Острозька «Біблія» 1581 р.

Видання діячами академії «Книги Нового Завіту» та «Книжки Събраніе вещей нужнћйших», призначених для широких верств населення, було особливо актуальним у той час, коли Східна церква страждала від нападок католицизму, і мало велике позитивне значення для ствердження православної віри. Проте вчителі та учні академії були покликані звершити місію ще більшої вагомості – видати першу повну православну Біблію.

Видання Біблії церковнослов’янською мовою було одним з головних завдань, поставленим князем перед острозькими інтелектуалами, насущною потребою тогочасної ідеологічної боротьби. Після виходу в світ католицької Біблії Леополіти Шарфенберга (Краків,1561), кальвіністської «радзивілівської» Біблії (Брест,1563) та антитринітарської Біблії Симона Будного (Несвіж,1572) потреба у православному виданні Біблії постала з особливою гостротою. Покладаючись на вчених академії, К.-В. Острозький задумав здійснити цю грандіозну справу – видати Біблію церковнослов’янською мовою і тим самим утвердити її рівноцінність із загальновизнаними сакральними мовами – давньоєврейською, давньогрецькою та латинською. На той час не існувало ще повного церковнослов’янського перекладу всіх частин Біблії. На церковнослов’янську мову були перекладені лише окремі книги Старого та Нового Завітів, які ще йшли від першовчителів слов’янства – Кирила та Мефодія. Ці переклади зберігалися в поодиноких рукописних примірниках у різних куточках православно-слов’янського світу, рясніли допущеними перекладачами та переписувачами неточностями і явними помилками, містили різночитання, що спотворювало тлумачення Святого Письма. Багато важливих біблійних текстів у слов’янському варіанті не існувало взагалі і їх ще треба було перекласти з грецьких текстів. Князь енергійно взявся за організацію видання Біблії. Ще до заснування академії, у 1573 році, писар Великого князівства Литовського Михайло Гарабурда привіз Острозькому від російського царя Іоанна IV так звану Геннадієвську Біблію єдиний на той час відносно повний переклад біблії на церковнослов’янську мову, виконаний у Новгороді в 1499 р. в правління єпископа Геннадія. Вагома роль Михайла Галабурди у виданні Біблії була відзначена князем Острозьким у першій передмові до книги. Крім Геннадієвської Біблії князь Острозький «роздобув багато й інших Біблій різними письменами та мовами і наказав пильно дослідити, чи вони в усьому згідні з Писанням. І виявилося багато відмінностей, не тільки різниць, але й перекручень». На деякий час острозьких науковців навіть охопив сумнів, щодо можливості підготувати філологічно досконалі тексти, але порадившись із князем, вони вирішили не відступати від розпочатої справи. К.-В. Острозький розіслав своїх посланців до Риму, Константинополя, грецьких, сербських та волоських монастирів. Вони провадили пошуки біблійних текстів «... много стран далеких вселенныя проходя…много монастырей грецких, сербских и болгарских, даже и до самого … пречестного Іеремія Архиєпископа Константина града, доидох, требуя с тщаніем и моленіем прилежных тако людій, наказаних в писаніях святых єллинских и словенських, якоже изводов добрЂ исправленных»[3].

Випускник римської Афанасіївської колегії Діонісій Раллі (Палеолог) у 1578-79 рр. доставив до Острога від папи Григорія XIII«Септуагінту» – повне зібрання книг Старого Завіту, перекладених 72 перекладача­ми з давньоєврейської на давньогрецьку мову в ІІІ ст. до н. е. в Олександрії за часів царя Птоломея Філадельфа. Ця книга поруч із Геннадієвською Біблією стала основою для Острозької Біблії. Князь багато радився із книжниками, і одностайно було вирішено «неизмЂнно» йти за традиційним перекладом 72 «богомудрых преводников» книг Старого Завіту – тобто, за «Септуагінтою». На титульній сторінці Біблії сказано, що вона «єліко мощно» наслідує переклад «сємідєсяті и двох прєводніков», а в одному з своїх листів Костянтин-Василь назвав Острозьку Біблію «рідною дочкою Септуагінти». Не можна принижувати значення і Геннадієвської Біблії. У першій передмові Біблії, написаній від імені князя Острозького, сказано. що в основу видання покладено список, отриманий від «благочестива и въ православіи изрядно сіятельна государя и великого князя Іоанна Василієвича, московскаго и прочая…». З передмови дізнаємося, що були використані списки Біблій, привезені з різних європейських країн. Ті книги, які перекладалися з латинської Вульгати (Вульгата – перший переклад Біблії на латинську мову, здійснений св. Ієолнімом в IV ст.) були значно виправлені на основі Септуагінти. Було використано і найдавнішу кирило-мефодіївську редакцію IX ст. (де зверталось головну увагу на розуміння тексту), і українські рукописи 70-х –80-х років XV століття. Обсяг текстологічних студій був величезним і вимагав значного вкладу коштів і праці.

Над перекладами привезених Біблій, узгодженням їх з православною теологією та з першоджерелами працював гурток учених академії на чолі з ректором Герасимом Смотрицьким. Це припущення підтверджує той факт, що саме Г. Смотрицький написав до Біблії дві передмови та вірш на герб К.-В.Острозького, що став першим зразком геральдичної поезії та першою спробою силабічного віршування в українській літературі. Найбільшу роль у текстологічній підготовці відіграли великі знавці теологічної літератури Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Андрій Римша, острозький протопоп Терентій Іванівський, вчені греки Діонісій Раллі Палеолог, Євстахій Натаніель, Еммануїл Мосхлпуло з Криту. Іван Федоров написав у своїй післямові до Біблії, що здійснив це видання з діячами академії «купно с поспешники и единомышленики моими».

Видавці Біблії свідомо вирішили подати текст книги церковнослов’янською, а не українською мовою, що склало би враження давнього автентичного перекладу епохи князя Володимира. Церковнослов’янська мова, авторитет якої був освячений традиціями, була доступна освіченим людям всіх православних країн і служила засобом міжслов’янського спілкування. Острозька Біблія була значним спільним кроком у розвитку слов’янської мови, зробленим острозькими книжниками та І.Федоровим. Редакційна комісія прагнула домогтися якомога більш чистої слов’янської мови. Хоча в тексті багато українізмів, текст Острозької Біблії став авторитетним зразком для всіх східно та південно-слов’янських народів, обов’язковою літературною нормою. Практичні засади використання церковнослов’янської мови, пізніше були теоретично узагальнені учнем академії Мелетієм Смотрицьким в «Граматиці словенській» 1619 року, яка відчутно вплинула на розвиток філологічної думки слов’янських народів. Дуже важливе значення мала також орієнтація острозьких книжників на граматику грецької мови, як модель-еталон для граматики церковнослов’янської мови. Грецькою мовою в Острозькій Біблії надрукована перша Передмова та Післямова. Використання грецької мови в Біблії мало задекларувати високий рівень Острозького гуртка книжників і дозволяло ознайомитись з історію створення книги західному та грецькому читачеві, не обізнаному з церковнослов’янською мовою.

12 серпня 1581 р. величезна праця вчених та друкаря була завершена. Тираж Біблії на той час був досить великим, він становив біля півтори тисячі екземплярів. У кожному 1256 сторінок, 3 200 000 друкарських знаків. Примірники книги почали швидко розходитись українсько-білоруськими землями Речі Посполитої, потрапляли до Московського царства, до болгар і сербів, що перебували під владою Туреччини. За умов польсько-католицького утиску та невтішного стану православ’я загалом після загибелі Візантії Острозька Біблія відіграла роль великої духовної сили, що єднала всіх сповідників Православної віри, стала символом національної культури, довела всьому світові, що церковнослов’янська мова поряд із латинською та грецькою також є мовою світової культури.

Для Західної Європи Острозька Біблія стала своєрідним свідоцтвом ідеологічної та моральної зрілості східнослов’янських народів. Вона часто представляла слов’янську книжність за кордоном. Її подарували Римському папі Григорію ХІІІ, послу англійської королеви Єлизавети – Джону Горсею, згодом шведському королю Густаву Адольфу.

Важливу роль Костянтина-Василя Острозького у виданні першої в світі кириличної Біблії високо оцінили сучасники. У вірші, яким закінчується друга передмова до книги, ректор академії Г.Д.Смотрицький порівнює К-В.Острозького з великими князями Київської Русі – Володимиром і Ярославом, що назавжди залишилися в пам’яті народу як великі просвітники та меценати вітчизняної культури та могутня опора Православної Церкви.

Владимир бо свой народ крещенієм просвЂтил

Константин же благоразумія писанім освЂтил...

Ярослав зиданієм церковным Кієв и Чернигов украси,

Константин же єдіну соборну церков писанім возвыси[4] [42;200].

У цих віршах вперше прозвучала ідея безперервної тяглості руської історії від київських князів до Острозьких. Заслуги князя на теренах культури та освіти острозькі книжники оцінили як ланку в довготривалому поступу національної культури від часів Київської Русі. Усвідомлюючи історичну роль Костянтина-Василя як спадкоємця великих київських князів Володимира та Ярослава, ставлячи його в «безперервну канву володарів України», вони закладали підвалини формуванню нової національної ідеології, що починалась з пошуків державних та культурних витоків нації[5]. Цими витоками і історичним фундаментом руського народу інтелектуали православного кола академії вважали передовсім Православну Церкву, яку споконвічно підтримували сильні світу сього – князі Володимир, Ярослав, а також продовжувач їх справи – Костянтин-Василь. Його політична діяльність, скерована на автономію України, захист рідної віри, традицій, щедра фінансова підтримка вітчизняної культури, освіти, друкарства та мистецтва були тим благодатним життєвим матеріалом, на основі якого зусиллями острозької духовної еліти, за словами Н.М.Яковенко, з’явились ті «спорадичні зблиски думок про минуле і сучасне України», які у творах письменників 1620-х років: Захарії Копистянського, Іова Борецького, Мелетія Смотрицького та ін. стали основою для сформування цілісної ідеї про спільність батьківщини «для князя, для купця, для ремісника і для козака...» [6].

Література:

1. Атаманенко А.Є. Гаврило Дорофійович. // Острозькі просвітники XVI-XX ст. (гол. ред. Пасічник І.Д.) – Острог: Університет “Острозька академія”, Українське історичне товариство.2000. – С.108-113.
2. Атаманенко В. Б. Хронологія А. Римші 1581р. // Острозька академія XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання. – Острог: Острозька академія, 1997. – С.173..
3. Атаманенко В.Б. Андрій Римша. // Острозькі просвітники XVI-XX ст. (гол. ред. Пасічник І.Д.) – Острог: Університет “Острозька академія”, Українське історичне товариство.2000. –С. 67-83.
4. Запаско Я.П. Мистецька спадщина Івана Федорова. – Київ: Вища школа, 1974. – С.26-38.

5. Ісаєвич Я.Д. Іван Федоров та виникнення друкарства в Україні. Львів: Вища школа, 1983.

1. Ісаєвич Я.Д. Літературна спадщина Івана Федорова. – Львів: Вища школа, 1989.
2. Ковальський М.П. Буквар Острозький (Азбука) 1578 р. // Острозька академія XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання. – Острог: Острозька академія, 1997. – С.27-29.
3. Ковальський М.П. Іван Федорович (Федоров). // Острозькі просвітники XVI-XX ст. – Острог: Університет “Острозька академія”, 2000. – С.24-44.
4. Ковальський М.П. Острозькі стародруки XVI ст.. // Етюди з історії Острога. – Острог: Острозька академія, 1998. – С.82-112.
5. Ковальський П.П. Федорович (Федоров) Іван. // Острозька академія XVI-XVII ст. - Острог: Острозька академія, 1997 – С.168-169.

[1] Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. –К.,1990. –192 с. – С.45.

[2] Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. –К.,1990. –192 с. –С.108.

[3] Смотрицький Г.Д. Перша передмова до Острозької Біблії // Українська література XIV–XVI ст. Бібліотека української літератури. Дожовтневий період (гол. ред.. Микитьсь В.Л.)– К.: Наукова думка, 1988. – 462 с. – С.203.

[4] Смотрицький Г.Д. Всякого чина православний читателю // Українська література XIV–XVI ст. Бібліотека української літератури. Дожовтневий період (гол. ред.. Микитьсь В.Л.)– К.: Наукова думка, 1988. – 462 с. – С.200

[5] Яковенко Н.М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень і ідей в Україні XVI–XVII ст. –К.: Критика,2002. – 416 сю – С. 284.

[6] Яковенко Н.М. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень і ідей в Україні XVI–XVII ст. –К.: Критика,2002. – 416 сю – С.306..