ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Історію слов'ян та багатьох інших народів Євразії від XX тисячоліття до н. е. до IX ст. н. е. описує " Велесова книга" — Святе Письмо слов'ян. Вона була вирізьблена на букових дощечках новгородськими волхвами в IX ст.

Згідно з переказами народів Європи, в давні часи в Льодовитому океані знаходились арктичні острови, населені предками народів білої раси (острови Велеса і Сварога, Фаворський, Алатирський та ін.). Острів Велеса і Сварога вважався прабатьківщиною слов'ян. За переказами, слов'яни жили щасливим і безхмарним життям. Вони були високо-розвинутим народом, який володів різними ремеслами та мистецтвами. Проте з часом клімат зазнав змін, почався льодовиковий період, і слов'яни мусили покинути прабатьківщину. "Велесова книга" описує Перший вихід народів із півночі. Пращурів слов'ян вивів бог сонця і перший предок Яр. Слов'яни завжди вважали себе онуками Сонця, а земного володаря часто називали Красним Сонечком. Саме Яра давні слов'яни вважали своїм першим царем і називали його батьком Яром (Ярилом) ("Велесова книга", Рід 1,1:3). З настанням похолодання слов'яни "були отцем Орієм до краю руського ведені, тому що завжди там перебували. Багато злигоднів приніс ранній холод. Отак відійшли сюди й оселились огнищанами на землі руській. І все те сталося заяві тьми (двадцять тисяч років. — П.М.) до суть" ("Велесова книга", Рід 1, І:2).1далісказано,щослов'яни,які прийшли з півночі, жили "навчившися звіра ловити і рибалити". Однак подальший наступ льодовика змусив їх рухатися далі на південь. У результаті Першого виходу слов'яно-арії заснували велике царство на землях сучасних Індії, Пакистану та давнього Семиріччя (степи Казахстану й Південного Уралу).

У V тисячолітті до н. е. розпочався Другий вихід аріїв-праслов'ян. Поштовхом до цього став сильний землетрус, який нагадував світову катастрофу. Згідно з "Велесовою книгою" Я руна (втілення Бога Яра) разом із дітьми Києм, Щеком і Хоривом вивів предків слов'ян до Дніпра та Карпат. Тоді з Індії пішли ті, хто вирішив повернутися до давньої віри: " Нам Сварогу славу співати: Дажбогу, які же суть у небі пречистім". Шлях Яруни з Індії на Русь можна простежити за "Велесовою книгою", руськими літописами, іранськими легендами та за стародавніми хроніками Закавказзя. Багато відомостей про Ярунута його синів зберегла давньовірменська "Хроніка Тарона", написана ченцем Зенобом Глаком у IV ст. н. е.

Згідно з "Велесовою книгою" в IV cт. до н. е. разом із Яруною прийшли у Придніпров'я та на Карпати багато слов'янських родів. У землях Русі вони злилися з місцевим населенням, близьким за мовою та звичаями.

Калейдоскоп історичних подій у наступні тисячоліття сприяв формуванню на теренах сучасної України народу, який і е пращуром українців. Дані археологічних та історичних досліджень говорять про те, що першими достовірними предками українців є анти. Питання про походження антів неясне. В. Щербаківський вважав, що іменем "анти" називали ряд українських племен, а М. Грушевський у всіх своїх дослідженнях прямо називає антів українцями. Жили вони якраз там, де пізніше бачимо українські племена.

До нас дійшло багато відомостей про громадську та політичну організацію антів. Прокопій Кесарійський писав, що слов'янами та антами не править хтось один, здавна управляє ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно. Запам'ятаємо цю інформацію, тому що, можливо, в цей час формується одна з найважливіших рис українців — демократичність вдачі, яка пізніше виразилась у народоправстві.

В часи небезпеки анти обирали вождя, авторитет якого визнавав весь народ. Таким вождем був Бож, який у 380 р. створив союз для боротьби з остготським царством Вінітара. Анти в цій боротьбі потерпіли поразку. Історія донесла до нас імена інших антських вождів — Межамира, Ардагаста, Мусокія. З певністю можна стверджувати, що об'єднання антів носили державний характер. Так, Йордан, писав, що анти мають спадкову царську владу. Факт об'єднання антів важливий як перша відома нам спроба предків українського народу створити державне об'єднання з організованим військом та участю населення у політичному житті. Держава антів проіснувала від кінця IV до початку VII ст. і впала під натиском аварів.

Друга досить велика держава виникла на Волині, Аль-Масуд називає її Валінана. Цю державу очолює цар Маджак, якому покоряються багато племен. В. Ключевський говорив, що великий воєнний союз в Карпатах у VI ст. можна поставити на початку історії східного слов'янства.

Назва "слов'яни" виникає майже одночасно з назвою "анти". Останній раз термін "анти" зустрічається в 602 р., а в Хет. зникає ім'я слов'ян. Його заміняють назви окремих племен. До українських племен належали: поляни, сіверяни, деревляни, дуліби (бужани та волиняни), уличі, тиверці та хорвати. Серед цих племен провідного значення набувають поляни. Інтенсивний розвиток торгівлі приводить до подальшого розвитку елементів державності, початок якої М. Грушевський датує VIII, а може й VII століттям. У всякому разі, процес формування української державності не був зупинений падінням антської держави в VII ст.

"Повість временних літ" підкреслює, що всі східнослов'янські племена мали своє княжіння. Довгий час ми не бачимо спроб заснувати тут єдину державу, яка об'єднала б різні племена. Формування елементів державності відбувається в рамках окремих князівств. Дуже цікаво малює заснування Києва трьома братами — Києм, Щеком та Хоривом — "Повість временних літ". Пам'ять про них залишилася в назвах самого міста Києва та гір — Щекавиці та Хоревиці. Цю легенду записав ще у VII ст. вірменський письменник Зеноб Глак. Він розповідає про заснування Києва в землі полунян (полян). Зберіг літопис згадку і про те, що "Кий княжаше в роде своєм", їздив до Царграда і "якоже сказають... велику честь приял от царя".

Археологічні дослідження підтвердили існування в Києві трьох окремих міст, які були об'єднані лише за княжої доби. Серед усього багатоголосого слов'янського народу "Повість временних літ" виділяє плем'я полян, піднесено розповідає про їхні звичаї та вдачу, стверджує, що саме вони на чолі з Києм почали зводити на березі Дніпра сучасний Нестору злотоглавий град. Розповідає також про почесний прийом полянського князя у Царграді, похід Кия на Дунай, де він заснував "градок мал" — Києвець (подібну версію про похід першого полянського князя подає також Ніконівський літопис).

" Велесова книга" наводить точну дату воцаріння князя русів Кия у Києві та будівництва міських мурів — 430 р. Слід зазначити, що Кий — ім'я династичне. У "Велесовій книзі" є згадки про Кия—сина Яруни (ІV тисячоліття до н. е.) і Кия — сина Орія (II тисячоліття до н. е.). Княжіння Кия поклало початок першій князівській династії Київської Русі — Києвичів.

Після Кия (430—460) правив його син Лебедян. Він, як сказано у "Велесовій книзі", "сидів біля міста Києва поблизу гори і був розумний, і правив від храму". Він володарював двадцять років (460—480). Потім князівський престол перейшов до князя Верена, який правив Київською Руссю з 480 по 500 р. Після Верена десять років правив князь Сережань (500—510). Останнім з Києвичів був князь Святояр (510—543). Отже, початок української державності слід віднести до першої половини V ст.

Літописи свідчать, що поляни не були єдиним племенем. Більш-менш міцна держава виникла тільки у полян на території, яка в силу різних причин, сприятливих для сільського господарства, вже не раз ставала важливим осередком суспільного життя і торгівлі. На час формування держави українські племена стояли на більш високому рівні розвитку, ніж великоруські та білоруські. В цьому немає нічого дивного або образливого для інших народів.

Об'єктивні умови розвитку і перш за все місцевість проживання привели до того, що українські племена раніше перейшли до землеробства і торгівлі. За доби, яка передувала появі Київської держави, — у VIІ—VIІІ ст. — Придніпров'я переживало економічне піднесення у зв'язку з розквітом торгівлі з Іраном, Візантією, арабськими державами. У VII ст. місцеві майстри на Придніпров'ї виробляють високохудожні речі — посуд, зброю, прикраси, в яких переплітаються як місцеві традиції, так і чужоземні впливи. Формування держави тут йшло в ногу з формуванням своєї культури.

Отже, напрошується висновок, що руси створили ряд державних об'єднань ще до виникнення Київського князівства. Це були політичні утворення — варварські, дофеодальні. На початку IXст. економічний розвиток українських земель посилюється. В цей час виникають передумови для об'єднання існуючих у VIII ст. державних утворень в єдину поляно-руську державу — Київську Русь.

Як відомо, радянська офіційна наука відмовляла українському народу в існуванні його державності взагалі, не кажучи вже про Київську Русь. Добре сказав з цього приводу М. Грушевський: "До тих пір, коли не буде доведено, що в Києві і його околицях в IX — XІІ ст. проживали великоруські племена, котрі перенесли потім форми політичного, суспільного та культурного життя на береги Клязьми і Москви, нам доведеться з простої логічної послідовності вважати ці форми набутком української народності, оскільки ці українські племена ІХ—XII ст. були її безпосередніми предками".

 

2.2. ПРО НАЗВУ "РУСЬ"

У VIII ст. візантійські й арабські джерела для позначення населення, яке проживало на українських землях, починають використовувати назву "русь", хоча, судячи за "Велесовою книгою", цей термін існував задовго до нашої ери.

Походження цієї назви являє одну із загадок історії України, яка до цього часу не може вважатися цілком вирішеною. Стародавні іноземні джерела не ототожнюють слов'ян і русів. Так, у "Книзі видів землі", написаній Абу-Зайда Ахмедом в середині X ст., читаємо: "Руси е народ, сусідній з болгарами, між цими останніми і слов'янами", "землі слов'ян і їх сусідів, як-то русів". Абу-Ісхак аль-Істахрі в "Книзі кліматів" писав: "Руси є народ по сусідству з Булгаром, між цим останнім і Славонією". Майже всі історичні джерела говорять про історичну спільність русів з слов'янами. Абуль-Касим Убайдалах у "Книзі шляхів і царств", написаній в IX ст., підкреслює, що руси "суть плем'я із слов'ян".

Могутньому племені Русів вдалося підкорити інші слов'янські племена та обкласти їх даниною. Показовою, для розуміння різниці між русами та іншими слов'янами, є оповідь візантійського імператора Константина Багрянородного. Він повідомляє, що руси кожну осінь і зиму збирають данину з слов'янських племен. Коли в 907 році князь Олег закінчив свій переможний похід на Візантію, то він звелів підняти на руських кораблях паруса з дорогоцінних тканин, а на слов'янських — прості (кропив'яні). Це говорило про особливе становище русів серед слов'ян.

Українські та російські дослідники здавна намагалися розгадати етимологію слів "руси", "роси", "Русь". Зупинимося на найбільш цікавих гіпотезах. Один із сучасних дослідників Г. Василенко наводить численні факти, що були відомі ще в XIV ст., про те, що слова "роси", "руси", "рутени" чи "рутини" — кельтського походження. Ще в першому столітті до нової ери, коли Юлій Цезар оволодів Галлією, він завоював кельтське плем'я, яке римляни назвали бастарни, а самі себе ці бастарни називали рутинами. Розгромлене плем'я рутинів розділилося на дві частини. Одна з них іде в Прикарпаття, зливається тут з слов'янами, передає їм свою назву.

Можливо, що перша назва Галичина пішла від цього народу, бо в пізніші часи в офіційних європейських документах вона іменувалась Рутенією. Інша частина рутенів пішла на Подунав'я, де разом з кочовими народами воювала з Візантією. Після розгрому кочівників рутини пішли на схід, у причорноморські степи і осіли між болгарськими та слов'янськими землями.

З того часу, з першого століття нової ери, зникає назва "рутини", а замість неї з'являються інші — роксолани, росомани, роси, руси. В IV ст. з ними б'ються готи, воюють араби. Оскільки через причорноморські степи в IV—VI ст. прокочувалися всі хвилі великого переселення народів, роси-росомани піднімаються по Дніпру в більш безпечне місце і поселяються в басейні річки, якій дали назву Рось, а її притокам — назви Росава, Росавиця. В цьому регіоні з давніх часів проживали поляни, і таким чином руси і поляни опинилися поряд. З часом, все населення, що проживало на Подніпров'ї, отримує назву "руси". Літописець через це й сказав "поляне, іже зовомая русь".

Таким чином, назва "Русь" витворилася в результаті процесу формування українського етносу на ґрунті етногенезу кількох великих і давніх народів, що жили в епоху скіфів, в епоху трипільської культури, в добу розселення слов'янських племен.

Приблизно з VI ст. термін "Русь" застосувався переважно до Київського князівства. Він деякою мірою був синонімом Київщини. У XI—ХІІІ ст. літописи відокремлювали Русь — Київське князівство — від інших князівств. "Поїхати на Русь" означало поїхати на Київщину. Під 1149 роком Новгородський літопис записав: "Иде архиєпископ Новгородський Нифонт в Русь" (в Київ). Уроці 1165 Новгородський літопис зазначає ще точніше: "Ходи игумен Юрьєвський... в Русь, в Києвград".

Таке було розуміння слова "Русь" і в Суздальшині. Року 1180 Суздальський літопис нотував: "Йде князь Святослав... с половцы поганымы, с черниговцы из Руси на Суздаль ратью". Року 1155 пише Іпатіївський літопис: "Юрій Володимирович... йде из Суздалья в Русь и приде Києву". Ще більш переконливо цей же літопис говорить, що до столиці суздальської землі — Володимира приходили купці "из Царгорода, и от иных стран, из Русской земли и аче латинан". Отже, Руська земля поставлена між Царградом і латинським заходом.

Термін "Русь" не поширився на північні землі навіть тоді, коли Київська Русь об'єднала їх в єдиній державі. Значно пізніше, в другій половині XIVст., даний термін як стосовно назви народності, так і державності було присвоєно Московською державою.

Дуже довгий час цей термін вживався в Західній Україні. В топоніміці Прикарпаття та Закарпаття є 24 назви, пов'язані з терміном " Русь". Населення Закарпатської України по цей час носить назву "русини".

Історичні джерела не дають відомостей про дальший по смерті Кия розвиток Київського князівства. Нові відомості про Українську державу з'являються в чужоземних джерелах в першій половині IX ст. На її існування в Бертинській хроніці 839 року вказує запис про київського князя. Але в повний голос молода українська держава заявила про себе на весь світ походом на Царград. "Повість временних літ" розповідає, як у 866 році князі Оскольд і Дір ходили на Царград, зруйнували околиці цього міста. Про цей похід говорять і візантійські джерела. В анонімній візантійській хроніці, яку опублікував Ф. Кюмон, подається точна дату нападу Русі — 18 червня 860 року.

Безперечно, що такий похід могла організувати тільки могутня держава. Багато роздумів викликає Оскольдова постать. За літописом Оскольд і Дір були боярами новгородського князя Рюрика. M. Таубе вважає, що Оскольд був шведом, який прибув до Києва з дружиною через Західну Двіну і не мав нічого спільного з Рюриком. О. Шахматов виводить слов'янське походження Оскольда, навіть вважає його за Києвого сина. Б. Рибаков виводить ім'я Оскольда від річки Оскол.

Константан Порфірородний згадує договір між імператором Василем і Руссю (Оскольдом) — 873—874 pp. На ці ж роки припадає затвердження першого Рафальштеттенського митного статуту, датованого часами короля Карльома (880 р.) або Людовіка Німецького (876 p.), яким регламентується мито з товарів, що прибули до Баварії з Русі.

Отже, саме за Оскольда Київська Русь вийшла на міжнародний простір. Вдалі походи на Візантію принесли Києву визнання, що й було зафіксовано в договорах Русі з Візантією. На жаль, тексти перших договорів до нас не дійшли. Важливим наслідком походів було хрещення Оскольда та його найближчого оточення. Одні історики вважають, що це трапилось у 860 році, інші — у 875 році. Таким чином, ми можемо говорити проте, що доба Оскольда була періодом розквіту держави Києвичів, що це був час її найбільшого піднесення.

Усі ці факти свідчать про існування на території сучасної України уже в першій половині IX ст. розвиненої державної організації. З окремих, розірваних у часі, відомостей вимальовується образ України-Русі, держави, що підкорювала сусідів, воювала з Візантією, укладала з нею та іншими країнами мирні угоди та динамічно йшла вперед шляхом соціально-економічного і політичного розвитку.

 






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1397; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.013 сек.