Ознаками зажиттєвості можуть бути загальні реакції організму на травму і місцеві прояви в межах самого пошкодження.

До загальних реакцій організму на травму належать насамперед зміни, пов’язані з діяльністю органів кровообі­гу. Це кровотечі (зовнішні і внутрішні), недокрів’я органів і тканин, крововиливи в тканини і тромбоз судин у ділянці пошкоджень, жирова і повітряна емболія.

Про зажиттєвість пошкоджень також свідчать аспірація і заковтування крові, частинок пошкоджених органів і тканин.

Місцевими проявами зажиттєвості травми вважають травматичний набряк, запальну реакцію і скорочення пошкоджених тканин (особливо м’язів).

За допомогою гістологічного дослідження початкові ознаки загальної реакції тканин в ділянці зажиттєвих пошкоджень можна визначити в перші 30 хв.: переповнені кров’ю судини, крайове стояння лейкоцитів із початковою їх міграцією в тканини, початкові прояви травматичного набряку. Виражені ознаки реакції запалення виявляються через 3-4 год. після травми.

Для поліпшення діагностики зажиттєвості і давності пошкоджень, крім гістологічного методу, можна застосовувати багато інших: гістохімічні, біохімічні, біофізичні, емісійний спектральний аналіз тощо. Найбільшого поширення набули гісто і біохімічні методи дослідження, в основу яких покладено клітинні, тканинні, ферментні, молекулярні та обмінні прояви феномена місцевого запалення як універсальної відповіді травмованих тканин на зов­нішню деструктивну дію.

Доведені можливість визначення за допомогою гісто­хімічних методів давності механічних пошкоджень за характером ферментативних змін у шкірі (рис. 38). На основі гістологічних і гістохімічних досліджень була розроблена судово-медична діагностика зажиттєвості і давності утворення саден (Т.Я.Пазенко, 1977), колото-різаних ран (А.І.Марчук, 1979), синців (С.С.Бондар, 1981), странгуляційних борозен (І.О.Концевич 1964).

Проте ці дослідження свідчать, що пошкодження, які заподіяно незадовго до смерті і одразу після неї, за своєю морфологічною характеристикою схожі і диференціювати їх гістологічними та гістохімічними методами неможливо. Застосування морфологічних методів дослідження обмежено тому, що вони можуть бути використані при вивченні матеріалу, який не піддається післясмертному аутолізу і гниттю.

Більш перспективним в цьому плані виявилось використання біохімічних методів для виявлення біологічно активних речовин у травмованих тканинах і органах (рис. 39).

Важливе значення в розв’язанні цієї проблеми має комплексне дослідження вмісту фізіологічно активних речовин (гістаміну, серотоніну, гепарину, вазоактивних простагландинів — F2L, Е2), амінокислот, а також хімічних елементів — цинку, кальцію, магнію (В.О.Сушко, 1987, Б.В.Михайличенко, 1991). Отримані результати свідчать, що в зажиттєво травмованій шкірі вже з перших хвилин після нанесення пошкодження незалежно від характеру (синець, садно, рана, странгуляційна борозна) значно змінюється вміст фізіологічно активних речовин. В пошкодженнях, що виникли після настання смерті, ці зміни ніколи не спостерігаються.

Аналіз вмісту фізіологічно активних речовин дозволяє встановити термін нанесення травми навіть в гнильно змінених (до 5 діб післясмертного періоду) і в муміфікованих тканинах.

Розділ IX

Судово-медична експертиза вогнепальних пошкоджень

Судово-медична експертиза вогнепальних пошкоджень є однією із найскладніших і найвідповідальніших, оскільки потребує ретельного і всебічного дослідження і часто пов’язана з розслідуванням злочину.

Під вогнепальними розуміють пошкодження, заподіяні пострілами з усіх видів вогнепальної зброї, вибухами боєприпасів (патрони, гранати, міни, вибухові речовини) або їхніх частин (капсулі, запали, детонатори тощо).

Вогнепальна зброя надзвичайно різноманітна, так само як і її снаряди, що спричинюють пошкодження. Кількість пошкоджень залежить від наявності цієї зброї у населення.

У нашій державі користуватися вогнепальною зброєю дозволено лише окремим категоріям громадян, причому тільки під час виконання ними службових обов’язків.

КК України передбачена відповідальність за незаконне носіння, недбале зберігання, боєприпасів і вибухових речовин, придбання, виготовлення і збут вогнепальної або холодної зброї, крім гладкоствольної мисливської.

Складність експертизи у випадках вогнепальних пошкоджень зумовлена удосконаленням бойової техніки, тому судово-медичний експерт повинен постійно поповнювати свої знання щодо особливостей пошкоджувальної дії зброї нових зразків.

Крім того, вогнепальні пошкодження мають різне походження і виникають за неоднакових умов, що визначає їх значну різноманітність.

Залежно від походження вогнепальні пошкодження поділяють на кульові, дробові і осколкові.

1. Вогнепальна зброя та її класифікація

Вогнепальна зброя характеризується дуже значною різноманітністю і важко піддається єдиній класифікації. Вона поділяється на дві великі групи: артилерійську і стрілецьку. В судово-медичній практиці переважно спостерігаються вогнепальні пошкодження, які виникають при пострілах із ручної стрілецької вогнепальної зброї: пістолетів, гвинтівок, карабінів, рушниць, автоматів тощо. Значно рідше вони виникають у процесі експлуатації вогнепальних і спеціальних пристроїв, будівельно-монтажних пістолетів, перфораторів нафтових свердловин, стартових пістолетів, ракетниць тощо.

Ручна стрілецька вогнепальна зброя розподіляється на групи.

1. За призначенням:

а) бойова (автомати, карабіни, пістолети, гвинтівки);

б) мисливська (одно, дво, три, чотириствольні рушниці);

в) спортивна (гвинтівки, пістолети, револьвери);

г) спеціальна (сигнальні, будівельно-монтажні пістолети).

2. За виготовленням:

а) штатна;

б) саморобна (самопали);

в) дефектна (обрізи).

3. За довжиною ствола:

а) довгоствольна (гвинтівки, карабіни, автомати, пістолети-кулемети, мисливські рушниці);

б) короткоствольна (автоматичні пістолети, револьвери) (рис. 40).

4. За властивостями ствола:

а) нарізна (гвинтівки, пістолет-автомати, револьвери тощо);

б) гладкоствольна (мисливські рушниці);

в) комбінована (мисливські, спортивні рушниці).

5. За калібром (діаметром):

а) малокаліберна (4-6 мм);

б) середньокаліберна (7-9 мм);

в) великокаліберна (понад 9 мм).

6. За механізмом пострілу:

а) автоматична (автомати);

б) напівавтоматична (пістолети, карабіни);

в) неавтоматична (мисливські рушниці).

Постріл може відбутися за наявності трьох компонентів: зброї, заряду і снаряду. Для зручності перезарядження заряд і снаряд об’єднані в єдиний комплекс — патрон, який складається в бойовій зброї із гільзи з капсулем, снаряду (кулі) і заряду (пороху). В мисливській рушниці, крім цих складових частин є ще прокладка (пиж) між порохом і снарядом і поверх снаряду (рис. 41).

Гільза, як правило, стальна або залізна, вкрита томпаком або лактрована. В мисливській зброї вона виготовляється із латуні, картону, пластмаси.

Капсуль виготовляють із латуні. Він упресований в дно гільзи і містить речовину, яка призначена для запалення пороху (гримуча ртуть або тринітрозорцин свинцю, сурма, бертолетова сіль, тетразин тощо).

Зарядом є димний або бездимний порох. Бездимний, або колоїдний порох — це піроксиліни-частинки нітрокліт­ковини у вигляді сірувато-зелених платівок, циліндрів, кульок, тощо. Бездимний порох містить різні речовини для збільшення його стійкості (анілін, вазелін тощо), зменшення полум’я (калію хлорид, барію сульфат). При згорянні його утворюється мало залишків і диму та велика кількість газів, а тому він має значно більшу вибухову силу, ніж димний порох.

Мисливські патрони містять димний, або чорний порох, що є сумішшю калійної селітри (75%), сірки (10%) і деревного вугілля (15%).

Снарядом у вогнепальній зброї є кулі, дріб та інші складові елементи.

Звичайна куля має стальний стрижень, вкритий свинцевою і стальною оболонками. Остання плакована томпаком (сплав міді з 3-10% цинком). Бойові патрони можуть бути споряджені кулями спеціального призначення (трасуючими, запалювальними і бронебійно-запалювальними). Сучасна вогнепальна зброя має калібр 9; 7,62 і 5,45 мм. Зменшення калібру і маси кулі (при тій самій кількості пороху) призводить до збільшення початкової швидкості польоту, а зміщення центру ваги кулі калібром 5,45 мм збільшує її руйнівну силу.

Пістолет системи “ТТ” (тульський Токарів), револьвер системи “Наган”, гвинтівки, пістолети-кулемети Шпагіна (ПКШ), Судаєва (ПКС) та інші мали калібр 7,62 мм, а пістолет системи Макарова навіть 9 мм, тоді як сучасна вогнепальна зброя — самозарядний пістолет (ПСМ), автомат АК-74 (з дульно-гальмівним компенсатором), снайперська гвинтівка (СВД), вкорочений автомат АКС-74 та інші — калібр 5,45 мм. Ця незначна (близько 2 мм) різниця, за твердженням видатного хірурга К.Лісіцина, зробила справжню революцію в балістичних якостях снаряда. За допомогою імпульсної кінематографічної техніки (3-7 тис. кадрів в/с) в експерименті на желатинових блоках було доведено, що куля калібром 7,62 мм рухається прямолінійно, не відхиляючись від осі польоту, куля калібром 5,45 мм, у якої центр ваги зміщений у хвостову частину, характеризується коливальними рухами. У польоті вона перевертається, потрапляючи в об’єкт пошкодження, внаслідок чого вихідний отвір в кілька разів більший за вхідний, а рановий канал нагадує лійку. Рани, заподіяні такими високошвидкісними кулями (900-6600 м/с) характеризуються значним травмуванням органів і тканин. Сильна ударна хвиля спричиняє зону змертвіння в десятки разів більшу за дію звичайної кулі.