературознавчих дисциплін. З огляду на те, що нею послуговуються в значній мірі історики, переважна більшість літературознавців не виділяє її як суто літературознавчу дисципліну. Палеографія вивчає писемні знаки, особливості написання літер у різні періоди розвитку мови того чи іншого народу, почерки, своєрідність паперу кожної доби, художні прикраси — орнаменти тощо.

Вивчення давніх і середньовічних літератур неможливо здійснити без знання палеографії. Особливо великої ваги набувають палеографічні дослідження пам'яток літератури доби Київської Русі, написаних не лише на папері, а й на пергаменті, берестяних грамотах. Нерідко палеографам вдається викрити всілякі підробки чи фальсифікації давніх рукописів.