Розумова відсталість при моногенних хворобах

До групи моногенних патологій з розумовою відсталістю відносяться деякі спадкові хвороби обміну речовин, хвороби сполучних тканин, окремі форми мікроцефалії, гідроцефалії та ряд інших захворювань.

Як було відзначено вище, серед моногенних захворювань численну групу складають спадкові дефекти обміну, і зокрема ензимопатії, або ферментопатії (див. розділ «Генні хвороби»).

Однією із поширених і добре вивчених ензимопатій є фенілкетонурія (див. розділ «Генні хвороби»). Головним наслідком цього захворювання є розумова відсталість: в 65% – глибока, в 32% – значна та помірна і лише в 3 % – легка. Це корелює з такими морфологічними ознаками як вторинна мікроцефалія (недорозвиненість мозкової частини черепа), мала маса мозку, дефекти мієлінізації в корі великих півкуль (особливо в лобових і скроневих зонах) та інших нервових структурах (наприклад, зорові провідні шляхи). Порушення інтелектуального розвитку виявлено також у деяких гетерозигот – носіїв рецесивного аномального алеля.

У дітей, хворих на фенілкетонурію, виявляються значні порушення у розвитку мови: вони або зовсім нездатні говорити, або вживають окремі слова, які не пов’язані з об’єктами. Звуковідтворення та розуміння мови оточуючих порушене.

Відзначається погана координація рухів, часто трапляються епілептиформні напади.

Поведінка хворих різна. В одних випадках вона характеризується руховим неспокоєм, безцільними маніпуляціями з предметами і т.п. В інших – діти пасивні, мляві, позбавлені відчуття прихильності, погано впізнають близьких, пожвавлюються головним чином при згадці про їжу.

Вчасна дієтотерапія дозволяє приблизно в 90 % випадків попередити розвиток розумової відсталості. Якщо лікування починається в старшому віці, розвиток інтелектуальної недостатності попередити не вдається, але поведінка дещо нормалізується, рідше трапляються епілептиформні напади.

При деяких захворюваннях (їх називають «хворобами накопичення») пошкодженими виявляються ферменти розпаду деяких речовин, внаслідок чого останні накопичуються в клітинах, порушуючи всю їх життєдіяльність. Прикладом таких патологій можуть бути хвороба Німана – Піка, мукополісахаридози та інші.

Хвороба Німана – Піка спричинюється мутацією гена SMPD1, локалізованого в короткому плечі 11-ої хромосоми (11р15.4-15.1) і успадковується за аутосомно-рецесивним типом. Виділяють декілька форм захворювання, але всі вони характеризуються швидким наростанням тяжких неврологічних розладів і порушень фізичного та розумового розвитку. Хворі гинуть у віці 3-5 років. Середня розповсюдженість хвороби Німана – Піка складає 1:250000 новонароджених. Лікування симптоматичне.

До спадкових захворювань з розумовою відсталістю відносять і синдром Мартіна – Белла. Це – Х-зчеплена рецесивна патологія, яка виявляється переважно у хлопчиків.

У всіх випадках синдрому Мартіна – Белла виявляється розумова відсталість, проте глибина її різна. Так, для хворих хлопчиків ступінь розумової аномалії може варіювати від помірного до глибокого (коефіцієнт інтелекту 70-35), в той же час у осіб жіночої статі з цією патологією виявляється лише легка інтелектуальна недостатність.

Мова хворих на синдром Мартіна – Белла часто поспішна, неритмічна, перекручена, з порушенням наголосів, нерозбірлива з частими повторами та труднощами у підборі слів.

Трапляються окремі симптоми дитячого аутизму та шизофренії. Навіть в тих випадках, коли в клінічній картині провідною ознакою є інтелектуальні порушення, деякі з властивих аутизму особливостей (вразливість, значна здатність до пересичення, низька спроможність спілкування, іноді наявність особливих інтересів) вельми істотні, і їх необхідно враховувати в психолого-педагогічній роботі.

Динаміка хвороби інколи виявляє тенденцію до зниження інтелектуального рівня, що, проте, вимагає спеціального вивчення. Адже, крім біологічних причин, на перебіг патології можуть суттєво впливати неадекватні методи навчання та виховання, вживані протягом кількох років. В зв’язку з цим суттєве значення у роботі з хворими на синдром Мартіна-Белла має поетапна педагогічна корекція.

Серед розмаїття розумової відсталості моногенної природи виділяють так звані ксеродермні форми, коли інтелектуальний дефект поєднується з ураженням шкіри. Прикладом таких патологій може бути нейрофіброматоз та туберозний склероз.

Для нейрофіброматозу характерна наявність множинних пухлин центральної та периферійної нервової системи, органів зору, внутрішніх органів, аномалії кісток та пігментації шкіри, родимі плями.

Виразна форма нейрофіброматозу зустрічається з частотою 1:2500-1:3000 новонароджених та успадковується за аутосомно-домінантним типом.

У даний час виділяють дві форми нейрофіброматозу: класичну периферійну (нейрофіброматоз I, або хвороба Реклінгаузена), ген якої (NF1) локалізований у 17-й хромосомі (17q11.2), та центральну форму (нейрофіброматоз II), ген якої (NF2) знаходиться в 22-й хромосомі (22q12.2).

Захворювання виявляється з моменту народження або в перше десятиріччя життя. Визначальною та найбільш ранньою діагностичною ознакою хвороби Реклінгаузена є висипання дрібних плям кольору кави в пахвових западинах. Для хворих характерні вади будови обличчя та тіла: голова, як правило, велика та деформована, риси обличчя грубі, збільшена відстань між парними органами, очні щілини та вушні раковини деформовані, кисті рук та стопи великі та широкі, шия коротка, грудна клітка дуже спотворена.

Ураження нервової системи різноманітні за спектром, проявом і динамікою, що визначається локалізацією та розміром новоутворень. Проявами їх є зниження інтелекту, порушення пам’яті, уваги, іноді судоми. Ці ознаки можуть виявлятися не у всіх хворих. Починаються вони з незначних симптомів, але, поступово наростаючи, приводять до розладів мови, ослабленню окремих вищих психічних функцій і, як наслідок, до труднощів навчання. З часом у багатьох випадках шкільні проблеми наростають, ускладнюються індивідуальними аномаліями і можуть привести до переводу на більш низький або індивідуальний рівень навчання.

Характерною особливістю нейрофіброматозу II типу є утворення пухлин черепно-мозкових нервів і спинного мозку. В клінічній картині на першому плані різні неврологічні розлади, прогресуюче зниження інтелекту та повний розпад психіки. При цьому, як правило, пухлини на шкірі та периферійних нервах не розвиваються. Для корекційної педагогіки цей тип захворювання істотного значення не має.

Лікування нейрофіброматозу симптоматичне. Наявні пухлини видаляються хірургічним шляхом.