Правові основи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Історія України завжди була пов’язана з небезпечними природними явищами, катастрофами, небезпекою, яка виникала під час воєнних дій. Здавна люди намагалися об'єднатися, щоб протистояти цим лихам. Часто чергова небезпека обу­мовлювала створення необхідних сил для захисту.

Так, наприкінці XV століття виникла пожежна служба. Розвиток гірничої справи, хімічної промисловості, мореплавства, обумовив створення підрозділів гірничо-і газо-рятувальників, морських рятувальників. Кожен із цих напрямків рятувальних робіт, разом із зростанням небезпеки, набував свого розвитку і по­требував розроблення відповідних нормативно-правових актів.

Необхідність створення державної системи захисту населення і території була зумовлена, перш за все, зростанням воєнних загроз, створенням і розвитком за­собів ураження. В жовтні 1932 року вирішення цих питань було покладено на місцеву протиповітряну оборону (МППО).

Створення МППО забезпечило у роки Великої Вітчизняної війни успішний захист населення і створення умов для функціонування об'єктів народ­ного господарства. За роки війни МППО перетворилася на загальнодержавну систему захисту тилу країни, була важливим елементом обороноздатності держави, складовою збройних сил країни.

Положеннями про МППО 1949 і 1956 років були визначені, мета, завдання, організаційна структура МППО, роль і місце військ МППО, формувань, порядок підготовки кадрів і населення в системі МППО.

У положенні 1956 року вперше підкреслювалося, що МППО є системою за­гальнодержавних оборонних заходів, які здійснюються з метою захисту насе­лення від сучасних засобів ураження, створення умов, що забезпечують надійність роботи об'єктів народного господарства, проведення рятувальних робіт і надання допомоги постраждалим.

Із появою ядерної зброї, створенням ракетних засобів її доставки, захист населення і територій набув ще більшої актуальності і важливості. У зв'язку з цим, у 1961 році було прийнято рішення про перетворення МППО на цивільну оборону.

У 60-70 роки було багато зроблено для забезпечення готовності цивільної оборони на випадок виникнення ядерної війни, у тому числі у нормативно-правовій сфері.

Слід визнати, що орієнтація цивільної оборони, в основному на вирішення завдань воєнного часу, об'єктивно сприяла однобокому її розвитку. Аварія на Чорнобильській АЕС підтвердила це, що цивільна оборона не готова до вирішення завдань щодо захисту населення і територій від НС природного і техногенного характеру.

У 1987 році було продекларовано необхідність розвитку цивільної оборони в плані вирішення завдань захисту населення у надзвичайних ситуаціях, викликаних стихійним лихом, аваріями і катастрофами. У 1989 році було прийнято рішення про створення в структурі Уряду спеціального органу - Державної комісії з надзвичайних ситуацій.

У 1996 році створюється МНС, яке ініціює розробку і прийняття цілої низки законодавчих актів, указів, розпоряджень Президента України, рішень Кабінету Міністрів України. Серед них найбільшого значення набули закони України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про війська цивільної оборони України", '' Про зону надзвичайної екологічної ситуації"; Укази Президента України від 26 березня 1999 року №284/99 "Про Концепцію захисту населення і території у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій", від 9 лютого 2001 року №80 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру"; постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 року № 1313 "Про затвердження Програми запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру на 2000-2005 роки", від 7 лютого 2001 року №122 "Про комплексні заходи, спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них на період до 2005 року" та інших. Детальніше розглянемо основоположні документи, на яких базується робота системи цивільного захисту населення.

Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".Цей Закон було прийнято 8 червня 2000 року. Закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від НС. Ним також визначаються:

– основні принципи, завдання, права громадян у сфері захисту населен­ня і територій від НС;

– права та обов'язки іноземців та осіб без громадянства у разі виникнення НС;

– види, рівні та критерії класифікації НС;

– основні заходи у сфері захисту населення і територій від НС, а саме: інформування та оповіщення; спостереження, укриття в захисних спорудах; евакуаційні заходи; інженерний, біологічний, радіаційний і хімічний захист; державна стандартизація, експертиза, нагляд і контроль; декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;

– повноваження органів, державна система управління з питань запобігання і реагування на НС;

– сили і засоби захисту населення і територій від НС; порядок їх залучення та діяльність;

– підготовка до дій у НС та обов'язки громадян у сфері захисту населення і територій від НС;

– фінансове та матеріальне забезпечення заходів у сфері захисту населення і територій від НС;

– міжнародне співробітництво.

Прийняття Закону надало можливість створити систему організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічна та інших заходів, спрямованих на захист населення і територій, матеріальних і культурних цінностей довкілля від НС.

Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації".Закон було прийнято 13 липня 2000року, він визначає:

– основні принципи регулювання правового режиму в зоні НЕС та завдання у цій сфері;

– підстава та порядок оголошення окремої місцевості зоною НЕС, зміну меж території зони;

– визначення правового режиму зони НЕС;

– визнання юридичних та фізичних осіб потерпілими від НЕС та відшкодування їм збитків;

– відповідальність за порушення правового режим у в зоні НС.

– Прийняття Закону надало можливість врегулювання правових відносин орга­нізаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення, під час здійснення надзвичайних заходів, спрямованих на захист людей і нормалізацію екологічного стану на території зони НЕС.

Закон України "Про аварійно-рятувальні служби".Закон прийнято 14 грудня 1999 року, він визначає:

– основні принципи, завдання і функції державної політики щодо діяльності ава­рійно-рятувальних служб;

– права аварійно-рятувальних служб;

– організацію діяльності аварійно-рятувальних служб;

– координацію та управління діяльністю аварійно-рятувальних служб;

– діяльність аварійно-рятувальних служб в умовах ліквідації НС;

– обов'язки, права, гарантії соціального захисту та відповідальність рятувальників;

– матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності аварійно-рятувальних служб;

– нагляд, контроль та припинення діяльності аварійно-рятувальних служб;

– міжнародне співробітництво аварійно-рятувальних служб.

Закон України "Про правові засади цивільного захисту".Політичні зміни, що відбувалися останніми роками на міжнародній арені, зумовили переорієнтацію діяльності більшості національних та міжнародних організацій, які займалися питаннями цивільної оборони, та завдань щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації мирного часу, надання гуманітарної допомоги у разі їх виникнення.

Сукупність завдань, що стоять перед національними службами цивільної обо­рони більшості країнах пов'язані сьогодні з проблемами мирного часу, що дозволяє говорити швидше про цивільний захист населення, ніж про цивільну оборону.

Реалізація державної політики у сфері захисту населення і територій повинна базуватися на правових нормах, у тому числі на тих, які прийнято міжнародною спільнотою.

Цивільна оборона в сучасних умовах набуває соціального значення і цільового спрямування на збереження життя і здоров’я громадянина суспільства і середовища його існування.

Саме з цих причин актуальною стає створення системи цивільного захисту, яка вирішує комплекс завдань з протидії надзвичайним ситуаціям мирного і воєнного часу.

У зв'язку з цим, Указом Президента України від 27 січня 2003 року №47/2003 Державний департамент пожежної безпеки, було переведено з Міністерства внутрішніх справ України до складу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Перехід Державного департаменту пожежної безпеки до складу МНС призвів до об’єднання пожежо - рятувальних та аварійно-рятувальних формувань. Об’єднання двох державних структур, як цивільна оборона і пожежна безпека, в єдину систему змінило характер і обсяг її завдань, розширило сферу її діяльності і максимально наблизило до об’єкта захисту – суспільства та людини зокрема. А це поставило на порядок денний необхідність законодавчого оформлення цієї системи.

24 червня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про правові засади цивільного захисту.

Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері цивільного захисту. Законом передбачено утворення єдиної системи цивільного захисту, яка має за мету захист населення від небезпечних наслідків аварій пожеж та інших катастроф техногенного, екологічного, природного характеру. Закон ставить за мету:

– утворення національної структури цивільного захисту;

– приведення системи захисту населення і територій від НС у відповідність до норм міжнародного права, стандартів ЄС.

Ним визначаються:

– основні принципи, напрями та завдання державної політики у сфері цивільного захисту;

– режими функціонування системи цивільного захисту;

– регулювання питань взаємодії між державними органами виконавчої влади в повсякденній діяльності та під час ліквідації наслідків НС;

– система управління, структура і повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади на всіх рівнях побудови;

– сутність та організація системи цивільного захисту.

Закон регулює порядок проходження служби громадянами України в органах управління у силах цивільного захисту. Ним регламентується діяльність органів і підрозділів цивільного захисту щодо інтеграції до світової системи міжнародного співробітництва у цій сфері, порядок надання допомоги іноземним державам з питань ліквідації НС. Дія закону поширюється на всю територію України, всі верстви населення, підприємства, організації.

Закон України «Про пожежну безпеку» . Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади забезпечення пожежної безпеки, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі.

Законом визначаються:

– засади забезпечення пожежної безпеки, розмежування компетенції та обов'язки державних органів підприємств, установ та організацій, громадян щодо забезпечення пожежної безпеки;

– здійснення державного пожежного нагляду;

– нормативно-технічна робота з питань дотримання вимог пожежної безпеки;

– завдання та організація пожежної охорони, засади проходження служби;

– фінансове та матеріально-технічне забезпечення пожежної охорони;

– відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки.

Сьогодні захист населення і територій від надзвичайних ситуацій регулюється 17-ма законами України та безліччю підзаконних актів. Можна констатувати, що в Україні на сьогодні сформувалася, в цілому, основна законодавча і нормативно-правова база у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Проте, вона розроблялася у різний час, тому деякі документи втратили свою актуальність або увійшли в суперечність з реаліями і потребами держави не відповідають нормам міжнародного права, яке в останні роки зазнало суттєвих змін. Робота щодо удосконалення нормативно-правової бази постійно продовжується.

Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози та виникнення НС є одним із найважливіших завдань держави.

Актуальність проблеми забезпечення безпеки населення і території зумовлена тенденціями зростання втрат людей і завдання шкоди територіям, що спричиняються небезпечними явищами, аваріями і катастрофами. Ризики НС природного і техногенного характеру невпинно зростають. Це пояснюється збільшенням антропогенного впливу на навколишнє середовище, прогресуючим зносом основних фондів, зниження загального рівня техніки безпеки і виробничої дисципліни.

Стратегію безпеки в ХХІ столітті Україна повинна будувати, базуючись на аналізі швидкозмінної реальності, нових ризиків і динаміки існуючих глобальних проблем.

Метою державної політики у сфері захисту населення і територій від НС на найближче десятиріччя буде забезпечення гарантованого захисту життя, здоров’я людей, територій, об’єктів у допустимих межах показників ризику, критерії яких встановлюються з урахуванням вітчизняного і світового досвіду в даній галузі.