Факторингові компанії
Факторинг є порівняно новою ефективною системою покращення ліквідності та зменшення фінансового ризику при організації платежів. Факторингові операції з'явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків, з точки зору прискорення обороту коштів, викликала необхідність для постачальників шукати шляхи вирішення проблеми дебіторської заборгованості, одним із яких став факторинг.
Факторинг -це різновидність торговельно-комісійної операції, пов'язаної з кредитуванням оборотних коштів, що полягає в інкасуванні дебіторської заборгованості покупця і є специфічною різновидністю короткострокового кредитування та посередницької діяльності.
Перші факторингові послуги були надані американськими банками в 50-х роках XX ст. Офіційно вони були визнані одним із видів банківської діяльності в США в 1963 році. З часом факторингові послуги стали надавати не тільки факторингові відділи комерційних банків, а й спеціалізовані факторингові компанії.
У країнах Західної Європи факторинг почав розвиватись на початку 70-х років і сьогодні щорічні обсяги факторингових операцій в більшості промислово розвинених країнах Європи постійно зростають.
Головною метоюфакторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою. Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє, як мінімум, дві із таких чотирьох вимог:
1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;
2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все, обліку реалізації;
3) інкасування заборгованості постачальника;
4) страхування постачальника від кредитного ризику.
Разом з тим у ряді країн до факторингу відносять і облік рахунків-фактур, тобто операцію, що задовольняє лише першу вимогу. Ці операції проводять спеціальні фактор-фірми, які тісно пов'язані з банками або є їх спеціалізованими філіями і дочірніми компаніями.
Іноді фірми не можуть забезпечити своєчасне погашення дебіторської заборгованості і надходження коштів через різке збільшення обсягів реалізації в кредит або надання кредитів покупцям на тривалий термін (наприклад, при експортних операціях). У таких випадках фірми звертаються за допомогою до факторингових компаній, які спеціалізуються на торгівлі боргами, зокрема, управляють боргами, викуповують їх, а також надають кредити під дебіторську заборгованість.
При управлінні боргами клієнта фірма-фактор здійснює управління його рахунками-фактурами, веде бухгалтерський облік-продаж, здійснює кредитний контроль та отримує борги. При цьому факторингова фірма не тільки поліпшує менеджмент підприємства, беручи на себе роботу адміністрації, а й знижує витрати клієнта на утримання управлінського апарату. Послуги фактора при обслуговуванні великих боргів досить дешеві й становлять від 0,7 до 2 % купівельної вартості боргів клієнта.
У разі кредитування клієнта під забезпечення дебіторської заборгованості факторингова фірма забезпечує надходження коштів клієнту авансом до моменту отримання боргів. Розмір кредиту визначається обсягом дебіторської заборгованості і, як правило, не перевищує 80 % обсягу заборгованості. Підприємства - клієнти факторингових фірм - не тільки вирішують проблеми з управління дебіторською заборгованістю, а й отримують змогу своєчасно розрахуватися з постачальниками, підтримувати оптимальний рівень запасів та забезпечувати зростання підприємства за рахунок реалізації більшою мірою, ніж за рахунок додаткового капіталу.
Факторингові компанії переважно фінансують фірми, що швидко розвиваються. Для того щоб зменшити ризики в своїй діяльності до допустимого рівня, вони надають послуги підприємствам середніх розмірів, що працюють на ринку з низьким ризиком, продають продукцію вузького асортименту та мають невелику кількість клієнтів. При цьому віддається перевага підприємствам, у яких на одного дебітора не припадає значна частка загального обороту та несплачених боргів. Досить часто факторингові фірми здійснюють страхування факторингових операцій, що гарантує їм захист від фінансових втрат у результаті невиконання зобов'язань постачальника-ми-боржниками.
Плата за факторингові послуги складається з плати за управління дебіторською заборгованістю, плати за кредитні операції та комісійної винагороди за обслуговування. Плата за управління дебіторською заборгованістю становить 0,1-1 % річного обороту клієнта. Розмір процента за кредит установлюється на рівні ринкової процентної ставки за короткостроковими кредитами, збільшеної на 2-4 % для компенсації ризику неповернення. Комісійна винагорода становить 0,5-3 % від суми заборгованості (куплених розрахункових документів).
Перевага факторингу для клієнта полягає в зменшенні кредитного платіжного ризику, своєчасній інкасації дебіторської заборгованості, прискоренні оборотності оборотного капіталу, можливості планувати платіжний оборот та покращенні кредитоспроможності підприємства.
У багатьох країнах на фінансовому ринку основну роль сьогодні відіграє невелика кількість факторингових компаній, які охоплюють практично весь ринок і нерідко пов'язані з великими комерційними банками.
В Україні факторингові операції застосовуються з 1989 року і здійснюються комерційними банками, однак частка факторингу в їх балансі на сьогодні незначна і коливається в межах від 0,5 до 5 %.
Проблеми розвитку факторингових послуг в Україні:
1. Неготовність переважної більшості вітчизняних банків до розвитку факторингового обслуговування - це найбільш суттєва проблема розвитку факторингових послуг. Головна трудність тут чисто методологічна - факторинг відносять то до кредитних, то до дисконтних, то до інших банківських операцій. Тим часом факторинг не лише не є частиною банківської справи, щодо нього некоректно взагалі говорити про "операції", так як він являє собою постійне обслуговування, а не одноразові угоди. Усе це вимагає спеціальних процедур прийняття рішень і управління ризиками.
2. Неготовність переважної частини банків країни до се-редньострокових інвестицій у нову для них галузь діяльності. Основною перешкодою тут є не факторингове фінансування, а досить тривалий і порівняно затратний "нульовий цикл", пов'язаний із постановкою справи, який навіть за наявності професійної команди відбирає від 6 до 12 місяців.
3. Недостатньо підготовлена законодавча база. Факторинговий бізнес потребує серйозних інвестицій, до яких в Україні поки що мало хто готовий. Факторингові активи найдовші за термінами, оскільки вони постійно перебувають в обігу капіталів. Отже, такий бізнес зможе вести тільки компанія з великими фінансовими ресурсами. Організація цього високотехнологічного бізнесу потребує надійного правового захисту.
Пропозиції щодо розвитку факторингу в Україні:
1. З метою розвитку в нашій країні факторингу необхідно прийняти спеціальний закон "Про факторинг" (аналогічний закону "Про лізинг").
2. Створення галузевої факторингової компанії в торгівлі. Саме використання факторингової технології у фінансово-господарській діяльності торговельних організацій може швидко дати позитивний результат.
3. Під час реалізації програми державної підтримки малих підприємств створити регіональну факторингову компанію під патронатом держави.
4. Створення великих факторингових компаній, здатних успішно вести конкуренцію з іноземними факторинговими компаніями, які із збільшенням попиту прагнутимуть на вітчизняний ринок
Кредитні спілки
В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшується попит на предмети довгострокового користування - автомобілі, будинки, меблі, комп'ютери та інші товари домашнього вжитку. Такі покупки практично не здійснюються за рахунок заощаджень, а в такому випадку ефективною є система купівлі "у кредит", яка існувала у соціалістичному господарстві. Для задоволення потреб населення "у кредиті" почали створювати кредитні спілки, основна мета яких - підвищення добробуту учасників шляхом взаємного кредитування на умовах повернення й платності.
Велику роль кредитні спілки відіграють у СІНА, Західній Європі, у Польщі, Чехії, Угорщині, де малий бізнес відіграє дуже важливу роль у забезпеченні економічного росту. Становлення малого бізнесу майже завжди пов'язане з труднощами в отриманні початкового капіталу. Банки зацікавлені у кредитуванні вже стабільного бізнесу з постійними грошовими потоками. Тому основним інвестором малих проектів виступають такі інститути, як кредитні спілки.
Господарська діяльність кредитних спілок базується не на підприємницькій (прибутковій) діяльності, а на кооперативній (неприбутковій). Найбільш важливі принципи цієї діяльності, які визначають головні відмінності між кооперативними та підприємницькими формами господарювання і які були виділені на основі аналізу зарубіжного досвіду та українського кооперативного законодавства [44], наведено в таблиці 3.5.
Принциповою відмінністю кредитних спілок від інших фінансових установ є те, що вони мають неприбуткову кооперативну природу, що відрізняє їх від інших суб'єктів фінансового ринку. На відміну від інших фінансових установ, які, як правило, створюються однією групою (власниками) для отримання прибутку від надання фінансових послуг іншій групі (клієнтам), в кредитній спілці є лише одна група - члени спілки, (що є одночасно і власниками і клієнтами), а сама спілка створюється для самозабезпечення всіх членів на рівних умовах фінансовими послугами на основі кооперації.
Кредитні спілки є найменшими за обсягом активів і наймолодшими серед депозитних фінансових інститутів. Кредитні спілки беруть свій початок з кінця XIX століття, коли були закладені теоретичні основи селянської кредитної кооперації Райфайзеном в його книзі, що вийшла в 1866 році, "Кредитні спілки, як засіб знищення злиднів", а в 1869 році йому на практиці вдалося організувати першу кредитну спілку.
Кредитний рух України пройшов значний еволюційний шлях і відроджені кредитні спілки відбулися як вагоме суспільне і ринкове явище. їх сумарні активи становлять більше одного мільярда гривень, а загальна кількість членів перевищує вісімсот тисяч осіб. Щороку сотні тисяч українців користуються можливістю отримати кредит на свої нагальні потреби, що виникають у споживчій або бізнесовій сферах. Більше
Таблиця 3.5
Дата добавления: 2016-07-18; просмотров: 3215;