Одиниці рахунку часу.

Хронологія як наука, її предмет, завдання і значення.

Хронологія – спеціальна історична дисципліна, що вивчає системи літочислення і історію їх розвитку, наука про вимірювання часу. Назва хронології походить від грецьких слів: хронос– час і логос – вчення, наука.

Як наука хронологія ділиться на два розділи: 1) математична або астрономічна хронологія; 2) історична (технічна) хронологія.

Математична хронологія встановлює шляхом дослідження рухів небесних тіл точний астрономічний час.

Історична хронологія встановлює на підставі вивчення письмових або археологічних джерел дату історичних подій, а також час виникнення історичних джерел, визначає достовірність історичних дат, які зустрічаються в документах

Предметом дослідження спеціальної історичної дисципліни хронології є хронологія історична, або технічна.

Завдання історичної хронології: 1) вивчення історії складання і розвитку різних систем літочислення; 2) визначення і уточнення дат; 3) перевірка і переклад на сучасну систему літочислення дат подій і історичних джерел.

Календарні системи народів Східної Європи можна розбити на дві групи: 1) там, де пануючою релігією було християнство, літочислення велося по сонцю, оскільки в 325 р. на Нікейському церковному соборі сонячний, юліанський, рахунок часу був визнаний обов'язковим для всіх християн. 2) там, де пануючою релігією був іслам, застосовувався головним чином рахунок часу по місяцю.

Значення науки хронології.

1. Наука хронологія є дуже важливою у роботі історика, тому що розуміння історичного процесу не можливе без знання історичної послідовності подій. Основною умовою вивчення істориком джерела є його правильне датування, що неможливо без знання хронології.

2. Народи світу застосовують різні систе­ми літочислення (понад двісті). Історику необхідно знати основні хронологічні системи минулого для переводу історичних дат в документах на прийняті в наш час хронологічні системи.

3. Вирішальною умовою міцного засвоєння учнями курсу історії є додержання історико-хронологічної послідовності у викладанні історичних подій.

Одиниці рахунку часу.

Всі основні одиниці рахунку часу – доба, місяць і рік пов'язані з астрономічними факторами:

1) добавизначається періодом обігу Землі навкруги своєї осі і дорівнює 24 год.

2) місяцьвизначається періодом обігу Місяця навкруги Землі. Проміжок часу між двома послідовними новолуннями одержав назву місяця. Тривалість місяця складає 29 діб 12 годин.

3) ріквизначається періодом обігу Землі навкруги Сонця. Двічі на рік Сонце і Земля знаходяться в такому положенні, при якому сонячне проміння рівномірно освітлює земні півкулі і день дорівнює ночі на всій планеті. Ці дні називаються днями весняного (21 березня) і осіннього (23 вересня) рівнодення. Інтервал часу між двома весняними рівноденнями зветься тропічним або астрономічним роком. Його тривалість рівна 365 добам 5 годинам 48 хвилинам.

Доба, місяць і рік виявилися несумірними одиницями, їх не можна виразити одну через іншу, оскільки вони пов'язані з рухом різних світил і землі. В результаті умовного узгодження доби і місяця була створена місячна система рахунку часу, яка вважається найдавнішою. Погоджуючи між собою добу і рік, людство створило сонячну систему літочислення. Комбінування цих двох систем привело до створення місячно-сонячної календарної системи.

Календарі.

Календарем називається певна система рахунку часу. Назва походить від латинського слова «календи» – перший день нового місяця.

Існує два основних типи побудови календаря: 1) сонячні календарі, що основані на річному обертанні Землі навколо Сонця; 2) місячні календарі, по яких літочислення ведеться на основі місяця, або повного періоду змін фаз Місяця.; 3) місячно-сонячні.

Перші календарні системи виникли в IV-III тис. до н.е. Найдавнішими були місячні календарі. В місячному році було 12 місяців (по 29 і 30 діб), або 354 діб, отже, рік в цьому календарі випереджав тропічний на 11 діб. В результаті місячний календар виявився незручним для народів, пов'язаних із землеробством, оскільки початок нового року переміщався по сезонах.

Найдавніший сонячний календар з'явився в Єгипті в IV тис. до н.е. Тривалість єгипетського року була рівна 365 сонячним добам. В ньому було 12 місяців, по 30 діб в кожному, плюс ще 5 додаткових днів, які стародавні єгиптяни присвячували покаянням в гріхах. Цей рік був коротше тропічного приблизно на 1/4 доби, отже, і в Давньому Єгипті новоріччя не припадало на певний день, а поступово переміщалося. Цей календар одержав назву блукаючого.

Місячними календарями були вавілонський, староєврейський і ін., місячно-сонячними – китайський, старогрецький, давньоримський і ін. Сонячним календарем користувалися в Єгипті, деяких районах Індії і Центральної Америки.

Сучасний міжнародний календар є сонячним. Місячний календар і зараз використовується у ряді мусульманських країн. Відомо два різновиди місячних календарів: вільний (блукаючий), поширена в мусульманських країнах, і зв'язаний (місячно-сонячний), поширений в тюрко-монгольських країнах.