Міжнародні стандарти діяльності та відповідальності суддів.

Суддівські стандарти являють собою модель чи зразок, відповідно до якого повинна здійснюватися діяльність суддів і якому має відповідати їх поведінка. Стандарти є вираженням (втіленням) у сучасному суспільстві у концентрованому вигляді уявлень про місце, роль і завдання суддів, судової влади в цілому, способи і порядок вирішення завдань, що стоять перед судом. Судді мають виключні повноваження на здійснення правосуддя.

Судовий захист прав громадян має безперечні переваги перед другими формами захисту, зокрема перед адміністративними, бо судова процедура найбільш демократична і оптимальна. Вона містить максимальну кількість гарантій прав особи і справедливого вирішення юридично значущих справ.

Європейська хартія про статус суддів (Страсбург, 1998 р.), яка містить загальні положення, що визначають правовий статус суддів. У п. 1.1 Хартії зокрема закріплено, що особливий статус служить метою забезпечення компетентності, незалежності і неупередженості, на які очікують від судових органів і кожного судді, покликаного захищати права громадян. Встановлення особливого правового становища для суддів є не самоціллю, а засобом забезпечення громадянам необхідних гарантій для ефективного захисту своїх прав. Ці гарантії в інтересах тих, хто звернувся за судовим захистом, виражаютьсяв компетентній, незалежній і неупередженій суддівській діяльності.

Право на незалежний і неупереджений (справедливий) судовий розгляд визнається за кожною людиною і громадянином. Стаття 10 Загальної декларації прав людини формулює таке право: «Кожна людина для визначення її прав і обов’язків і для встановлення обґрунтованості пред’явленого йому кримінального обвинувачення має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута гласно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом». Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод говорить: «Кожний має право при визначенні його цивільних прав і обов’язків чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред’явленого йому, на справедливий публічний розгляд справи в розумний строк незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону». Аналогічне право закріплене й у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Класифікувати стандарти суддівської діяльності та поведінки можна за низкою критеріїв. Наприклад, залежно від джерела їх закріплення: документах міжнародного характеру (Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, Основні принципи незалежності судових органів, Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів; Європейська хартія про статус суддів та ін.); Конституції України; процесуальному законодавстві, Кодексі професійної етики судді, Законах України; в залежності від сфери регулювання – ті, що стосуються професійної діяльності; що регулюють позаслужбову діяльність і поведінку, а також загальні, що опосередковано регулюють як професійну, так і позаслужбову діяльність і поведінку суддів, тобто такі, що визначають і встановлюють належні (необхідні) для суддівської роботи моральні, естетичні якості. До загальних стандартів перш за все належать такі, що визначають і встановлюють необхідні для заняття суддівською діяльністю моральні якості (чесність, неупередженість, порядність, гуманізм та ін. (крім цього, можливо, потрібно говорити й про низку естетичних якостей – манер поведінки)).

Носії судової влади зобов’язані додержуватися загальновизнаних норм моралі та поведінки, що існують у суспільстві. Вони повинні пам’ятати, що є об’єктом постійної і пильної уваги з боку громадськості й в цьому зв’язку добровільно беруть на себе обмеження, які пересічним громадянам можуть показатися обтяжливими. Адже бути готовим до підвищеної уваги означає необхідність постійної самооцінки суддею своїх вчинків і дій з позиції додержання моральних принципів та норм. Займатися суддівською діяльністю може лише людина, яка усвідомлює свій суспільний і професійний обов’язок, виконує його за велінням совісті, виявляючи при цьому глибоку повагу до закону, нетерпимість до правового нігілізму в будь-яких його проявах, правдолюбство і повагу до людини, її честі та гідності, наполегливе прагнення до пошуків і досягнення істини.

Як у приватному житті, так і при здійсненні службових повноважень судді необхідно уникати використання неналежних виразів; саркастичних, принижуючих висловів расового, статевого, релігійного, національного характеру, а так само демонструвати упередження щодо віку, соціально-економічного становища чи сексуальної орієнтації громадян.

Другу групу складають стандарти, що регулюють службову діяльність. Судочинство повинно здійснюватися в межах і порядку, визначених процесуальним законом, відповідно до вимог Конституції і законів України. Судді зобов’язані підтримувати свою компетентність на належному рівні. Передбачається, що всі вони добре поінформовані про основні галузі права і законодавства. При цьому існує необхідність в систематичному вдосконаленні рівня знань. Специфіка даної професійної діяльності вимагає високого рівня розумових здібностей; здатності до правового аналітичного і абстрактного мислення; інтелектуальної допитливості, ясного мислення і вираження своїх думок (здорового міркування, обґрунтованості дій); знань про логічні помилки в міркуваннях і можливості їх запобігання. Неприпустимими є позаслужбові контакти з учасниками процесу, їх родичами та іншими зацікавленими особами. Подібного роду стосунки, навіть за бездоганної поведінки з боку судді, можуть бути використані на шкоду його репутації, для дискредитації або ускладнення провадження у справі.

Судді зобов’язані зберігати професійну таємницю щодо інформації, одержаної ними при виконанні своїх обов’язків

До третьої групи стандартів належать суддівські стандарти, що стосуються позаслужбової поведінки і діяльності. В п. 4.2 Європейської хартії про статус суддів звернуто увагу на можливість заняття різними видами діяльності, крім основної, серед яких і ті, котрі є вираженням їх громадянських прав. Однак ці свободи можуть (і повинні) бути обмежені в тій мірі, в якій ці зовнішні види діяльності є несумісними з довірою щодо неупередженості і незалежності суддів чи з вимогою уважно і у розумний строк розглядати справи, представлені на їх розгляд. Аналогічне положення відображене і в п. 8 Основних принципів незалежності судових органів.

Таким чином, можливо заняття науковою, викладацькою і творчою діяльністю; захоплення спортом, мистецтвом тощо, якщо це не заважає вимозі уважно і в розумний строк розглядати справи, а також не підриває авторитет носія судової влади. Існують обмеження на участь у політичній діяльності, тобто заборона на: лідерство чи заняття посади в політичній організації; виступи в підтримку політичних організацій чи їх кандидатів, а так само публічні виступи проти кандидатів на державну посаду; участь у збиранні коштів (платі різноманітних внесків); відвідування політичних зборів і здійснення інших подібних дій.

Разом з тим, слід звернути увагу, що у різних країнах існують розходженняв регламентації вимог до суддів (розходження в досягненні цілі безсторонності, справедливості і незалежності суддів), які обумовлені національними факторами і оцінками. Наприклад, у ФРН судді можуть бути членами політичних партій і профспілок, а також будь-яких інших союзів, що переслідують політичні та суспільні цілі. Дискусії викликає тільки питання про те, чи може суддя бути членом комунального “парламенту” (рада громади, міська рада, окружна рада) без складання суддівських обов’язків. Реалізуючі свої громадянські права, судді володіють власністю і відповідно можуть управляти нею, однак заняття підприємницькою (фінансовою, комерційною) діяльністю заборонено, юридичною практикою (наприклад, проведення консультацій для господарюючих суб’єктів з питань тієї чи іншої галузі права і законодавства). Незважаючи на таке обмеження, судді можуть діяти у своїх інтересах як приватні особи (використовувати свій юридичний досвід і знання в особистих цілях при розв’язанні того чи іншого конфлікту або ситуації), а також давати юридичні консультації членам своєї сім’ї, складати і перевіряти для них документи. При цьому заборонено використовувати і розкривати інформацію, яка була одержана в процесі виконання службових обов’язків.

В деяких країнах, наприклад у ФРН та Франції, не існує спеціального кодифікованого зводу деонтологічних правил. Вимоги щодо належної поведінки суддів сформульовані у загальному плані та зафіксовані, перед усім, в Законі про суддів і частково у нормах, що регулюють правове становище державних службовців (ФРН); зафіксовані в 4 положеннях із Статуту Магістратури (Франція).