Неокласичний варіант розвитку класичної теорії грошей

Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати

Під час розвитку економічної думки виникали такі напрями кількісної теорії грошей:металістична (ототожнення грошового обігу з товарним обміном і стверджування, що золото та срібло вже за своєю природою є грішми; гроші є простим елементом обміну, а резервній функції металевих грошей надає фундаментального значення),номіналістична (полягає у запереченні товарної природи грошей і визначенні їх якумовних знаків, що позбавлені внутрішньої вартості; гроші виникли як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням), кількісна (полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів та послуг).

Детальніше вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVII століття англійським ученим Д. Юмом у трактаті «Про гроші» (1752). Ідеї Юма продовжували розвиватися представниками класичного (А. Сміт, Д.Рікардо) та неокласичного напрямків кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт). Кількісна теорія отримала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії, які виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і підкреслили зв'язоктеорії грошей з трудовою теорією вартості. У зв'язку з тим А. Сміт називав гроші номінальною мірою вартості, а Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала розвитку економіки.

Неокласичний варіант розвитку класичної теорії грошей

Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов своє обґрунтування в працях американського економіста І.Фішера, який заперечував трудову вартість і виходив з категорії «купівельна спроможність грошей» , яка залежить від таких факторів:

М - кількість готівкових грошей в обігу (статистична);

V - швидкість обігу грошей (середньорічна кількість разів використаннягрошової одиниці на придбання необхідних товарів та послуг);

Р - середньозважений рівень цін (це індекс цін готових товарів та послуг, виражений стосовно базового річного показника, що дорівнює 1);

Q - кількість товарів (реальний національний продукт або рівень фактичного обсягу виробництва).

Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помножених на загальний рівень цін, І.Фішер наводить "рівняння обміну":

MV=SPQ. (4)

Основні аспекти "трансакційного варіанта" І.Фішера: у "рівнянні обміну" розглядається динаміка грошових потоків на макрорівні; гроші виступають як засіб обігу та платежу; акцент на об'єктивні засади обігу грошей; у концепції йдеться лише про пропозицію грошей (Мs).

Згодом «трансакційна версія» була доповнена "кембриджською версією" кількісної теорії, представниками якої були А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон. А. Пігу акцентує увагу на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що змушують окремих суб'єктів тримати в себе певний запас грошей. До "касових залишків" належать готівкові гроші і залишки на поточних рахунках, тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути визначена за формулою:

М=к*Р*Т, (5)

де М - грошова маса (попит на наявні касові залишки або реальна потреба в грошах);

Р - рівень цін (ціна продукції, що реалізується);

Т - товарна маса (обсяг виробництва);

к - частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в грошовій формі (кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей).

Основні аспекти "кембриджського варіанта": зосереджена увага на мотивах нагромадження грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки (мікрорівень); гроші не тільки засіб обігу а й збереження та нагромадження; враховується психологічна реакція суб'єктів господарювання щодо використання готівки; центральна проблема - це проблема попиту на гроші.