Геральдика, сфрагістика, вексилологія, нумізматика, боністика, фалеристика, медальєрика, метрологія, іконографія.

Історична метрологія (з грец. міра і наука) – вивчає різні міри довжини, площі, ваги, об’єму в їх історичному розвитку. Головними завданнями науки є вивчення назви мір, історії складання та розвитку різних систем вимірів, приведення мір, що існували в минулому у різних народів до відповідності з сучасною метричною системою (волока=19-22 гектари). Джерелами слугують різноманітні писемні пам’ятки, що зберегли інформацію про міри, речові пам’ятки: монети, гирі, лінійки, судини стандартизованого обсягу тощо.

Іконографія – вивчає звичайні (не символічні) зображення: картини, гравюри, мініатюри літописів і книг. Виділяються окремі підгалузі:

§ Філокартія – вивчає листівки;

§ Філателія – вивчає марки;

§ Кінофотознавство – вивчає зображальні джерела фільми і фотографії.

Просопографія (від грец. προσοπον — обличчя, особа, персона) — дисципліна, що за допомогою методів генеалогії, демографії, психології, психолографії, ономастики, нумізматики та інших спеціальних історичних дисциплін досліджує особу в усій сукупності її індивідуальних якостей та взаємостосунків з оточенням.

Термін «просопографія» був запроваджений в історичну науку в XIX ст. на означення методу в історико-біографічних, а іноді і в статистичних дослідженнях, за допомогою якого досліджувалися особи і соціальні групи, створювалися «колективні біографії» і відстежувалися певні закономірності.

Одним з напрямів просопографічних досліджень є створення колективних біографій груп осіб, об'єднаних за певною ознакою: родинною, професійною, соціальною, політичною, етнічною тощо. Просопографія займається пошуком, атрибуцією і зведенням біографічних та всіх інших даних (зовнішність, риси вдачі й особисті якості, родинні зв'язки, сфера діяльності, кар'єра, різні життєві обставини тощо) про осіб, які згадуються в історичних джерелах, з метою максимально повного відтворення минулого як історії людей.

изучающая биографии исторических лиц, относящихся к определённой эпохе или местности, имевших общие политические, социальные или этнические черты, занимавших определённую должность (например, «сторонники Помпея», «сенаторы в эпоху династии Юлиев-Клавдиев», «делегаты-рабочие на I съезде Советов СССР», «декабристы», «персы в Римской империи», «белые офицеры Российской армии адмирала А. В. Колчака», «иностранные специалисты в СССР 1920-30-х годов»).

Просопографический метод — это создание коллективных биографий, выявление определённого круга лиц, постановка ряда однотипных вопросов о датах рождения и смерти, о браке и семье, социальном происхождении, месте жительства, образовании, роде деятельности, религии и т. д. Просопографический метод выявляет определённые типы.

Понятие «просопография» впервые было употреблено в 1573 году в труде Антуана дю Вердье «Просопография или описание знаменитых личностей от сотворения мира с их портретами». Просопографический метод использовался ещё в XIX в. и возродился в 1970-е, когда появился ряд публикаций по античной просопографии (Prosopography of the Later Roman Empire, работы М. Арнхайма, А. Шастаньоля, Т. Барнса). Затем просопографические исследования были распространены как на новую, так и на новейшую историю. На основе различных источников создаются компьютерные базы данных по определённой тематике и периоду.

ПРОСОПОГРАФИЯ — метод создания коллективных биографий, позволяющий получить описание наиболее типичных представителей творческого меньшинства, выявить и изучить определенный круг лиц как типов, персонифицирующих те или иные процессы и события. Сначала П. была методом исторической науки, использовавшимся при выявлении, напр., типов римских императоров. Позднее П., в соединении с методами генетико-демографического анализа, стала применяться Ф. Гальтоном (Galton F. English men of Science. L., 1874), А. Декандолем (De CandolleA. Histoire des Sciences et des Savants depuis deux Siecles. Geneva, 1873), а также Ю.А. Филипченко уже в начале 20 в. при изучении жизни ученых и при анализе наследуемости научного таланта и воздействия на него окружающей среды и генетических факторов (данные о браке и семье, социальном происхождении, месте жительства, образовании, роде деятельности, религии и т.д.). Социологами науки с помощью П. были изучены типы ученых — лауреатов Нобелевской премии ( Г. Цукерман). Р. Мертон, описывая биографию Т. Куна, видел в П. способ соединения истории науки, науковедения и социологии науки. Р. Коллинз в «Социологии философий» (N.Y., 1998; рус. пер.: Новосибирск, 2002) с помощью сетевого анализа коммуникаций между философами попытался представить историю интеллектуальных сообществ и различные матрицы социального производства идей.