Мал. 25. Накладання шин у разі переломів верхніх кінцівок.
Шина повинна бути міцно зафіксована на плечовому суглобі. Тури бинта в цій ділянці розташовуються вісімкоподібно, проходячи через пахвинну ямку непошкодженого боку. Верхній кінець шини також фіксується на здоровій стороні таким чином, щоб він не сповзав на шию та потилицю. Це досягається перекиданням турів бинта через надпліччя спереду з обов'язковим проведенням їх навколо тулуба (мал. 25).
З підручних засобів можна використати шматки твердого картону, дошки, лозини тощо. Якщо підручних засобів немає, травмовану кінцівку слід підвісити на косинці і прибинтувати до тулуба. В пахвинну ямку підкладають ватно-марлевий валик. І косинку, і валик можна зробити з одягу.
Передпліччя складається з двох кісток — ліктьової та променевої. Тому переломи можуть бути як ізольовані (одиничні), так і відразу обох кісток — подвійні (множинні ) на однаковому чи різних рівнях. Найбільш типовим є перелом променевої кістки в ділянці зап'ясткового суглоба. Подаючи допомогу, фіксують ліктьовий та зап'ястковий суглоби. При цьому лікоть пошкодженої руки необхідно зігнути під прямим кутом, а передпліччя повернути долонею до тулуба. Шину Крамера роблять у формі жолоба і згинають під прямим кутом. На неї кладуть травмовану кінцівку, під долоню підкладають товстий валик у вигляді кулі і прибинтовують, починаючи з кінчиків пальців і до верхньої третини плеча. Руку підвішують на косинку. Якщо немає табельної шини Крамера, використовують товстий картон. Перед формуванням його намочують у воді, потім згинають за формою кінцівки і прибинтовують.
У випадку перелому променевої кістки в її середній частині можна використати просту фанерну шину, яку прибинтувати від кінчиків пальців до ліктя. Кисті та зап'ястковому суглобу надають фізіологічного положення, в долоню вкладають товстий валик.
Якщо переломи у ділянці кісток кисті, то в долоню вкладають жмут вати і забинтовують (мал. 26, а). У разі пошкодження однієї чи кількох фаланг на одному чи кількох пальцях доцільно використати шини, зроблені з металевого дроту (мал. 26, б). Для цього можна взяти будь-який алюмінієвий, мідний чи сталевий дріт з невеликим перерізом, вигнути його відповідно до форми пальців і обгорнути бинтом. Вигин треба зробити такий, щоб пальці, прибинтовані до дроту, зайняли напівзігнуте положення. Потім покласти на імпровізовану шину пальці і обережно прибинтувати кожний окремо.
Переломи ребер — дуже небезпечне явище. Для таких травм характерні різкий біль, що посилюється під час вдиху, кашель, зміна нормального положення тіла. Оскільки прикріплені до ребер м'язи відповідають за дихання (разом з діафрагмою), такі переломи можуть бути причиною дихальної недостатності, а відламки реберних кісток можуть пошкодити стінки плевральної порожнини, що спричинить крововилив, або травмувати легені, що спричинить пневмоторакс. Перша допомога полягає в накладанні на грудну клітку тугої спіралеподібної пов'язки в момент видиху. Якщо немає бинта, можна використати рушники, порізаний на стрічки одяг тощо. Найбезпечніше транспортування потерпілого у сидячому чи напівсидячому положенні.
Переломи хребта в грудному або поперековому відділах не можуть бути іммобілізовані, тому постраждалого вкладають животом донизу на рівний твердий щит. Якщо вкрай необхідне транспортування, твердий щит або широку дошку кладуть на ноші.
Переломи тазових кісток можуть виникнути під час сильного здавлювання, наїзду транспортних засобів, падіння. При
Мал. 26. Іммобілізація кисті і пальців рук (а); імпровізовані шини для пальців (б).
цьому травмуються внутрішні органи — сечовий міхур, кишечник (їх травмування може спричинити інтоксикацію сечею чи каловими масами), статеві органи, нирки тощо. Головними ознаками є біль в місці перелому, неможливість стати на ноги. Надавлювання на лобкову кістку і крила таза викликають хрустіння.
Під час подання допомоги треба несильно стягнути таз на рівні крил бинтом, рушником або гумовим джгутом для запобігання подальшого розходження кісток та їх відламків, а також травмування внутрішніх органів гострими осколками. Потерпілого слід покласти на твердий щит спиною, ноги трохи розвести і під коліна підкласти валик з одягу чи подушки так, щоб підняти їх на висоту 25—30 см. Транспортування проводять так само, як і під час переломів хребта. В цьому випадку доцільне зв'язування нижніх відділів стегна і обох гомілкових суглобів. Підколінний валик прив'язують до нош.
Переломи стегнової кістки дуже тяжкі, оскільки це найбільша кістка в людському організмі. Вона оточена великим масивом м'язів, тут проходять нервові стовбури і магістральні кровоносні судини. їх пошкодження спричинює сильні кровотечі і крововиливи, розтрощення м'яких тканин, а сильний біль — шоковий стан.
У цьому разі потрібні заходи для знеболювання та надання нерухомості нижнім кінцівкам. Правильна іммобілізація перешкодить здавлюванню кровоносних судин, нервів, поліпшить кровообіг. Для іммобілізації найкращою є шина Дитеріхса (мал. 27). Якщо її немає, таку шину імпровізують. Для цього беруть дві дошки: одну від п'ятки до паху, а другу — від п'ятки до пахвинної ямки. Обидві «шини» надійно прив'язують за допомогою будь-яких засобів до травмованої ноги та тулуба. У ділянці кісточки, колінного суглоба та пахвинної ямки підкладають м'які валики з вати.
У крайньому разі, коли немає ніяких підручних засобів, травмовану ногу прибинтовують до здорової.
Переломи гомілки також спричинюють сильний біль, деформацію гомілки, потовщення в місці перелому. Спостерігається патологічна рухомість і хрустіння в місці травми. Під час
Мал. 27. Накладання шини у разі перелому стегнової кістки.
подання допомоги забезпечують нерухомість колінного та гомілкового суглобів. Для цього шини накладають від стопи до верхньої третини стегна. Стопа має бути зігнута під прямим кутом.
Коли ушкоджено кістки стопи та травмовано гомілковий суглоб, використовують драбинчасту чи сітчасту шину або підручні засоби. Шину згинають таким чином, щоб її можна було накласти на підошву стопи, а задню поверхню гомілки прикріпити до верхньої третини шини. Для п'ятки роблять заглиблення і підкладають вату. Шину прикріплюють до кінцівки, починаючи вісімкоподібними турами бинта через нижню третину гомілки і стопу, а закінчують спіралеподібно на верхній третині гомілки. Стопа повинна бути зафіксована під прямим кутом.
У разі іммобілізації фанерними рейками чи ціпками їх прикладають від верхньої частини гомілки до підошви стопи по боках: одну — з внутрішнього, другу — з зовнішнього, і прибинтовують до кінцівки.
У випадках, коли потерпілий має кілька переломів, у першу чергу зупиняють кровотечу, дають знеболювальний засіб, потім обробляють найнебезпечніші відкриті переломи, а вже потім — закриті.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Дайте визначення перелому. Які чинники впливають на частоту переломів?
2. Як класифікують переломи?
3. Що таке транспортна іммобілізація? Які засоби іммобілізації ви знаєте?
4. Які особливості подання допомоги під час перелому?
5. Яка допомога необхідна у разі переломів кісток черепа?
6. Як здійснюється іммобілізація верхніх кінцівок?
7. Яка допомога необхідна у разі перелому ребер?
8. Яка допомога необхідна у разі перелому хребта залежно від місця перелому?
9. Як іммобілізувати нижню кінцівку?
10. Які підручні засоби іммобілізації можна використати, якщо немає табельних?
РОЗДІЛ 4
ЗАКРИТІ УШКОДЖЕННЯ
§ 9. Допомога в разі удару та синдрому тривалого здавлювання
До закритих ушкоджень належать такі травми, під час яких не виникає пошкодження шкірних покривів тіла і слизових оболонок. Це, як правило, забиття, вивихи, розтягнення м'язів і зв'язок.
Забиттям називається пошкодження тканин, що не супроводжується порушенням цілісності шкірних покривів. Тяжкість травмування визначається величиною, масою, формою предмета, яким був нанесений удар, силою удару, віком постраждалого, місцем травми та опором тканини. Найменш стійка тканина — підшкірна жирова клітковина. У разі забиття завжди порушується цілісність кровоносних і лімфатичних судин, інколи нервів.
Ознакою забиття є біль, набряк у місці травмування, поява синця, гематоми. Для зменшення болю та попередження місцевого крововиливу до місця травми необхідно прикласти холодний компрес, пузир з льодом тощо. Під дією холоду кровоносні судини звужуються, що зменшує крововилив. Рекомендована стискувальна пов'язка. Через 2—3 дні після забиття слід застосувати теплові засоби, що прискорить розсмоктування крові, яка встигла вилитися у тканину.
Серед теплових засобів найчастіше застосовують місцеві зігрівальні ванни та компреси. Для зігрівального компресу шматок тканини, складений у кілька разів, змочують у спирті, горілці або камфорній олії, викручують і прикладають до шкіри. Поверх вологого шару кладуть поліетиленову плівку чи пергаментний папір більшого розміру. Все це прикривають товстим шаром вати і фіксують бинтом. Такий компрес тримають 6—8 год. Знявши його, шкіру протирають спиртом.
У результаті удару голови можливий струс мозку, ознакою якого є головний біль, запаморочення, нудота, блювання, послаблений пульс, шумне дихання, почервоніння обличчя, підвищена температура, різний розмір зіниць, втрата орієнтації, знепритомнення. Першою допомогою є створення потерпілому повного спокою і прикладання холоду до голови. В результаті сильного забиття голови може настати контузія, яка супроводжується послабленням чи втратою пам'яті, зору, слуху, порушенням мови. В деяких випадках спостерігається витікання з носа крові, змішаної з жовтуватою рідиною. Потерпілим потрібне негайне, дуже обережне транспортування в медичний заклад.
Під час великих катастроф (землетрусів, аварій на транспорті та ін.) люди можуть опинитися у завалі, бути затиснуті металевими і бетонними конструкціями тощо. У таких випадках може виникнути так званий синдром тривалого здавлювання чи травматичний токсикоз. Він зумовлений всмоктуванням у кров токсичних речовин, які є продуктами розпаду розтрощених м'яких тканин.
Уражені травматичним токсикозом скаржаться на біль у травмованій частині тіла, нудоту, головний біль, спрагу. На поверхні ушкодженої ділянки видно вм'ятини, що повторюють форму предмета, який довго давив на тіло. Шкіра бліда, місцями синюшна, холодна на дотик. Травмована кінцівка через півгодини починає швидко набрякати.
У розвитку травматичного токсикозу розрізняють три періоди: ранній, проміжний та пізній. Ранній період характеризується збудженням. Потерпілий намагається звільнитися від предмета, що його здавлює, просить допомоги. Після перебування у такому стані протягом 1,5—2 год розвивається проміжний період. В організмі починають проявлятися токсичні явища. Збудження проходить, потерпілий інколи впадає в дрімотний стан, відчуває загальну слабкість, сухість у роті, спрагу. В пізній період стан людини різко погіршується: знову з'являється збудження, неадекватна реакція на навколишній світ, потерпілий марить, може бути озноб, блювання. Зіниці потерпілого спочатку сильно звужуються, а через деякий час розширюються. Пульс слабкий, частий. У тяжких випадках наступає смерть.
Якщо людину знайшли у завалі, насамперед слід обстежити місце завалу і вжити заходи для її звільнення. Витягати потерпілого можна тільки після того, як прибрані всі предмети, що його здавлювали. На рани накладають стерильні пов'язки. Якщо кінцівки мають синюшний колір, холодні й сильно травмовані, на них накладають джгут, але не сильно затягують, щоб не порушити кровообіг. Це уповільнить розповсюдження кров'ю токсичних речовин з розтрощених ділянок. Якщо кінцівки теплі на дотик, можна обмежитися стискувальною пов'язкою. Після цього хворому дають знеболювальний засіб, а за його відсутності — 50 мл горілки. Травмовані кінцівки іммобілізують шинами навіть у разі відсутності переломів.
З перших хвилин подання допомоги рекомендується дати потерпілому гарячий напій (чай, каву з невеликою кількістю соди). Сода сприяє відновленню кислотно-лужної рівноваги, а велика кількість рідини — виведенню токсинів з організму з сечею.
Дата добавления: 2016-07-18; просмотров: 2339;