Класифікація історичних джерел.

Однією із вузлових проблем теорії і практики історичного джерелознавства є класифікація джерел.

Природні класифікації здійснюються шляхом групування об'єктів за найбільш суттєвими ознаками або їх сукупністю. вони ґрунтуються на виявленні внутрішніх споріднених ознак, що утворюються в результаті дії закономірностей виникнення джерельних об'єктів. Природні класифікації відносять до схем порівняно тривалого застосування в науці чи практичній діяльності..

«Штучні» класифікації» бер за основу яких беруться інші ознаки, зумовлені насамперед практичними цілями. Штучні класифікації здійснюються за зовнішніми ознаками, що не відбивають якості об'єктів, але допомагають логічно впорядкувати ці об'єкти (папір, книги за алфавітом у бібліотеках, архівні фонди за номерами тощо).

Одну з перших спроб обґрунтування наукової класифікації джерел здійснив німецький учений Е. Бернгейм (1850-1942). Для виявлення властивостей і особливостей джерел він поділив їх на два логічні класи, виходячи з їхньої близькості до фактів:

· історичні залишки (рештки)

· та історичні традиції (оповідні, наративні джерела).

Проте слід мати на увазі, що майже кожна пам'ятка водночас є і залишком, і традицією.

І все ж історичні залишки (рештки) — це пам'ятки матеріальної і духовної культури, що виникли у процесі розвитку самих подій. Вони ніби були "учасниками" цих подій. Це різноманітні

· законодавчі документи,

· акти,

· грамоти,

· універсали,

· службове листування,

· інформаційні матеріали,

що були певною базою ухвалення урядових рішень, реалізації законів, які свого часу відігравали функціональну правову роль, впливали на хід подій. Здебільшого історичні залишки не створювались спеціально як джерела для використання їх у майбутньому в науковій роботі, а були предметом службової або приватної діяльності людей.

Історичні традиції — це пам'ятки минулого, що склалися на основі вражень їх авторів від подій, прямого впливу на ці події вони, як правило, не мали. Йдеться про безпосереднє відображення подій їх учасником або свідком, до того ж дуже наближене у часі. Це

· спогади,

· щоденники,

· дорожні нотатки,

· інформаційні жанри періодики,

· листи.

До традицій відносять також

· історичні твори, побудовані на документах або наративних джерелах, що збереглися.

· Мемуариє традицією (оскільки вони описують події через певний проміжок часу) і водночас залишками, оскільки вони відображають дійсність на момент свого створення.

Оповідні джерела, на відміну від залишків,створюються здебільшого свідомо для історії, їх автори спеціально якомога детальніше намагаються висвітлити події, викласти своє бачення, дати власну оцінку фактам, задіяним особам, показати й себе в контексті описуваних подій.