Дарія ГОРСЬКА, Іван СТОЛЯРЧУК.

Інтерв’ю – це журналістська ініціатива, яка передбачає розпитування відомої людини (чи анонімної особи), щоб виявити інформацію, пояснення, погляд, які мають сенс тільки в тому випадку, коли їх повідомила саме ця людина, з метою передати потім зібрану інформацію чітко визначеній аудиторії. Це інформаційний жанр, який покликаний передати позицію, ставлення, оцінку, коментар ключової особи з приводу події, ситуації, проблеми. Ключовою особою для інтерв’ю є та особа, яка або є найбільш компетентною чи поінформованою стосовно даної події, ситуації, проблеми, або спроможна представити громадську думку чи позицію соціальної, національної чи іншої групи. Як правило, інтерв’ю передбачає отримати більше інформації, ніж насправді хоче дати співрозмовник.

Якщо той, хто надає інтерв'ю, є визнаним спеціалістом або відомою особистістю, та ще й має звичку говорити й висловлюватися, треба витягти з нього більше інформації, ніж він сам запланував повідомити. Треба вивести його з шаблону стандартної промови, за межі заготовлених фраз. Лише тоді інтерв’ю буде вдалим – цікавим і нешаблонним.

Перед ЗМІ постійно стоїть завдання сказати ширшій громаді те, чого вона не знає, не розуміє. І тому інтерв’ю повинно прямо і безпосередньо виконувати саме цю функцію. Журналіст, окрім оперативного поточного інформування про події, повинен постійно шукати і спонукати розкритися тих людей, які знають більше, уміють робити свою справу краще, ефективніше, ніж інші. Вони, зазвичай, рідко беруться за перо, не рвуться до мікрофона. Допомогти цим людям поділитися з іншими своїми думками та поглядами повинен журналіст, і саме за допомогою інтерв’ю.

Типи інтерв’ю. Якщо розглядати інтерв’ю як метод збирання й отримання інформації і одночасно як журналістський жанр інформаційної групи, то можна виділити такі його типи (за способом і метою отримання):

- інтерв’ю на робочому місці;

- інтерв’ю вдома в об’єкта;

- інтерв’ю в редакції;

- інтерв’ю по телефону;

- інтерв’ю в інтер-ситуаціях (наприклад, за обідом чи вечерею в ресторані, під час прогулянки тощо);

- інтерв’ю не для запису (але інформацію, отриману під час бесіди, можна використати);

- інтерв’ю не для запису й використання (мета його лише розібратися в питанні, зрозуміти дію прихованих механізмів або вийти на інші джерела інформації).

Види інтерв’ю. Відповідно до структури тексту відрізняють такі види інтерв’ю:

1) Інтерв’ю-монолог (моно… – від грец. μόνος – “один”, “єдиний” + …лог –від грец. λόγος – “слово”, “мова” = “мова одного”; “говорить один”)виглядає як відповідь-повідомлення чи заява у вигляді суцільної розповіді інтерв’юйованого у відповідь на питання, запропоноване журналістом, яке було сформульоване на початку матеріалу, у вступі, разом з представленням співрозмовника і теми для обговорення. Текст представляє собою потік мовлення однієї особи, яка сповідується, коментує щось, розгорнуто викладає свою позицію, міркує вголос тощо. Журналіст не втручається в цей потік прямої мови, дає можливість “герою” матеріалу висловитися сповна.

2) Інтерв’ю-діалог (ді… – від грец. δι, δίς – “подвійний”, “двічі” + …лог –від грец. λόγος – “слово”, “мова” = “мова двох”; “говорять двоє”)представляє собою бесіду за схемою “питання + відповідь”. Журналіст одночасно з основними питаннями ставить співрозмовнику уточнюючі, додаткові питання, за їх допомогою направляє бесіду в потрібне русло, виясняє деякі нюанси, цікаві деталі, факти, що надає процесу розмови відповідної драматургії, інтонаційного багатства і робить матеріал розмови сюжетним, інтригуючим.

3) Інтерв’ю-полілог (полі… – від грец. πολύς – “численний”, “багато” + …лог –від грец. λόγος – “слово”, “мова” = “мова багатьох”; “говорять багато”)відтворює бесіду кількох співрозмовників, обмін думками трьох і більше людей на одну тему. Вони або доповнюють один одного, або полемізують, спростовують сказане попередником. Подібний матеріал багатовимірний, об’ємний, фабульний, дає можливість побачити панораму позицій, оцінок, їх розбіжжя чи співпадання.

Крім цих трьох основних видів інтерв’ю, які класифікують жанр залежно від кількості мовників, більшість жанрологічних джерел виділяють ще такі, досить поширені різновиди інтерв’ю (залежно від способу спілкування і форми викладу журналістом розмови, яка відбулася):

§ Інтерв’ю-повідомлення –лаконічний виклад бесіди кореспондента з тією чи іншою особою.

§ Інтерв’ю-зарисовка –значно розширює текстові можливостіжурналіста:крім змісту бесіди, передбачається також розкриття обставин, за яких відбулася розмова. Під час бесіди журналіст може не лише ставити питання, але й висловлювати свою думку, коментувати факти, про які йде мова, щось згадувати, проводити паралелі, давати короткі характеристики свого співрозмовника, кількома штрихами створювати його портрет, звертатися до читача (глядача, слухача) і т. ін.

§ Інтерв’ю-роздум – розгорнутий коментар компетентної особи до факту, події, проблеми тощо.

§ Інтерв’ю-анкетування (опитування) –масовий вид інтерв’ю, своєрідна заочна бесіда.

Усе поширенішим у вітчизняній журналістській практиці стає і так зване контрв’ю (контр… – від лат. contra – “проти” – префікс, що означає протилежність, протистояння + англ. view – “вид, погляд, думка”) –дебати, сперечання, гостра дискусія двох або кількох співрозмовників, своєрідна словесна дуель, конфронтація учасників бесіди. Цей вид інтерв’ю дуже популярний у США та Великобританії, але останнім часом конфронтаційні інтерв’ю все частіше з’являються і на українських телеканалах.

Етапи роботи журналіста над інтерв’ю:

а) вибір теми (задум);

б) підготовка до інтерв’ю (попередній збір інформації, розробка детального плану бесіди, домовленість з об’єктом інтерв’ю про зустріч);

в) безпосередня розмова (запис бесіди на диктофон, відеокамеру тощо);

г) розшифровка, перегляд запису;

д) вивчення тексту розмови, виділення в ньому найбільш вагомих висловів, вдалих шматків, яскравих прикладів, цікавих місць;

е) монтаж виділених фрагментів відповідно до обраної теми і композиції інтерв’ю;

є) презентаційне оформлення скомпонованого тексту розмови (вибір заголовка, підзаголовків, рубрики, фотоілюстрацій і текстівок до них, написання преамбули, розстановка авторських ремарок тощо);

ж) шліфування готового тексту інтерв’ю (видалення повторюваних слів і фраз; перевірка наведених цифр, імен, назв, цитат; стилістичне редагування);

з) візування остаточного варіанту тексту у співрозмовника (це по суті є дозвіл на оприлюднення матеріалу, без якого публікувати текст інтерв’ю не можна ні за яких обставин);

і) подання завізованого матеріалу до редакції;

ї) контроль за виходом інтерв’ю у світ, збір відгуків, архівація.

Підготовка до інтерв’ю є обов’язковою вимогою. Вона складається з таких “кроків”:

1. Визначення мети інтерв’ю і характеру необхідних відомостей.

2. Вивчення предмета (теми) інтерв’ю.

3. Вивчення співрозмовника.

4. Попереднє обміркування техніки бесіди, підготовка запитань.

У психології, для якої спілкування, так само як і в журналістиці, становить основу професійної діяльності, існує поняття “квадрат успіху”. Чотири вищезазначені елементи підготовки до інтерв’ю і є чотирма сторонами “квадрату успішного інтерв’ю”. У квадрата, як відомо, усі боки рівні. Отже, і журналіст має однаково приділити серйозну увагу всім чотирьом пунктам підготовки, використавши всі можливі джерела інформації (літературу, Інтернет, власні досьє, думки колег і спеціалістів, статистичні дані, документи тощо).

Журналіст-інтерв’юер має у своїй роботі обов’язково дотримуватись кількох правил інтерв’ю:

§ Ніколи не йти на інтерв’ю непідготовленим.

§ Ретельно продумувати місце проведення інтерв’ю, стиль одягу й поведінки, час, супровід, ілюстрування бесіди.

§ Починати текст будь-якого інтерв’ю з презентації співрозмовника, назвавши його повне ім’я та прізвище (якщо тільки мова не йде про аноніма), соціальне становище, тему розмови і спосіб її проведення (під час зустрічі, телефоном, через Інтернет, під час прес-конференції тощо).

§ Завжди пам’ятати про “золотий трикутник” інтерв’ю, тобто трьох учасників цього дійства: хто бере інтерв’ю, з ким береться інтерв’ю і для кого, для чого.

Журналіст (інтерв’юер)