Основна проблема психіки полягає в тому, як звільнитися від тривожності.

Якщо психіка не в змозі впоратися з тривогою раціонально, то в цьому випадку включаються компенсаторні захисні механізми (придушення, проекція, регресія, реактивне утворення, сублімація й ін.).Компенсаторні механізми захисту мають дві загальні характеристики: 1) усі вони, крім сублімації відкидають чи спотворюють реальність; 2) усі вони діють позасвідомо, так що людина не підозрює про їхнє існування.

Придушення. Сутність придушення полягає у видаленні психотравмуючого переживання зі свідомості в позасвідомість і утриманні цього переживання на безпечній відстані від свідомості. Придушення не здійснюється раз і назавжди, воно вимагає постійної затрати психічної енергії для підтримки придушення, яке постійно прагне знайти вихід. Придушення може порушувати нормальне функціонування органів і призводити до астми, артриту, виразкової хвороби, імпотенції, істеричних симптомів, хронічної втоми й ін.

Проекція. Зазвичай психіка справляється з реальною тривогою легше, ніж із невротичною чи моральною тривогою. Отже, якщо джерело тривоги адресоване зовнішньому світові, а не власним інстинктуальним імпульсам або погрозам із боку совісті, людина скоріше звільниться від тривожного стану. Механізм, за допомогою якого невротична чи моральна тривога переходить в об’єктивний страх (реальну тривогу), називається проекцією. Це перетворення відбувається просто, тому що споконвічним джерелом як невротичної, так і моральної тривоги є реальний страх, тобто страх за покарання з боку зовнішнього агента. Таким чином, проекція – це приписування іншій людині, тварині або якомусь об’єкту тих якостей, властивостей, почуттів чи намірів, дій, які йдуть від самої людини. При проекції людина говорить: «Вона мене ненавидить» замість «Я її ненавиджу» чи «Вона мене переслідує» замість «Мене мучить совість». Проекція часто виконує подвійне завдання. Вона знижує тривогу, заміняючи велику небезпеку меншою, і дозволяє людині виражати свої імпульси у вигляді захисту від ворогів.

Регресія. Цей компенсаторний механізм являє собою повернення до більш раннього рівня розвитку чи до більш простішого способу вираження, що властиво дітям. Наприклад, дитина, яка налякана першим днем перебування в школі, може поводитися так, як колись поводилася у ранньому віці: починає плакати, смоктати палець, ховатися в куток. Молода дружина, яка відчуває труднощі у стосунках із чоловіком, може повернутися в безпечну ситуацію рідного дому. Людина, яка втратила роботу, може шукати радість у пияцтві. Тривожність послабляється тут за допомогою відходу від реалістичного мислення в ті форми поведінки, які колись зменшували тривожність. Це – більш примітивний спосіб впоратися з ситуацією.

Реактивне утворення. Це заміщення тривожного імпульсу чи почуття протилежними станами. Наприклад, ненависть замінюється любов’ю. Початковий імпульс все ще існує, але маскується таким, котрий не викликає тривоги. Коли дитина усвідомлює своє сексуальне збудження, яке не може бути задоволеним, то це збудження ініціює виникнення протилежних психічних сил, які сприяють придушенню наростаючої тривоги. Так створюються компенсаторні психічні перешкоди: відраза, сором і т.п. . Головна характеристика, за якою можна довідатися про реактивне утворення – це перебільшення і зовнішня помітність, екстравагантність. Будь-які крайні форми поведінки можуть свідчити про формування реактивного утворення.

Вищеописані компенсаторні захисні механізми – це способи, якими психіка захищає себе від внутрішніх і зовнішніх напружень.

Крім свого позитивного значення, захисні компенсаторні механізми мають і негативний бік (за винятком сублімації). Коли захист стає надмірно впливовим, він починає деформовувати природні психічні процеси, що знижує їхню динамічність і адаптивність. Така деформація психічних проявів приводить (згідно З. Фрейдом) до невротизації особистості.

Сублімація. За допомогою цього компенсаторного механізму енергія, яка спочатку спрямовувалася на сексуальні чи агресивний напрямок, трансформується в іншому напрямку художнього, інтелектуального чи культурного плану. Сублімацію називають «успішним захистом». При сублімації переміщення енергії керується процесом індивідуації і трансцендентною функцією.

ІНДИВІДУАЦІЯ І ТРАНСЦЕНДЕНТНА ФУНКЦІЯ

Уся еволюція психіки, від перших примітивних організмів до людей – це «парад прогресу». Люди постійно прогресують чи намагаються прогресувати від менш досконалого до більш досконалого. Психіка має тенденцію до саморозвитку в напрямку стабільної єдності. Розвиток – це розкриття споконвічної вродженої недиференційованої цілісності. Головна мета розкриття – самоактуалізація.

Для досягнення цієї мети необхідно, щоб різні частини психіки диференціювалися і повністю розвинулися. Інакше, якщо якась частина психіки відкидається, то відкинуті і менш розвинуті структури будуть чинити опір, щоб захопити енергію більш розвинутих систем. Якщо протидій занадто багато, людина стає невротичною. Щоб психіка була здоровою, кожна її частина повинна мати можливість досягти повної диференціації і прояву. Процес досягнення такого стану називається процесом індивідуації (К. Юнг, 1939,1950). Індивідуацію можна розглядати як процес становлення «самого себе», коли людина стає тією, якою вона є «насправді».

Завдяки процесу індивідуації досягається внутрішня різноманітність. Наступний крок полягає в тому, що диференційовані частини психіки потім інтегруються за допомогою трансцендентної функції.

Ця функція наділена здатністю поєднувати протилежні частини психіки, наприклад, раціональні й ірраціональні психічні аспекти. Дія цієї функції завершується синтезом протилежних систем, що проявляється в стабілізації й інтеграції особистості. Центр цієї інтегрованої особистості – самість.

Трансцендентна функція виявляє себе двома способами – через творче вираження (образне мислення, метафоричну мову) і через розуміння (концепції, логічне мислення). Перший спосіб пов’язаний із правою, а другий – з лівою півкулею.

4. ШЛЯХИ Розширення СВІДОМОСТІ

Останні революційні досягнення в різних галузях сучасної науки, у тому числі відкриття К. Г. Юнга, що пов’язані з колективним позасвідомим, архетипами і синхроністичністю, підірвали позиції механістичного Ньютонівського образу Всесвіту. Ці відкриття (див. Гроф С., За пределами мозга. — М., 1993) довели, що психіка – універсальний принцип, який забезпечує обмін інформацією між усім існуючим і що її не можна відокремити від матеріального світу узгодженої реальності.

Нові відкриття дозволяють зробити висновок про те, що свідомість не є продуктом мозку; мозок – її провідник, але сама вона там не виникає. Сучасні дослідження дали разючі докази того, що свідомість є рівноправним партнером матерії і навіть керує нею. Вона виникла як первинний атрибут існування, який уплетений у структуру Всесвіту на всіх його рівнях.

Свій розвиток людина робить, насамперед, у психічній сфері, розширюючи власну свідомість, освоюючи її нові рівні. Шлях до свідомості і до зміцнення свого здоров’я полягає, насамперед, у розширенні свідомості.

Під процесом розширення свідомості слід розуміти процес усвідомлення того, чого ми раніше не усвідомлювали (не бачили і не розуміли).

Розширення свідомості відбувається природно. Наприклад, свідомість дитини розширю­ється в процесі усвідомлення нею можливостей власного тіла. Свідомість дорослої людини може одержати поштовх до розвитку в скрутній ситуації і т.д.

Як уже відзначалося, все життя людини є еволюцією свідомості. Однак багато хто з нас не усвідомлює ні самого еволюційного процесу, ні його глибинних механізмів. Саме з цієї причини люди не усвідомлюють своєї участі в процесі розширення власної свідомості.

Розширення свідомості означає максимальне усвідомлення і розуміння тих процесів, які відбуваються усередині людської істоти і зовні. З кожним новим кроком на цьому шляху людині відкривається можливість дізнаватися про те, чого вона раніше не знала. Однак зустріч з невідомим може відбуватися болісно і викликати страх, від якого важко звільнитися, поки не сформується позитивна налаштованість на самуподорож, поки ви не почнете відчувати всю повноту життя на цьому шляху.

У процесі розширення свідомості рівень усвідомленості постійно змінюється. Отже, один з перших уроків цієї захоплюючої подорожі полягає в готовності прийняти свою непоінформованість. Щоб вільно розвиватися, ви повинні перестати лаяти чи карати себе за неуцтво. Подорож може бути повноцінною тільки в атмосфері прийняття і співчуття. Тому на всіх етапах своєї внутрішньої трансформації ставтеся до себе доброзичливо.

Запам’ятайте! Розширення свідомості – не пункт призначення, а процес нескінченого руху у глибину і вшир. Кожна людина просувається у своєму розвитку так швидко, як може. Зростання свідомості припускає серйозну роботу над собою, яка стосується всіх рівнів вашого життєвого простору. При цьому кожного разу, оволодіваючи черговим рівнем розуміння, ви будете знайомитися з новими просторами незгоди, неуцтва, болю, що, у кінцевому рахунку буде сприяти вашій самоактуалізації.

Життя кожної людини супроводжують періоди серйозних змін, коли слід робити вибір між старим і новим. Однак цілком можливо, що в деяких випадках вам доведеться вчитися не відступати, а відстоювати ті переконання і принципи, в істинності яких ви не сумніваєтеся, і це також буде служити поштовхом до розвитку свідомості.

У розширенні свідомості корисно побачити пригоду. Ви не знаєте, чим вона привабить вас, але в глибині душі можете відчути, що ця пригода того варта. Іноді просування дається важко, і кожен новий крок перетворюється у важку виснажливу роботу. Іншим разом вона стає легкою і цікавою.

Важливо не зосереджуватися на кінцевому пункті й примиритися з тим, що ніякого кінцевого пункту не існує взагалі. Вас повинна приваблювати сама подорож, тоді кожен момент навчання і розширення свідомості стане для вас щедрою винагородою.

шлях матеріального буття

У Всесвіті існує безліч рівнів реальності, безліч різних сфер існування. Фізичний план – тільки одна з таких сфер. Людина існує на всіх рівнях реальності одночасно. Люди, які живуть переважно у фізичному світі, можуть стикатися з іншими рівнями реальності у снах, молитвах, медитації і т.д.

Фізичний план – це найбільш щільна сфера буття, на якому важливим фактором є час: інколи потрібні години, дні, місяці, і навіть роки, щоб утілити щось у фізичну форму.

Більшість представників західної цивілізації в основному зосереджені на матеріальному аспекті свого існування, – на тому, як вижити і процвітати у світі фізичному. На цьому шляху людина дуже часто забуває про існування інших рівнів реальності і цілком занурюється у світ фізичних форм. Повірити в реальність фізичного світу легше, ніж у будь-яку іншу реальність.

Варто підкреслити, що в орієнтації на матеріальний шлях немає нічого поганого – це один із варіантів розвитку свідомості. Багатогранність життя ми можемо повною мірою пізнати і пережити тільки як людські істоти, які цілком занурені в буття на фізичному плані. І сьогодні переважна більшість людей зайнята, в основному, саме цією захоплюючою роботою.

Чимало шукачів починали свій шлях саме з пізнання матеріальних аспектів навколишнього світу. Однак просування тільки цим шляхом може привести до стану нереалізованості і самотності. І в якийсь момент людина може відчути, що в природі існує «щось ще».З цього моменту починається відлік нового, трансцендентного шляху розширення свідомості, що асоціюється з духовним пробудженням.

ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ ШЛЯХ[6]

Трансцендентний шлях займає своє власне місце в еволюції свідомості. Просування в цьому напрямку дозволяє людині розглядати себе з позиції вічної і безмежної духовної сутності. Розуміння того, що наше існування не обмежується фізичною формою, дає можливість глибше зрозуміти суть людських проблем і самогó життя. Ченці і священики, йоги і равини, пустельники-одинаки і просто духовні шукачі – усі вони прагнули, насамперед, розвивати усвідомлення свого духовного рівня.

Однак і східні, і західні духовні традиції розглядають зречення від світу як необхідну умову духовного пробудження. Справжньому духовному шукачу пропонується добровільне відчуження від «мирського» життя – людських взаємин (особливо сексуальних чи глибоко інтимних почуттів), бізнесу, грошей і матеріальної власності, бо в цьому вбачається спокуса і маячня.

Деякі трансцендентні вчення передбачають, а іноді і прямо заявляють, що життя на Землі – ніщо в порівнянні з буттям у Вищому Світі. Особистісний досвід, який здобувається людиною у фізичному світі, розглядається як негативний. Розум-его проголошується головним ворогом, який заважає зростанню духовної усвідомленості.

Неприйняття і нерозуміння адептами духовних традицій справжньої ролі розуму-его породжує агресію і надумані конфлікти.

Важливо зрозуміти, що его забезпечує виживання індивіда. Отже, не розумно заперечувати те, що є частиною нас самих. Ми повинні як слід оцінити ту важливу роль, яку відіграє розум-его у нашому житті і вміло направляти свою увагу на співробітництво з цією сферою своєї істоти.

Більшість шукачів «позамежного» ніколи не досягають так званого «просвітлін­ня».Намагаючись усіма силами придушити свою людську природу і піднятися над нею, послідовники трансцендентного шляху часто-густо борються із власними конфліктуючими внутрішніми станами. Навіть після довгих років занять медитаціями та іншими духовними практиками багато фанатичних прихильників потойбічного ототожнюють себе з невдахами. Замість жаданого просвітління вони приходять до знесяйвлення самих себе за те, що так замало просунулися у своєму духовному розвитку.

Трансцендентний шлях майже не дає вирішення проблем фізичного світу, оскільки його послідовники розглядають матеріальний план як ілюзію або сон, від якого варто прокинути­ся, тобто врятуватися!

Однобічне просування матеріальним чи трансцендентним шляхом веде до сумних результатів. Прірва між промислово розвинутими країнами Заходу і деякими країнами Сходу – яскравий тому приклад. Західна цивілізація, яка присвятила себе переважно матеріальному розвитку, має у своєму розпорядженні такі засоби і технології, які можуть знищити весь світ. А в тих країнах Сходу, де прихильність до релігійних догм має яскраво виражений агресивний характер, фізичне існування населення прийшло у занепад і хаос.

Важливо зрозуміти, що кожен шлях – і матеріальний, і трансцендентний – займають своє власне місце в еволюції індивідуальної людської свідомості. Але сам по собі жоден із них не дає ключа до вирішення як особистісних, так і глобальних людських проблем. Розуміння і розв’язання людиною своїх власних проблем може бути здійснено в повному обсязі тільки на шляху інтеграції чи холістичному шляху розширення свідомості.

ХОЛІСТИЧНИЙ ШЛЯХ

Людство повинне було пройти перші два шляхи, щоб повною мірою усвідомити фізичну і духовну реальність буття. Наступний етап еволюції свідомості лежить у площині освоєння нової реальності, де немає заперечення ні фізичного світу, ні світу духовного.

Для цього, насамперед, кожному з нас необхідно усвідомити свою споконвічну духовність і з цієї позиції щиро прийняти весь свій особистісний досвід і своє фізичне тіло. Лише прийнявши всі аспекти свого єства – і біологічні, і психічні, і духовні – ми зможемо знайти гармонію.

Просуватися холістичним шляхом не завжди легко. Багато людей прив’язуються або до матеріального буття, або до трансцендентних переживань, підспудно сподіваючись уникнути зіткнення зі шляхом інтеграції. Але іншого вибору немає, якщо ви ставите перед собою мету поліпшити якість свого життя, зберегти і зміцнити своє здоров’я. Та й процес цей не настільки страшний і важкий, яким він здається на перший погляд.

На особистісному шляху розширення свідомості ви можете навчитися усвідомлено творити фізичну реальність у відповідності до своєї духовної природи, забезпечуючи більш високу якість самоактуалізації. А оскільки навколишній світ чуйно реагує на розширення вашої свідомості і все людство пов’язане між собою так званим колективним розумом, то розвиток однієї людини підштовхне до роботи над собою і всіх інших. Обравши шлях інтеграції, ви зможете змінити на краще не тільки власне життя, але й навколишній світ.

Підсумовуючи, ще раз варто підкреслити, що на психічному рівні головним механізмом валеогенезу є механізм розширення свідомості. Тому в психічному валеогенезі важливе значення надається акту активного управління, волі. Людина може усвідомлено допомагати собі у вирішені психічних та і інших проблем.

Таким чином, валеологічний аспект психічного здоров’я – це управління станом психіки з елементами самопізнання й психічного оздоровлення.

5. Фактори, що знижують рівень
психічного здоров’я

Будь-які порушення психічного здоров’я зв’язані а) з уродженими особливостями психіки; б) з факторами, що впливають у процесі життя – психотравмами, надмірними психічними навантаженнями. І те й друге може обумовлювати низький рівень психічної енергії, отже й низьку працездатність, а також дисгармонію, неадекватність поведінки і деформацію «Я-концепції».

Під уродженою обумовленістю психічних проявів розуміються 1) особливості психічного коду людини; 2) особливості внутрішньоутробного періоду життя дитини і процесу народження маляти як факторів ризику у формуванні перших психокомплексів; 3) індивідуальні особливості темпераменту.

Психічний код, що визначає майбутню поведінку людини, в якості складових елементів містить архетипи (прототипи колективного несвідомого). Психічний код кожної людини має свій набір архетипів. Сучасна квантова фізика дає трохи інше, але аналогічне представлення про одиницю свідомості. У якості такої одиниці був прийнятий холодайн (В. Вульф, кінець 80-х років), тривимірна голографічна мислеформа. З холодайнів складається свідомість індивіда і єдине колективне поле свідомості; холодайни здатні впливати на формоутворення.

Уміння управляти психікою, і, отже, психічним здоров’ям, припускає усвідомлення своєї психічної структури й оптимізацію її функціонування. (Докладніше про це див. у главі 4.).

Про фактори уродженого генезису, які впливають на психічну діяльність, більш докладно буде йти мова в розділі, присвяченому формуванню психічного здоров’я.

Наступний аспект, який стосується порушень психічного здоров’я, – набуті впродовж життя фактори. До них відносяться: психічний стрес, зв’язаний з емоційними й інтелектуальними перевантаженнями, а також – психотравма. Друге часто кореспондує з першим.

Основна заслуга щодо розробки уявлень про стрес і вивчення його впливу на людину належить канадському вченому Г. Сельє.

«Стрес» – це «напруга». Стресор – це будь-який фактор, незвичний за силою і тривалістю дії на людину. Якщо стресор має психічну природу, то стрес називається психічним або психоемоційним.

Механізмом, що запускає психічний стрес, є емоція. Розрізняють негативні і позитивні емоції. Негативна емоція – це побудник для досягнення мети, задоволення потреби. Вона виникає при фрустрації (незадоволенні потреби), в ситуації вибору, при надмірно сильних психічних навантаженнях. У людини існують різні потреби. На біологічному, або базовому рівні – це потреба в безпеці, їжі, задоволенні статевого, батьківського інстинктів. На більш високому рівні – потреба в емоційному й інтелектуальному резонансі, в особистій території авторитету, творчості тощо.

Позитивна емоція є сигналом про задоволення потреби. Іноді в силу надмірного прояву вона може стати обтяжуючою для організму і включити психофізіологічні механізми, характерні для негативних емоцій.

Стрес може супроводжуватися як негативними емоціями, так і позитивними, при збереженні можливості вибору, контролю ситуації і передбачення наслідків. Першу форму було названо дистресом, другу – еустресом. Еустрес на відміну від дистреса чинить стимулюючий вплив. Особливістю його ендокринних механізмів є активізація синтезу «медіаторів щастя» – ендорфінів, енкефалінів тощо.

Різні люди запам’ятовують переважно різні емоції. «Люди дії» краще запам’ятовують негативні емоції, як досвід, необхідний для їхнього життя. Люди творчі утримують у пам’яті в основному позитивні емоції, тому що плідно діяти можна тільки в атмосфері альтруїзму.

Стрес є проявом і одночасно інструментом адаптаційної перебудови людини під впливом надмірної дії на неї різних факторів. Комплекс стереотипних неспецифічних реакцій, що супроводжують стрес і забезпечують а) пристосування індивіда до умов, що змінилися, б) виживання під час перебудови і в) ліквідацію наслідків перевантаження, був названий Г. Сельє «загальним адаптаційним синдромом».

Метою, результатом психічної перебудови є концептуалізація, тобто прийняття нової концепції життя, що відповідає новим умовам.

Після осмислення того, що відбулося, зміни поглядів щодо перспективи, тобто після «перерозподілу психічного матеріалу» стрес угасає.

Процес концептуалізації поділяється на стадії.

Перша стадія– ігнорування психотравмуючого фактору, спроба вийти із ситуації з мінімальною втратою енергії. Цей тип реагування властивий усім людям, але домінує тільки у дітей і інфантильних, демонстративних, істеричних особистостей, яким не властиві глибокі психічні переживання.

Друга стадія – збудження. Вона характеризується хаотичним проявом активності, спрямованої на подолання, ліквідацію психотравмуючої ситуації. Як домінантна форма реагування – вона властива для активних особистостей. Ця активність завжди супроводжується так званою регресією віку, поверненням до дитячих форм психічних проявів. Тому вимагати раціонального ставлення щодо вирішення проблеми, говорити мовою логіки з людиною, яка знаходиться в стані збудження, безглуздо. У цьому випадку більш ефективною виявляється ірраціональна мова дотиків (сенсорний контакт) і співпереживання.

Третя стадія характеризується депресивним станом. Депресія, що виникла, обумовлюється витоком психічної енергії і є по своїй суті реактивною. Вона виражається пригніченістю, заниженою самооцінкою, слабкою фізичною активністю. На цій стадії індивід може усвідомлювати те, що відбулося і розпочати пошук шляхів виходу із ситуації, яка створилася. Допомога людині, яка знаходиться на цій стадії адаптаційного процесу полягає в заповненні дефіциту енергії за рахунок психоемоційного (співчуття, розуміння) і енергетичного резонансу.

Четверта стадія – це концептуалізація. Ухвалення рішення, нової концепції як керівництва до подальших дій і сприйняття змін у житті приводить до вгасання стресу. Коли адаптаційна перебудова завершується, стрес у якості її інструменту вже не потрібний. Найкращими концептуалізаторами є люди, яким притаманно розмірковувати про сенс життя, його закони, «своє місце» в цьому світі.

Вищенаведена динаміка адаптаційної перебудови особливо яскраво виявляється при гострих психічних стресах (психотравмах). При не дуже сильних, але постійних психічних напругах, адаптаційний період у нормальної людини може затягуватися на роки і призводити до хронічного стресу, який проявляється невротичним станом (невротизмом). Найчастіші форми цього прояву – емоційна нестійкість, погане самопочуття, тривожність, дратівливість, занижена самооцінка, вегетативні розлади.

Наслідками стресу є психосоматичні прояви в результаті виснаження психіки і погіршення стану самої слабкої ланки в організмі. Спровоковані хвороби називаються хворобами адаптації. Це цукровий діабет, виразкова хвороба шлунка, стани імунодефіциту, порушення овуляції у жінок, затримка росту, інфаркт міокарда, нефросклероз, остеохондроз тощо.

Одним з найчастіших наслідків психічного стресу є так звана соматизована депресія, що представляє собою невротичний стан з іпохондричним забарвленням.

Психічні стреси завжди супроводжуються соматичними резонансами. Кожне психічне відображається в тілесних відчуттях і процесах. Посередником між центральною нервовою системою і внутрішніми органами виступає вегетативна нервова система. У людей із соматизованою депресією спостерігається посилення відчуттів, які йдуть від внутрішніх органів.

Можливість виникнення кожного конкретного симптому при стресі в більшості випадків залежить від психологічних особливостей індивіда.

Згідно до психоаналітичних уявлень, людина сама «притягує» (часто позасвідомо) захворювання, до якого звикає, як до форми втечі від розв’язання проблем або форми одержання захисту, або уваги. Психоаналітики визначили взаємозв’язок між характером переживання конфлікту і виникаючим розладом. Наприклад, небажання вагітності може викликати порушення в менструальному циклі.

Стрес у сучасної людини змінив свій характер. Проблеми стали більш витонченими, а їх існування – більш тривалим. До цих проблем відносяться – неприйняття людиною своєї ідентичності, проблеми вибору і відповідальності, розмаїття і суперечливість вимог, запропонованих життям. Сучасний чоловік, на відміну від чоловіка в минулому, стикається із зміною сімейних пріоритетів. Від нього як і раніше чекають авторитетності, рішучості і в той же час вимагають тепла і ніжності, конкретної участі в справах сім’ї.

Найчастішими причинами стресів у чоловіків є – невизнання соціальних і особистих достоїнств, а також спад фізичної (сексуальної) сили. У жінок причини стресів часто пов’язуються з прискоренням «біологічних годин», необхідністю одночасно виконувати свої біологічні і соціальні функції, втратою зовнішньої привабливості і відходом дітей від сім’ї.

Люди, які пережили гострий стрес, або знаходяться в хронічному стресі, підлягають оздоровленню (докладніше про це буде йти мова в другій частині навчального посібника).

Якщо психоемоційний стрес, був «витиснутий» у позасвідомість, то він може стати основою для формування психокомплексу. Психокомплекс – це неусвідомлюване утворення, що обумовлює структуру і спрямованість свідомості. Він формується на ранніх етапах життя, включаючи внутрішньоутробний період і лежить в основі того або іншого типу характеру.

Єдиним шляхом звільнення від психокомплексів є «витяг» їх з позасвідомості, відреагування на нього в модельній ситуації й усвідомлення. Це стає можливим тільки завдяки серйозної роботи над собою, застосуванню валеопрактичних технологій і використанню трансового стану (докладніше про це буде йти мова в другій частині навчального посібника).

6. ПСИХОЛОГІЯ ЗДОРОВ’Я

У формуванні усвідомленої мотивації до збереження і зміцнення власного здоров’я та здоров’я оточуючих величезна роль належить психології здоров’я.

Психологія здоров’я – це напрямок психології, який вивчає психологічні закономірності та перспективи формування, збереження і зміцнення індивідуального здоров’я.

Значення психології в зміцненні здоров’я обумовлено унікальністю цієї наукової дисципліни. Її реалізаційний вектор знаходиться на стику завдань щодо зміцнення здоров’я, які розв’язуються біологією, медициною, валеологією, педагогікою. Саме психологія дозволяє віднайти такі методи, такі слова, які б глибоко запали у свідомість і стали для людини переконливими в реалізації основних валеологічних положень. Тут доречно ще раз згадати про роль стилю й укладу життя, знань, мотивації і культури людини в збереженні і зміцненні як власного здоров’я, так і здоров’я оточуючих.

Вагомим фактором, що впливає на життєвий тонус людини, є установка на тривале і здорове життя. Ця категорія суб’єктивна, але вона може мати значення важливого об’єктивного фактору зміцнення здоров’я. Це підтверджується безліччю добре відомих прикладів, коли відсутність позитивної установки приводило до виснаження внутрішніх резервів здоров’я і до захворювання людини. Зосередження уваги на здоров’ї, навпаки, мотивує поведінку людини на досягнення позитивних цілей, коли навіть незначне зменшення болю і страждань розглядається як перемога. Тому для збереження здоров’я, ще більшою мірою ніж для звільнення від хвороби, людина повинна прийняти нове рішення відносно свого світогляду і стилю свого життя.

Скільки ж можливостей і резервів для тривалого і здорового життя є у сучасної людини?

Можна стверджувати, що безліч. Однак резерви здоров’я не завжди зберігаються і включаються як такі. Про це кожен з нас повинен подбати самостійно. Серед чисельних рекомендацій виділяються правила тривалого й активного життя, які запропоновані бельгійським геронтологом Ле Комптом[7].

Це такі правила:

1. Потрібно ділитися з іншими секретом довгого і здорового життя.

2. Потрібно вчитися мудрому й урівноваженому ставленню до тих подій, які неможливо змінити.

3. Думки корисні тільки тоді, коли вони спонукають до дії.

4. Потрібно жити довго для здійснення корисних справ і не піддаватися спокусам.

5. Для більшої мобілізації внутрішніх резервів здоров’я корисно дотримуватися наступної установки: «Я повинен прожити до 85-90 років, тому що моя передчасна смерть буде нещастям для суспільства. Мені ще так багато треба зробити заради людей».

6. Не слід заважати молоді реалізовувати своє прагнення до творчого самовираження.

Основними практичними завданнями психології здоров’я у системі вищої педагогічної освіти є:

1) вивчення проблем, пов’язаних із збереженням та зміцненням індивідуального здоров’я;

2) формування у майбутніх педагогів психологічної грамотності;

3) канонізація шляхів і умов для самосвідомості й самоактуалізації;

4) удосконалювання навичок і умінь з психодіагностики й психокорекції;

5) формування психічної культури;

6) удосконалювання комунікативних навичок.

ВНУТРІШНЯ КАРТИНА ЗДОРОВ’Я

Вивчення проблем, пов’язаних із збереженням та зміцненням індивідуального здоров’я, показує, що обов’язковим фактором у цьому контексті є формування внутрішньої картини здоров’я (ВКЗ) – особливого ставлення до здоров’я, яке виражається в усвідомленні його цінності, й активно-позитивному прагненні до його збереження та зміцнення.

ВКЗ – це самосвідомість і самопізнання людиною самої себе в умовах усього діапазону здоров’я. ВКЗ є базовим поняттям як у валеології, так і в психології здоров’я.

Внутрішня картина здоров’я – це певний психофізичний простір, в якому людина здатна оцінити свої біологічні, соціально-психологічні і духовні можливості. Це не тільки знання про свої можливості, але й уміння користуватися справжніми резервами і нерозкритими індивідуальними потенціями.

Формування ВКЗ для здорової людини є більш складним завданням, ніж формування внутрішньої картини хвороби для хворої людини. Це пояснюється тією обставиною, що у хворої людини виникають значні функціональні порушення або органічна патологія, тому їй легше оцінити зміни, які відбуваються з нею. Щодо здорової людини, то складність формування ВКЗ багато в чому обумовлена перевантаженням її свідомості нагальними проблемами, які дуже часто обмежуються форматом: гроші – престиж – гроші. Однобічна опора людини на такі базові цінності, як гроші – багатство – престиж – влада, буде перешкоджати адекватному сприйняттю сигналів, які виходять з «системи раннього оповіщення» і приведе до перекрученого формування ВКЗ.

Формування внутрішньої картини здоров’я припускає:

– усвідомлення власного внутрішнього динамічного стану гомеостазу;

– ототожнення себе з образом здорового психосоматичного цілого;

– усвідомлення ознак будь-якого стійкого порушення гомеостазу, тобто іденти­фікацію власних індикаторів передхвороби – провісників відхиляючого стану у динамічному процесі збереження здоров’я.

При формуванні ВКЗ велике значення має уявлення людини про власну модель «схеми тіла» і розуміння нею біоенергетичної структури власної особистості. Здорова модель «схеми тіла» свідчить про відсутність тілесного дискомфорту. Якщо виникає напруга тілесних структур, що супроводжується болісними відчуттями, то необхідно дослідити й усвідомити зв’язок тілесних затисків (блоків) із психологічними феноменами (емоційними переживаннями, поведінковими реакціями, які співвідносяться з тим чи іншим типом характеру).

Таким чином, внутрішня картина здоров’я – це сукупність інтелектуальних описів (уявлень) індивіда про власне здоров’я, а також комплекс емоційних переживань, відчуттів і поведінкових реакцій, які мають відношення до індивідуального здоров’я людини.

У формуванні ВКЗ особливу роль відіграють інтелектуальні і вольові компоненти. На основі людського досвіду (побутових уявлень), інформації, використаної з медичних літературних джерел, а також з науково-просвітницьких телевізійних передач (наукового уявлення), кожна людина створює для себе власну концепцію здоров’я. Ця концепція містить причини, механізм розвитку, ознаки, які характеризують самопочуття, симптоми, які свідчать про відхилення від норми, у тому числі домінуюче уявлення про майбутнє і деякі сплановані кроки до нього, прогноз просування до здоров’я.

Як уже відзначалося, завданням психології здоров’я є формування у майбутнього педагога психологічної грамотності, тобто озброєння його знаннями й вміннями, які дозволять йому:

а) «розшифровувати» власний психічний стан;

б) здійснювати ефективне управління власною психікою в рамках можливого;

в) враховувати адаптаційно-компенсаторні реакції організму;

г) адекватно оцінювати справжній рівень власних фізичних і психічних можливостей.

Важливим кроком у реалізації перерахованих завдань є готовність і щире прагнення людини до самопізнання і самовдосконалення. Тільки по-справжньому зацікавлена у собі людина здатна побачити чималий арсенал індикаторів, які дозволять їй зоорієнтуватися як у власному стані здоров’я, так і у правильності обраного стилю життя.

Слід зазначити, людина часто не звертає уваги на індикатори неблагополуччя, які свідчать про несприйятливі зміни у стані здоров’я. Це пов’язано з тим, що мова цих індикаторів найчастіше знаходиться на емоційному рівні і на рівні відчуттів (соматичний еквівалент емоційних станів). А оскільки сучасна людина, як правило, відмежовує себе від почуттів, помилково вважаючи їх проявом слабкості, то перші сигнали неблагополуччя вчасно не фіксуються, що є небезпечним для здоров’я і життя.

СТРИЖНЕВІ ІНДИКАТОРИ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ
(базові вміння)

Узагальненим варіантом мови здоров’я є психічне і фізичне самопочуття людини, рівень якого варіює в дуже широкому діапазоні – від серйозних органічних порушень до високого психоемоційного благополуччя. Ступінь виразності психоемоційного благополуччя змінюється щоденно.

Виділимо стрижневі індикатори психоемоційного благополуччя людини.

1. Адекватна самооцінка і повага до власної особистості.

2. Здатність адаптуватися до життєвих змін.

3. Здатність ефективно задовольняти свої потреби; вміння компенсувати ті потреби, котрі неможливо задовольнити на даний момент. (Кожна людина повинна визначити, чого саме вона потребує.) Нерозуміння чи заперечення своїх потреб негативно впливає на людину. Можна досягти значного матеріального благополуччя і високого соціального стану, але не почувати при цьому себе щасливим, тому що базові потреби в любові, у доброму ставленні з боку оточуючих залишаються незадоволеними. Деякі люди витісняють ці потреби або заперечують їх через страх виражати свої почуття, що <